Особистості: ЛІДЕР ВСЕУКРАЇНСЬКОГО ОБ'ЄДНАННЯ "СВОБОДА" ОЛЕГ ТЯГНИБОК
ВПРОДОВЖ УСІХ 15-ТИ РОКІВ МИ БУЛИ НАЙБІЛЬШЕ ПОСЛІДОВНИМИ
І ПРИНЦИПОВИМИ, А НЕ ШАРПАЛИСЯ ЗІ СТОРОНИ В СТОРОНУ
- Пане Олеже, як Ви прийшли до усвідомлення того, що потрібно створити партію, яка буде репрезентувати саме національну ідею?
- Членом Соціал-Національної партії України я став ще в жовтні 1991 року, тобто, фактично, з моменту заснування партії, я включився у цей рух.
Ще перебуваючи в армії, я отримував листи й телеграми, що на різних заходах у Львові піднімають національні жовто-блакитні стяги. У Львові, як ідейній столиці, того часу, було загальне піднесення, національно-визвольна революція, боротьба за відділення української держави від Радянського Союзу. Повернувшись з війська у 1989 році, ще не зайшовши навіть додому, я одразу потрапив на мітинг. І, той пам’ятний мітинг, став рушійною силою у моєму житті до публічної, вуличної політики, яка залишається зі мною по сей день. Коли після дворічної перерви я повернувся до медичного інституту, то зі своїми побратимами-однодумцями, ми створили таку організацію, як Студентське Братство, що пізніше стала організатором відомої „Революції на граніті” – студентських голодувань. Але через рік ми якось усвідомили, що лише громадської діяльності не достатньо, аби впроваджувати у життя свої ідеї. В той час якраз почали з’являтися нові партії і ми також задекларували нашу партію, як націоналістичну, позаяк, захоплювалися працями Бандери, Стецька, зокрема праця Ярослава Стецька „Дві революції”, у якій він описував національну революцію Мазепи, спонукала нас до створення Соціал-Національної партії України. Стецько вважав, що національна революція Мазепи, була лише національною і на його думку програшною, натомість друга революція Хмельницького була більш успішнішою, бо вона окрім національного аспекту, зачіпала ще й національні проблеми тогочасних українців. Тож весь час я був членом лише однієї партії, займався організаційною роботою, і в лютому 2004 року, партія довірила мені посаду керівника партії - Всеукраїнського об’єднання „Свобода”, саме на тому з’їзді ми перейменували партію.
- Але ж, напевно, Ви не у війську стали таким переконаним націоналістом? Ваша світоглядна позиція має як багатьох прихильників, так і ворогів, взяти хоча б Ваш виступ на горі Яворина, який роздмухали, мало не в „націоналістичний шабаш”.
- Безумовно, своїм світобаченням, я завдячую, перш за все батькам, тому що я походжу зі священицької родини, яка була вислана у Сибір і моя мама 8 років провела на засланні у Томській області, саме через те, що її батько був священиком і не хотів співробітничати з Московським патріархатом. Тому коли почалося національне піднесення на початку 90-х, мене не потрібно було довго кликати, я сам з великим піднесенням влився у цей рух, очолив Студентське Братство Медичного інституту, а з 1991 по 1994 роки, я очолював Студентське Братство м. Львова. І якщо хтось слідкував за моєю політичною кар’єрою, то він помітив, що я не зробився іншим, ставши народним депутатом Верховної Ради (двічі я обирався народним депутатом від мажоритарного округу на Львівщині), недоступність, пихатість не в моїх життєвих принципах. До речі усі, хто знають мене і діяльність нашої партії, якраз і відзначають, що ми впродовж усіх 15-ти років були найбільше послідовними і принциповими, а не шарпалися зі сторони в сторону.
Тож мій виступ у 1998 році на горі Яворина не є чимось таким видатним у моїй біографії – це моя позиція, яку я змінювати не збираюся, просто комусь було вигідно перекрутити мої слова, але то вже їхні проблеми. Адже я ні перед ким не вибачався, виграв 7 судів у тому числі і проти прокуратури, яка незаконно відкрила проти мене кримінальну справу, але про це вже воліють мовчати. Це місце (до вершини гори потрібно йти 10 км) просто спонукало до непідробних емоцій – саме біля підніжжя гори знаходиться цвинтар колишніх бійців підстаршинської школи, яка була знищена в 1947 році через зраду одного з провокаторів і НКВДисти знищили усіх. Крім того там знаходився бункер у якому застрілив себе, свою молоду дружину та дитину провідник карпатського краю ОУН-УПА Ярослав Мельник.
Коли я в прокуратурі показав автентичний текст своєї доповіді, він, звичайно, зовсім не відповідав тому монтажу, що показували по Інтеру. Але, ще раз повторюю, я й досі готовий підтвердити кожне сказане слово, до речі, коли я здійснював цю промову при владі знаходилися Азаров і Табачник... Коментарі, я думаю, зайві.
- Безперечно, патріотизм це рушійна сила при утвердженні будь-якої держави, але чи не здається Вам, пане Олеже, що біда української політичної нації у її розпорошеності. В Україні існує безліч партій (я вже не кажу про диванні) подібних за своєю суттю і концепцією. Чому, скажімо, Вашому Всеукраїнському об’єднанню „Свобода” не об’єднатися, скажімо, з КУНом?
- Річ у тому, що Свобода була створена на два роки раніше ніж КУН. Коли Слава Стецько лише переїжджала з Мюнхену до Львова, ми уже розбудовували свої партійні осередки не лише в Західній Україні, а й по всій Україні. До того ж у нас існують чіткі принципи, що ми не приймаємо до партії не українців, колишніх комуністів, атеїстів. Тому ми, звичайно, перетиналися на різних заходах, але мова про об’єднання не йшла.
Ставши Головою партії, я сам ініціював переговори з КУНом і двох гілок ОУН – мельниківців і бандерівців. Результатом таких переговорів стала підписана Угода чотирьох. Тобто вперше за 70 років націоналістичні партії сіли за стіл переговорів і вибрали спільну мету дій. Однак через позицію керівника КУНу Івченка, який дуже критично висловився проти мого виступу на горі Яворина. Він був на одній стороні з Бродським, Рабиновичем, Пінчуком. Тому допоки КУН очолює людина, яка скомпрометувала себе зв’язками з Росукренерго в уряді Єханурова, нам обговорювати разом нічого.
До того ж об’єднання заради об’єднання, ні до чого доброго не приведе, адже усі блоки, як правило розпадалися. А чому? Та тому, що вони, не були об’єднані єдиної ідеєю та ідеологією, а люди повинні єднатися на основі спільного бачення. Тому на сьогодні потрібне не об’єднання керівників політично збанкрутілих партій, а треба єднати українців. Тобто кращих людей, з тих політичних партій, потрібно об’єднувати до купи. Нині в Україні потрібно формувати всеукраїнську національну опозицію. Я підкреслюю – національну опозицію. Тобто опозицію, яка буде боротися за національні права українців як нації. Ми, вважаємо, що це єднання має бути на основі спільної ідеології і внутрішньої люстрації. Механізм такого об’єднання, на нашу думку, може бути саморозпуск політичних партій і ухвалення спільної ідеології. Якщо ми через політичне сито не пересіємо усіх псевдопатріотів, які скомпрометували українську ідею, то очищення не настане ніколи. Ну, а пізніше, мова може йти про створення конкурентноздатної політичної сили, яка буде здатна протистояти тим антиукраїнським структурам, які є зараз в Україні
- На чому, конкретно, ґрунтується ця ідеологія і як Свобода доносить її до своїх потенційних виборців?
- Ми пропонуємо Програму захисту українців. Це не просто красивий підбір слів, а ідеологічна праця з поєднання національного і соціального факторів, з якою Свобода йшла на парламентські вибори 2006 року. Тобто це є реальна боротьба за національну і соціальну державу. Це є соціальний націоналізм.
Кожна політична партія або рух, для того щоб мати успіх, повинна поєднати рівномірно і гармонійно п’ять факторів.
Перший – чітке вироблення своєї ідеології, свого бачення на різні політичні і соціально-економічні події, що відбуваються в державі.
Другий – це здатність і вміння правильно пропагувати цю ідеологію, тобто зв’язки з громадськістю.
Третій – наявність лідерів, які здатні бути не лише гарними керівниками, а й ораторами та трибунами.
Четвертий – дисциплінована, добре побудована структура, представництва по всій Україні.
П’ятий – достатнє фінансування.
Нині, у зв’язку з тим тотальним розчаруванням помаранчевими силами, ми маємо все більше прихильників. Адже на парламентських виборах у нас був чистий, відкритий список, ми йшли як ідеологічна партія не скомпрометована махінаціями, корупціями, чи ще якимись скандалами. Усі 15 років ми постійно дотримувалися своєї ідеології. І вибори до Верховної Ради фактично довели зростаючу довіру до нас суспільства, але я б не заявляв про чесні вибори. У нас вкрали голоси, це однозначно, у тих місцях де ми мали своїх спостерігачів і зберегли голоси виборців, маємо не лише своїх представників у обласних та місцевих радах, а навіть маємо свої фракції, зокрема, у Львівській облраді 10 чоловік, у Львівській міській раді 9 чоловік. Але найважливіше, що в порівнянні з рейтингом річної давності, зараз рейтинг зріс на 15% по всій Україні. Причому це не наші опитування, а проведені незалежними експертами.
У об’єднання Свобода немає нічого спільного з Нашою Україною. Наша Україна зрадила українців, пустила на вітер усі завоювання Майдану і його перемогу. До того ж Наша Україна ніколи не сповідувала національної ідеології, я ж був членом цієї фракції і пропонував прийняти Закон „Про мову”, „Про геноцид”, „Про ОУН-УПА”, „Про люстрацію”, пропонував оприлюднити списки агентів КДБ, зайняти чітку позицію, стосовно Криму і Росії, але мені весь час казали, що це зарано, потрібно почекати.
- Чи не планує „Свобода” приєднуватися до вуличних акцій протесту, зокрема до „Народної самооборони”?
- Звичайно, політичне життя України дуже бурхливе, але якщо порівняти наші політичні сили – Свободу і Народну самооборону, то якщо зовнішні методи боротьби за права українців чимось схожі, то ідеологічно – ми протилежні. Луценко сповідує ліво-центриську ідеологію, а ми прямо протилежну. Хоча за палкими закликами Юри Луценка і його команди, може прослідковуватися лише намір зберегти Нашу Україну від того політичного банкрутства, до якого вона сама спричинилася.
- Це дуже відрадно, пане Олеже, що зростає рейтинг Вашої партії, як сегмента українського національного політикуму. Чи готуєтесь Ви до наступних виборів, незалежно від того якими вони будуть плановими чи достроковими?
- Минулі вибори можна назвати виборами „кольорових фантиків”. Голосували за обгортку, без незнання того, що, насправді, знаходиться в середині, але тепер люди вже розібралися. Хоча з’явилися нові загрози: створення двопартійної системи, вибори Президента в парламенті і можливо за пару місяців з’являться ще якісь потворні загрози демократії. Однак, нам своє робить, ми системно розбудовує свої партійні структури, шукаємо лідерів, у 2/3 областей після виборів поміняли керівників обласних структур. Проводимо цілу низку пропагандистських акцій: захист української мови, боротьба проти матюків. Тобто робота ведеться на усіх напрямках.
