Сучасне козацтво: СВЯТО КНИГИ: “ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА”

Нещодавно я була присутньою на справжньому святі, яке відбулося в Українському домі. Святкували день народження Книги. Все як завжди: багато гостей, теплі й щирі слова, привітання. От тільки винуватиця цієї події була дещо незвичайною. Народження нового завжди ототожнюється з чимось незвичайним. Людина народжується, щоб продовжити життя знову, а книга народжується, щоб бути новим джерелом інтелектуального життя для прийдешніх поколінь. Видання “Історія українського козацтва. Нариси в 2-х томах” було здійснене Інститутом історії України Національної Академії наук та Науково-дослідним інститутом Козацтва. Ошатно оформлені та цікаво ілюстровані томи були видані протягом 2006-2007 років “Видавничим домом “Києво-Могилянська академія” у межах програми “Українська книга” Державного комітету радіо і телебачення.

Головував на презентації академік НАН України, професор, директор Інституту історії України, голова редколегії “Історії українського козацтва” та один з ідейних натхненників цього чудового видання Валерій Смолій. Він, зокрема, зазначив: “Саме життя нас підштовхнуло до створення цієї академічної узагальнюючої праці. Окрім козацтва, як явища українського, слов’янського та європейського, ми прагнули показати типологію аналогічних спільнот на європейському континенті. Авторський колектив намагався показати козацтво не в його статиці, а в еволюції, змалювати його різні сторони та аспекти. Це і політична культура, і побут та еволюція світогляду, і багато інших речей, які не вкладаються в традиційне уявлення про козацтво як таке”.

Представник Державного комітету телебачення і радіомовлення України Валентина Бабилюлько розповідала не лише про значимість книги, але й вчасність її виходу в світ: “Зараз ми спільно з “Видавничим домом “Києво-Могилянська академія” готуємося до участі у 52-му Варшавському міжнародному книжковому ярмарку. Це покладає на нас великі обов’язки, адже ми маємо репрезентувати Європі не лише українську книгу, а й українські культуру, традиції, звичаї та обряди. Презентація “Історії українського козацтва” відбувається на європейському рівні. Хочу зазначити, що з мого досвіду, а я вже не один рік поспіль беру участь у подібних заходах, книги про історію українського козацтва викликають щире захоплення, шалений інтерес як у країнах пострадянського суспільства, так і європейських. Бо історія нашого козацтва є немеркнучою сторінкою української державності”.

Один із авторів книги, доктор історичних наук, професор Національного університету “Києво-Могилянська академія” Юрій Мицик відзначив: “Вільно говорити про історію козацтва ми почали лише близько 20 років тому. До цього забороняли та нищили матеріали. Тому ця книга дасть відповідь тим ворогам України і українського козацтва, наприклад О. Бузині (цитувати його зайве), які невідомо звідки взялися і вміють лише палити, ганьбити та паплюжити. Я думаю, що наша книга є лише “комою” і незабаром з’явиться третій том”.

А розповісти про історію створення такого грандіозного академічного проекту ми попросили Тараса Чухліба, директора Науково-дослідного інституту козацтва, кандидата історичних наук.

– Тарасе Васильовичу, що наштовхнуло Вас на створення цього видання?

– Два томи “Історії українського козацтва” обсягом біля 1600 сторінок створив великий колектив авторів, які упродовж 1990-х років минулого століття висловлювали думку про необхідність написання наскрізної, синтетичної, узагальнюючої історії козацтва. Соромно говорити, але факт залишається фактом: учні, студенти і викладачі ВНЗ до цього часу послуговуються працями з історії козацтва сторічної давнини. Праці Михайла Грушевського та Дмитра Яворницького є гарними й достойними на свій час, але вони трохи застаріли з огляду на те, що наукова база та документальний матеріал протягом століття постійно оновлювався. З’явилися нові методології дослідження, нашим авторам довелося багато працювати в архівосховищах над документами та рукописами доби козаччини. Щодо авторів, яких є 33, то це відомі в Україні та поза її межами історики: Дмитро Наливайко, Валерій Степанков, Віталій Щербак, Віктор Горобець, Владислав Верстюк, Юрій Мицик, Олександр Моця, Віктор Брехуненко, Олександр Головко, Андрій Гурбик, Борис Черкас, Олексій Сокирко, Леонтій Войтович (Львів), Олена Бачинська (Одеса), Сергій Леп’явко (Чернігів), Олексій Струкевич (Вінниця), Вадим Задунайський (Донецьк), Володимир Мільчев (Запоріжжя), Володимир Маслійчук (Харків), Олег Однороженко (Суми) та інші. До речі, серед авторів є вчені з Росії, які писали про Кубанське козацтво як про продовжувача традицій Запорозької Січі. Установою, яка координувала діяльність авторів, стали Інститут історії України та Науково-дослідний інститут козацтва. Власне автор ідеї, голова редколегії, відповідальний редактор та один з авторів двохтомника – відомий історик доби козацтва, академік Валерій Смолій.

– Робота бодай над одним розділом вимагає сили й терпіння, чи не так?

– Сказати, що це величезна робота – не сказати нічого. Читач повинен розуміти наскільки важка робота науковця, тому що майже кожного дня потрібно сидіти в архівах, бібліотеках, виписувати матеріали з листів, договорів між країнами тощо, які часто написані іноземною мовою. Крім того, потрібно знати палеографію, адже письмо в XV-XVIII століттях було відмінним від сьогоднішнього. Науковець має зробити виписки, переглянути їх, і тільки після цього вибрати необхідне. Наступний етап – аналіз та синтез отриманого матеріалу, після чого він друкується у “чорновому” варіанті. Потім починається робота наукових і літературних редакторів. І тільки після цього матеріал потрапляє у книгу.

– На яку аудиторію читачів розрахована “Історія українського козацтва”?

– Наші книги розраховані на науковців, викладачів, студентів, на широкий загал, тобто усіх, хто цікавиться історією України. Зважаючи на те, що основною читацькою аудиторією журналу “Гетьман” є українські козаки, хочу сказати їм, що вони із задоволенням читатимуть не лише розділи історії про добу Хмельниччини чи Мазепи, але й дізнаються про себе, адже у ІІ томі виписана коротка історія сучасного українського козацтва.

Незважаючи на науковий апарат, тобто посилання на архівні документи, комплекси опублікованих джерел, іноземну та вітчизняну літературу, книга читається легко, адже написана в науково-популярному стилі. З іншого боку, один автор писав складніше, інший – доступніше. Але слід віддати належне тій великій роботі редколегії, яку очолила відповідальний секретар видання, кандидат історичних наук Валентина Матях, котра зуміла уніфікувати ці тексти до єдиного знаменника. До речі, вперше під однією обкладинкою розміщена історія українського козацтва від доби Київської Русі (тобто його витоки) до сьогодення.

– Напевно наших читачів цікавитиме, яка частина Вашої роботи в двохтомнику?

– Особисто я написав у І томі один із розділів під назвою “Боротьба українського козацтва за об’єднання Правобережної та Лівобережної України”. Варто зазначити, що деякий час в Україні було навіть по чотири гетьмани, які боролися між собою, але всі внутрішні чвари були спричинені зовнішньополітичним впливом таких могутніх держав, як Річ Посполита, Османська імперія та Московське царство. Хотілося показати, що, попри все, правобережні, лівобережні, слобідські, запорозькі, реєстрові та “городові” козаки прагнули об’єднати Україну в єдину козацьку державу, але, на жаль, це їм не вдалося. У ІІ томі я виступив співавтором розділу про історію сучасного козацтва, яка нараховує біля двох десятиліть. У ньому аналізується відновлення козацтва з 80-х років ХХ століття, його еволюція та проблеми розвитку. Власне всю цю проблематичність, творення нових козацьких структур, спротив і допомога державних чинників, розгортання козацького руху та намагання його дискредитації ми й хотіли показати в розділі разом із відомим діячем сучасного козацького руху та докторантом Донецького національного університету, кандидатом історичних наук Вадимом Задунайським.

– Як вирішувалася проблема різних кутів зору науковців на історичні події?

– Дякую за гарне запитання. Ми підходили до цього досить демократично. Наприклад, дуже мало на сьогодні збереглося документальних свідчень та джерел про витоки козацтва, події та явища, що відбувалися протягом XV століття. Важко об’єктивно висвітлити історію українського козацтва. Тому один із авторів книги висловив свій погляд на події, а інший, чий розділ йшов наступний, зміг по-іншому оцінити ті самі події. Але на думку редколегії, така дискусія між авторами книги додає їй лише позитиву. Боротьба ідей призводить до об’єктивнішого висвітлення нашої історії. В “Історію українського козацтва” автори заклали все необхідне для відтворення національної пам’яті сучасного соціуму, розуміння того, що українське козацтво – не лише шаблюка чи, за висловом наших недругів, “шаровари, горілка та розбійництво”, а насамперед еліта українського суспільства, справжнє лицарство та інтелект нації. Так було у XVI-XVIII століттях і хочеться сподіватися, що так буде і сьогодні. А для цього кожен сучасний український козак має не тільки знати свою історію, але й вчитися бути гідним свого покликання.

Редколегії часопису “Гетьман” залишається приєднатися до всіх найкращих привітань та побажати численної читацької аудиторії, а авторам “Історії українського козацтва” творчого натхнення та нових здобутків.

Людмила ХМАРА