Незрівнянна Україна: СВЯТИНЯ ТАРАЩАНCЬКОЇ ЗЕМЛІ
Точний час, коли була збудована криничка уже ніхто не міг згадати,
бо сталося це більше ніж сто років тому, в кінці XIX на початку XX століття.
Люди бачили: біля старої верби, що росла в одному з най віддалені¬ших сільських кутків ( його в селі називали «Америка») за городами, почало бити
джерело. Спочатку там утворилася калюжа. І люди, які працювали на полях, біля
тієї верби, стали пити там воду в спекотні літні дні. Криниця містилася у затін¬ку і давала жадану прохолоду.
Одного дня стежкою, що вела в село і пролягала біля старої верби,
йшов чоловік, імені його ніхто не згадав, а прізвище було Куций, по-сільському
кликали Бурда. Він побачив, що в калюжі хтось хлюпається. Спочатку подумав,
що гуска, але в тієї гуски була голова, ноги і білий довгий одяг. Він зажмурив¬ся, а коли розплющив очі, то в калюжі вже нікого не виявилось.
Чоловік підійшов ближче і із здивуванням побачив, що вода в ній
чиста-чиста, а не каламутна, як ніби повинно бути. І він попрямував додому, ду¬маючи, що все те йому привиділося.
Та вночі приснився тому чоловікові сон, в якому таємничий голос
сказав: «У тій калюжі купається Мати Божа. Викопай там криницю, щоб вона бу¬ла чиста» коли чоловік розповів свій сон дружині, та не повірила, ще й сказала,
щоб мовчав не розповідав іншим, бо глузувати будуть. І чоловік її послухав. Та
через деякий час йому знову наснився той же сон і той самий таємничий голос
з докором: «Чому ти затаїв Слово Боже?». Чоловік пішов до церкви і розповів
усе священикові та людям, які там молилися. Священик сказав, щоб чоловік при-
сягнув на Євангелії, коли це все не вигадка. І той присягнув. Тоді люди зібра¬лися, пішли до тієї верби, викопали криницю, священик висвятив її у День Успін-ня Пресвятої Богородиці.
З того часу Богослужіння на Пречисту відбувалося біля кринички.
Спочатку вона була неглибока і цямрини мала деревяні. Біля кринички
поставили деревяний хрест. До неї почали ходити по воду на великі свята та не¬ділю.
Через деякий час слава про криничку та її цілющу воду розійшлася да¬леко за межі села. І звідусіль ішли до Святого Місця, яке відвідує сама Богороди¬ця, помолитися і набрати цілющої води, яка, як помітили люди, з часом не тільки не псувалася, а, навпаки, ставала світлішою і смачнішою.
У те, що ця вода має здатність зцілювати, повірили після того, коли від сліпоти вилікувалася сільська дівчинка.
її батько поставив куреня біля верби. Щодня дівчинка вмивалася тією
водою, пила її, готувала їсти на цій воді. І через деякий час дівчинка стала ба¬чити. Це було ще на початку XX століття. Вдячний батько спорудив над кринич¬кою капличку. Вона простояла до 30-х років XX століття, поки її не спалили ком¬сомольці.
Більш докладно відомий інший випадок зцілення. Було це після війни,
у 1945-1947 роках. Із Ставища, сусіднього району, у село батько привів дочку ро¬ків 12-13, в якої все тіло було вкрите виразками, що ніяк не гоїлися. Два місяці
дівчинка жила біля кринички у курені, який поставив батько. Кожного дня вона
купалася у деревяних ночвах, наповнених водою, а на ніч ішла ночувати у Оверка Шкляра. Через два місяці тіло дівчинки стало чистим, всі рани загоїлися.
Слава про цілющу воду розійшлася далеко за межі району. До кринички
приїжджало багато людей на конях, волах приходили пішки. На свята біля неї
збирається велика кількість людей. На Пречисту правили по 3-5 священиків з різ¬них сіл.
Місцева жителька З.Шкляр розповідала, що коли їй було років 7-8, у
неї почали дуже боліти очі. І мати водила її до схід сонця до кринички вмива¬тися. І з часом очі перестали боліти. Жила вона не далеко від кринички і їй із сусідським хлопцем Колею доводилося чистити криничку від мулу.
Коли у 50-х роках закрили церкву, люди стали більше ходити до крини-чки.
І це дуже не подобалося керівникам села. Вони забороняли ходити до цілю¬щого джерела, лякали, карали, розганяли людей.
Зрозумівши, що нічого не можуть зробити, вирішили діяти по іншому.
Тож за часів радянської влади криничку неодноразово, руйнували, закидали сміт¬тям, загортали. Але люди збиралися і чистили її.
У тих таки 50-х роках в село приїжджали геологи, бурили біля кринич¬ки свердловину. Дослідивши склад порід сказали, щоб люди берегли цю кринич¬ку бо в складі порід, через які б є джерело є срібло.
Ще й роки, як розповідають жителі села, сільське керівництво змушувало
загортати криничку трактором, і того, хто відмовлявся звільняли з роботи. Та лю¬дська вдячність цілющій воді робила своє. Люди збиралися, брали з дому лопати і відновлювали життєдайне джерело.
Довгий час криничка була з одного пудла. А вже після аварії на ЧАЕС,
коли накривали всі криниці в селі, накрили і цю, додавши пудел та вичистивши її.
Тож і цього року на Успіня Пресвятої Богородиці, або першу Пречисту,
на лоні чудової сільської природи біля кринички було здійснено молебень, освя¬чено воду, яку міг набрати собі на потреби кожен бажаючий.
Будучи малим хлопчиком не раз чув від своєї бабусі про святу криничку з водою до якої люди ховаючись від радянської влади ходили за водою.
Час ішов, криничку загортали землею, камінням, заливали соляркою, але вода знаходила свій хід і служила людям. Час прийшов робити хороші справи і Білоцерківській січі імені Семена Палія, трудовому колективу ВСХ „Ріжки” та прихожанам церкви села, які взялися за відродження святої води, кринички, благоустрою кювету та будівництва каплички.
І закороткий час березня місяця до 29 травня все було зроблено. І прийшла урочиста подія для мешканців села Ріжки Таращанського району Київської області – відкриття каплички, яка сподіваюся буде лікувати людей, їх душі вічно.
