Культура і мистецтво: НАЙПОТАЄМНІШЕ ЯВИЩЕ У ЛЮДСЬКОМУ ЖИТТІ

Розмова з Андрієм Середою – лідером гурту “КОМУ ВНИЗ”, істинним українцем, музикантом, композитором, оцінювачем живопису та Сергієм Степаненком – музикантом та продюсером вийшла цікавою, адже випромінює справжній український дух. Той дух, якого вже небагато залишилось, бо все спаплюжили. Але який, завдяки цьому гурту, великою мірою відроджується.

Голос Андрія ріже наскрізь часовий простір, його астральне тіло блукає козацьким степом чи карпатськими схилами, заглиблюється в душі померлих, або заглядає у вікна живих...

Склад гурту: Андрій Середа (клавішні, вокал) – українець, з родини технічної інтелігенції; Владисла

– 10 лютого ваш гурт відсвяткував своє двадцятиліття! Як “гучно”, де і коли відбувалося святкування?

– Були певні ідеї святкування, наприклад, концертів. Але всі задуми залишаються на майбутнє, оскільки сьогодні ми хочемо допрацювати наш альбом на DVD, який був записаний ще 1 грудня 2006 року у Львівській опері. Це був незабутній концерт. Наші львівські друзі допомогли зробити аудіо- та відеомонтаж, одна робота над матеріалом затягнулася майже на рік. Звісно, хочеться завершити до нашої річниці.

Чи означає це, щоб в столиці ваші шанувальники не бачили ювілейних концертів?

– У цей день ми збиралися приватно. А на перспективу плануємо кілька великих концертів. Можливо, це буде святкуванням не лише нашого гурту, а й тих гуртів, які також у цьому році святкуватимуть своє двадцятиліття, наприклад, “Брати Гадюкіни” тощо.

– Ви про це уже домовлялися чи це лише ваші бажання?

– Це наші плани – великий концерт у Києві в гарному залі. Сьогодні готується альбом ІDЕМ, багато пісень вже відомі, вони усюди звучать. Саме з цією програмою та новими піснями нас побачать на сцені, адже ми постійно працюємо над своїми альбомами. Готуємо новий, який поки не називатимемо.

– Сергію, “Кому вниз” свою діяльність починав із російськомовних пісень. Нині кожна пісня має своє оригінальне коріння і зазвичай глибоко пов’язана з традиціями України. Можна сказати, що вона випромінює справжній українській дух. Чому ви так кардинально змінилися?

– Я не можу сказати, що це була різка зміна. Ми змінювалися поступово. Передусім це “робота” Андрія Середи. А йому все передалося, напевно, з молоком матері.

Ми починали з російськомовних пісень, адже більшість населення бала російськомовною. В Україні й нині розмовляють, напевно, 50% населення російською мовою. Але ми вважаємо, що співати варто саме українською. Наш гітарист – росіянин, але він став справжнім українцем. Він тут навчався, понад двадцять років живе.

– Ви часто представляєте Україну на суперпотужних готичних фестивалях. Які останні найяскравіші враження?

– Загалом ми тричі виступали на українському фестивалі “Діти ночі”, тричі – на найбільшому у світі готичному зібранні Wave Gothik Treffen у Німеччині, а також на Cаstlе Party в Польщі. Важко визначити, що було більш чи менш яскравим. І наші виступи завжди проходять на відповідному рівні. Важливо, що київський готичний фестиваль “Діти ночі” поступово переріс із регіонального фестивалю в невелику, але міжнародну акцію.

– Андрію, як загалом оцінюєте сучасний вітчизняний стан готичної культури?

– Історія готів в Україні налічує щонайменше 300 років і в кожному з нас є бодай крапелька цієї крові. Ті діти, що нині ходять в одязі “готів”, усе менше нагадують “білих мавп”, які тільки зовні дотримуються готичного стилю. Цей напрям має майбутнє.

– Сергію, назва гурту не змінилася з часів створення, як і склад. Попри складну долю, а також специфічну назву, козаки з “Кому вниз” підіймалися вище і не займали відповідних позицій у музичних чартах України лише через те, що не хотіли.

– Ми брали участь у майже 60 музичних фестивалях. Журі не могли не відзначити гурту, навіть зважаючи на те, що весь час він мав проблеми з владою та існуючою ідеологією, адже для нас має значення УКРАЇНА і МУЗИКА, а не ті, хто хоче щось на цих поняттях заробити. “Кому вниз” не поспішає.

– Ваш гурт від самого початку свого існування був, і дотепер залишаєтесь, однією з загадкових музичних формацій в Україні. Не можу повірити, щоб ви створювали цю загадковість штучно.

– Любимо волю. Загадковість виникає природно, а свобода, як відомо, – одне з найпотаємніших явищ у людському житті. Отож ми і шукаємо передусім свободу, а вже потім усе інше. Також варто відзначити, що ми рухаємося не лише вперед, а й углиб: від панку, через рок, у готику – і далі. Рухаємось уважно, тому потужно. Зрештою, сьогодні “Кому вниз” – це не лише музика, це вже явище. Зі своїм простором, своєю історією, своїм світоглядом.

- Чи правда, що Андрій Середа найбільшим здобутком творчості свого гурту вважає символ або знак групи, що складається з трьох елементів...

– Так, це певна композиція, у центрі якої так звана сколопендра або малий герб “Кому Вниz”. Є тут і трипільська свастика-сварга – символ сили й руху. Третій елемент – восьмипроменеве сонце, що символізує рух убік світла від темряви. Той знак – поєднання минулого і сьогодення. Вироблявся він поступово, без напруги і лише нещодавно оформився у закінчену композицію.

Знак гурту, так званий ПАВУК (зокрема павук символізує Сонце, наприклад, у Карпатах, на Поділлі) має три складові: 1) п’ять чотирисвітних солярних знаків (хрестів), об’єднаних спільною вертикальною лінією (п’ятеро людей, об’єднаних спільним рухом); 2) сварга (символ Сварога, українського Бога Небесного Вогню – санскритською “свастя” або ж “свастика”), що по діагоналі перетинає перший рисунок. На відміну від уособлення абстрактного поняття Вищого Світла у Вічному Русі дана сварга є зворотна, “обернена” (в давній Україні зокрема зображалась на ударних частинах холодної зброї), символізує шлях від духовного до фізичного (у нашому випадку – матеріалізація відчуттів, від фантазії – до певного образу); знак конкретизації; 3) завершують усе це чотири промені (по одному між променями сварги), що об’єднують складові у графічне відтворення восьмипроменевого Сонця (цифру “вісім” в українській міфології-космології представляє полярна зоря – вісь світогляду, “восьмикутна” колядницька Зірка).

– Сергію, чи має місце філософія у вашому приватному житті?

– Дім – це родина, мій осередок. Я відчуваю, що я там власник світу свого. Мій дім – це внутрішня свобода, я можу робити в ньому все, що забажаю. Звісно, дотримуючись екології і не нашкодивши собі та рідним.

Так складається життя, що ми постійно в русі. Кожен по-своєму налаштовує своє помешкання. Дім має бути таким, яким ми його бачимо, відчуваємо. Я живу в приватному будинку з батьками й сином. Бачу, що час, який я провів у поїздках Україною і за кордоном, залишив поза увагою будинок.

Тепер доводиться докладати зусилля для його відновлення. Це як у музиці – треба вкладати душу в роботу...

– Чи на все вам вистачає часу?

– Звичайно, ні. Постійно виникає потреба бути в кількох місцях відразу... Сам темп міста такий, динаміка відносин із друзями, людьми. Маємо певні паузи в роботі, щоб оглянутись, оцінити... потрібна концентрація. І сподіваємося лише на себе. Але головне, щоб у людини було бажання, стремління, жага до життя – тоді все можна встигнути зробити.