Сучасне козацтво: ПІД ВІТРИЛАМИ "ПРЕСВЯТОЇ ПОКРОВИ"
За часів Запорізької Січі справжнім козаком міг стати той, хто пройшов багаторічний вишкіл, різноманітні випробування та відбув морський похід. Сучасні козаки з чайки “Пресвята Покрова” нічим не поступаються своїм героїчним предкам, адже тримісячна мандрівка північними морями – це справжнє випробування на сміливість та витривалість.
Козацька чайка “Пресвята Покрова” – це історична реконструкція справжньої козацької чайки, збудована упродовж 1991-1992 рр. козаками Львівського Товариства “Кіш”.
Влітку та восени 2007 року, подолавши понад 1500 морських миль, козацька чайка успішно презентувала українську лицарську культуру у Німеччині, Данії, Швеції, Норвегії та Нідерландах.
Один із членів козацької залоги, військовий товмач (перекладач), екстрімфотограф Віталій Струтинський розповідає про свої враження від минулорічної мандрівки.
– Пане Віталію, розкажіть про себе і про те, як ви опинилися на чайці “Пресвята Покрова”
– Я родом із села Семки Хмільницького району, що на Вінниччині. Після закінчення школи навчався у Київському технічному училищі №11, працював слюсарем-висотником на Київській ТЕЦ-5, служив у армії, а потім здобув вищу освіту в Київському університеті ім. Т.Шевченка на факультеті романо-германської філології. Маючи звання офіцера-перекладача, працював у Чорноморському морському пароплавстві. Довелося попрацювати на турбоході “Максим Горький”, теплоходах “Одеса”, “Аджарія”, “Тарас Шевченко”. Обходив за 10 років мало не усі моря та океани світу. Із розпадом Радянського союзу морська справа в Україні занепала, флот розпродали, тому мені довелося змінити сферу діяльності. Одне з моїх найбільших захоплень – фотографія.
На чайку потрапив випадково. Під час виставки зеленого туризму “Українське село запрошує” у селі Пирогів зустрів колоритного козарлюгу Івана Забабаху і вирішив його сфотографувати. Ми познайомилися, розговорилися. Він розповів мені про чайку “Пресвята Покрова” та їх мандри. Я, як бувалий мореплавець, відразу захопився цією ідеєю і приєднався до залоги.
– Але історичне судно – це зовсім не сучасний комфортабельний лайнер…
– Попри те, що чайка – це реконструкція історичного корабля, згідно з правилами безпеки на воді, вона має сучасне оснащення. За допомогою Президента України Віктора Ющенка ми придбали потужний двигун. Паливний бак чайки розрахований на 300 літрів солярки, яких вистачає на 50 годин ходу. Але ми майже весь час ішли під вітрилом, а мотор використовували лише за екстремальних ситуацій та при маневрах у порту.
Маємо орієнтувальну систему GPS, компас, рятувальні жилети. У козаків у стародавні часи замість компаса було горнятко з водою, шматочок сала і намагнічена голка. Порівняно з іншими історичними кораблями тих часів, наприклад, з турецькими галерами, чайки мали переваги. Неповороткі галери поблизу берега були безпорадні, тому чайки могли завдавати їм нищівних ударів, а ось у відкритому морі галери переважали чайок у швидкості та вогневій силі. Тому у козаків була своя стратегія, що полягала у чергуванні нападу і відходу. Це називалося “крутити веремію”.
– Як пройшла ця мандрівка?
– Чайка зимувала в Німеччині у стародавньому місті Любек. З квітня по травень ми займалися ремонтними роботами. Матеріальний тягар узяв на себе наш німецький побратим – відчайдушний яхтсмен і підприємець Вольфган Стапельфельд.
28 червня ми вирушили у похід. Минулорічне літо видалося холодним і дощовим, тому умови були напрочуд суворими. Але команда підібралася професійна з “відмінними морськими якостями”, тобто здатністю переносити екстремальне морське середовище, зберігаючи стовідсоткову працездатність та вміння жити у колективі в умовах обмеженого простору.
Серед членів залоги, які відбули похід з першого до останнього дня, козак Павло Ропало – похідний підосавул, козак Віктор Полюх – наказний курінний отаман, пан Вольфган Стапельфельдт – навігатор, головний спонсор проекту, козак Олександр Дяк – стерновий, “кінський цар”, козак Іван Забабаха – гармаш, козак Сергій Кінщак – корабельний кашовар, екстрімфотограф та я.
Першою зупинкою у нашій мандрівці стало датське портове місто Роскільде. За сприяння надзвичайного та уповноваженого посла України в Данії Наталії Зарудної ми отримали запрошення на дуже цікавий захід – проводи у похід до ірландського порту Дублін реконструкції корабля вікінгів “Морський кінь” – “Sea Stallion”. Понад тисячу років тому цей корабель прийшов із Дубліна і був затоплений біля Роскільде. Кілька років тому його залишки було піднято і за цим зразком та іншими історичними матеріалами збудовано копію. Ми потоваришували із залогою корабля, відвідали музей вікінгів, налагодили контакти з директором, обговорили можливі спільні проекти.
Далі пішли до порту Орхус, де взяли участь у параді кораблів під час регати Tall Ships Races. Після цього подалися до швецького порту Хальмштад на відкриття регати Baltik Sail (між іншим, у 2006 році під час цієї самої регати “Пресвята Покрова” зайняла друге місце).
Де б ми не були, всюди чайка та козаки в одностроях привертала неабияку увагу. Чисельні мас-медіа публікували статті та фотографії, знімали телесюжети. Тому прапор України на флагштоці вже впізнають.
Загалом екстрім-туризм у країнах Європи – це розвага для заможних. Люди готові платити шалені гроші для того, щоб отримати адреналін від такої мандрівки. Король Швеції, наприклад, витрачає мільйони на утримання копії стародавнього вітрильника “Ґетеборг”.
Цікавий випадок трапився у Швеції. Ми відвідали музей-корабель “Наяден”, якому уже 100 років. Це навчальний корабель, куди набирали дітей-сиріт, з яких потім зробили чудових морських офіцерів. Корабель пришвартований поблизу королівського палацу, там стоять і яхти швецьких мільйонерів. Коли прийшла “Пресвята Покрова”, їх судна переставили вбік, а чайку поставили на їх місце, ближче до Королівського палацу, бо гостей там надзвичайно поважають.
Згодом вирушили до порту Ґетеборг, де пришвартувалися поблизу величезного вітрильника “Вікінг”, який також має понад 100 років. На честь сторіччя корабля ми влаштували салют із гармати.
На запрошення капітана галеона “Гетерборг” відвідали місто Скаргам. У дорозі до порту Різор ми потрапили в п’ятибальний шторм, до того ж опинилися серед стада китів. Це була несподіванка: з усіх боків по воді били величезні хвости, потім виринали з води і знову поринали плавники морських велетнів. Китів була майже сотня, а розміри їхні були такі самі, як розміри нашої чайки.
Під час походу було безліч цікавих моментів, але найбільше позитивних вражень ми отримали від спілкування з людьми. Всюди нас радо вітали, запрошували в гості. Голландські діти так хотіли бути схожими на козаків, що батькам доводилося клеїти їм до маківки шматочок вовни, ніби козацький чуб.
Ми відвідали безліч цікавих місць, налагодили контакти у різних країнах, маємо чудові фото- та відеоматеріали походу. Відома українська поетеса, полковник козацтва Зоя Ружин присвятила чайці свої вірші.
Сьогодні четверо козаків ремонтують нашу чайку у Нідерландському місті Кампен.
– Цього літа чайка “Пресвята Покрова” знову вирушає у похід. Які маєте плани?
– 2008 року плануємо здійснити морський похід до країн Північної Атлантики та Північного моря з Кампена до портів – Амстердам (Нідерланди) – Руан – Брест (Франція) – Ліверпуль (Великобританія) – Дублін (Ірландія), – Молей – Берген (Норвегія) – Кампен.
