Cучасне козацтво: ВІТАЛІЙ ОПАНАЩУК: МЕНІ ПОДОБАЄТЬСЯ ДОПОМАГАТИ ЛЮДЯМ
Ціла галерея особистостей, про яких ми друкуємо у виданні, – це різні люди за своїми уподобаннями, світоглядом, професіями, долями. Об’єднує їх те, що вони не чекають манни небесної, не нарікають на долю, Кабмін, парламент, Президента, а самі, наполегливою працею, змінюють своє життя та людей, що їх оточують, на краще. Вони бачать і власну перспективу та перспективу держави, адже вірять у свої сили, у великий потенціал української козацької нації, котра завжди давала собі раду і спроможна народжувати героїв.
Наша розмова з незвичайною у своїй звичайності людиною, котра пройшла довгий шлях до себе.
Знайомтесь — це обозний Козацького товариства Київщини, курінний Віталій Опанащук.
Народився на Житомирщині в Ємельчинському районі. Провів там своє дитинство. Батько помер, коли йому було чотири роки. Він був військовим пілотом. Помер через два роки після аварії, про яку до цих пір майже нічого не відомо. Мати самотужки виховувала Віталія і його молодшого брата. Було нелегко.
Після восьми класів поїхав на навчання до Житомира в медичне училище і здобув спеціальність зубного техніка. Потім служба в армії. Згодом працював в Якутії на будівництві БАМу. Туди їхали здебільшого за романтикою. Побачивши світ, пізнавши багатьох людей, здобувши неабиякий життєвий досвід, повернувся додому і пропрацював у лікарні сім років. Став справжнім фахівцем своєї справи. Пішов навчатися далі. Ще під час навчання в Інституті інженерів цивільної авіації створив власну фірму. Займався усім, адже це було характерно для дев’яностих років: кіоск, кафе, цех із виготовлення і розфасовки різних будівельних сумішей, розлив мінеральних вод. Однак згодом прийшло розуміння, що потрібно робити те, що найкраще вдається, на що вчився і до чого найбільше лежить душа. Звичайно, це була стоматологія.
У 1997 році зняв у Коцюбинському невеличке приміщення, в якому обладнав стоматологічний кабінет. Добросовісна, високопрофесійна праця та повага до пацієнтів дали свої результати. Пізніше переїхав до столиці.
Хоча зараз багато розмов про інфляцію, однак часи настали кращі. Віталій Степанович це бачить по зубах громадян. І це не жарт. За кордоном ще недавно безпомилково впізнавали «совка» за якістю і доглядом за зубами.
Це лише естетичний і гігієнічний аспекти, а недоглянуті і погані зуби, як розповідає Віталій Степанович, – це передумова важких захворювань і навіть одна з причин чоловічої імпотенції.
«Здається, нещодавно сам був студентом, однак уже мій власний син Павло закінчив медичний інститут і став фаховим стоматологом», – з усмішкою розповідає пан Віталій.
Син – права рука батька. Поліклініка виконує всі види робіт: від поверхневих до встановлення інплантантів. Віталій Степанович переконаний, що у нас стоматологія на кращому рівні, ніж у багатьох країнах Європи. За деякими показниками, наприклад, кількістю фахівців, ми лідируємо.
– Які дороги привели вас до козацтва?
– Окрім того, що я заробляв, як кажуть, на шматок хліба, мені подобалася громадсько-політична робота. Останні 10 років я депутат місцевої ради в Коцюбинському. Я завжди виконував якісь доручення. Мені подобається допомагати людям. Навіть для того, щоб прокласти тротуар на вулиці, потрібно подолати багато перепон. Здається, справа потрібна, а зробити нелегко, саме через бюрократичні перепони.
А козацтво завжди жило в мені, як очевидно живе в кожному українцеві. Я був присутній на посвяті в козаки у Володимирському соборі Віктора Ющенка. Гетьманом Українського козацтва тоді був Володимир Савович Мулява. Захід мене вразив. Тоді мені здавалося, що я ще не доріс до високого статусу козака.
І ось Євген Гуля, відомий громадський діяч, запропонував мені створити козацтво у Коцюбинському. Свого часу він був одним із засновників Руху в Україні, Кирило-Мефодіївського товариства, першим у Київській області (в Коцюбинському) зняв пам’ятник Лєніну. Ще до 90-х років ми разом розвішували синьо-жовті прапори. Разом ми створили Коцюбинський козацький курінь — структурний підрозділ Козацького товариства Київщини. Потім отаман товариства Олександр Іванович Вертлицький запросив на розмову і запропонував стати обозним Козацького товариства Київщини. Наш отаман – це знаний кінорежисер. Знімав чудові документальні фільми. Коли його фільм «Вдови ветеранів» переглянув Володимир Щербицький, то всім вдовам ветеранів підвищив пенсії. Олександр Іванович має багато кіноробіт на історичну тему.
Робота в козацтві дуже цікава. Головний акцент робимо на молодь. Її ми не можемо втратити. Проводимо уроки в школах, розповідаємо про історію козаччини, видатних гетьманів тощо. Зареєстрували всеукраїнську газету «Рада козацька», яка висвітлює все, що стосується козацтва та її ролі в нашій історії.
Як це не парадоксально, але козацтво лише сьогодні робить реальні кроки. Сподіваюся, що його вплив на суспільство зростатиме.
Спілкувався Ігор КРАВЧУК
