Cучасне козацтво: ГЕТЬМАН ІВАН МАЗЕПА ТА ПОЛКОВНИК СЕМЕН ПАЛІЙ: ОБ'ЄДНАНІ СЬОГОДНІ СУЧАСНИМ УКРАЇНСЬКИМ КОЗАЦТВОМ
Андрій Дрофа,
Головний отаман Українського козацтва,
заслужений будівельник України
Зважаючи на різні причини, головною серед яких була міжнародна політика Москви та Варшави, Козацька держава, яку створив гетьман Богдан Хмельницький, на кінець XVII століття розділилася на Лівобережну й Правобережну Україну. На лівому березі Дніпра гетьманував Іван Мазепа, а на правому – козацтво визнавало за свого вождя білоцерківського полковника Семена Палія. При цьому правобережні козаки намагалися об’єднатися з Лівобережжям. Так само й гетьман Мазепа прагнув до з’єднання з Правобережжям. Але Московська держава, під зверхництвом якої перебувала Лівобережна Гетьманщина, не хотіла порушувати умови Вічного миру 1686 року з Польщею й погоджувалася на володіння польським королем правобережними землями України.
Історики Дмитро Яворницький та Михайло Грушевський дослідили, що Семен Палій неодноразово звертався до Москви й Батурина (у 1688, 1690, 1692 та 1694 роках) із проханням включити територію його полків до складу об’єднаної Гетьманщини. Щоб не порушувати положень Вічного миру, гетьман Мазепа порадив цареві Петру І поселити паліївців поблизу придніпровського містечка Трипілля, яке підкорялося лівобережному гетьману. Своєю чергою, Москва радила правобережному полковникові перейти на Запорожжя, а звідти — на територію Лівобережної України. Відомо, що на початку 1692 року Мазепа запропонував цареві прийняти під свою протекцію Палія й поселити його на Лівобережжі, де призначити полковником Переяславського полку. Однак цього не сталося.
Водночас майбутньому возз’єднанню Лівобережної і Правобережної України, як зазначав історик Тарас Чухліб, сприяли спільні походи правобережних і лівобережних козацьких полків проти Кримського ханства та його військ, які здійснювали постійні напади на українські землі. Однією з перших таких операцій була битва підрозділів Семена Палія та Переяславського полку з татарами, яка відбулася у травні 1690 року поблизу Білої Церкви. Наприкінці червня того самого року Мазепа наказав своїм полкам готуватися до спільного з правобережцями походу на турецьку фортецю Кизи-Кермен. Він також направив Палію гармату з боєприпасами. З боку Лівобережжя в цій операції, яка проходила з 22 липня до 16 серпня 1690 року, брали участь компанійські та сердюцькі полки, козаки Переяславського і Лубенського полків, а зі сторони Правобережжя – 3 тисячі козаків під проводом Палія. У липні об’єднані українські війська під керівництвом генерального осавула І.Ломиківського атакували Очаків.
Історичні документи засвідчують, що І.Мазепа та С.Палій провели кілька особистих зустрічей для вироблення спільного плану заходів щодо політичного становища правобережних земель. Крім того, гетьман тримав своїх представників у Фастові, виплачував Палію гроші зі своєї скарбниці та передавав жалування за військові походи від царя, а також придбав правобережному полковнику будинок у Києві. Протягом останнього десятиліття XVII століття між Мазепою та Палієм велося постійне листування, майже щомісяця до Батурина й Фастова прибували посли з обох сторін Дніпра. Це мало бути запорукою майбутнього об’єднання розділеної міжнародними угодами Українського гетьманату.
Із початком повстання на Правобережній Україні проти польської влади влітку 1702 року гетьман Мазепа опинився в скрутному становищі. З одного боку, ватажки визвольного руху на чолі з Семеном Палієм просили допомоги (до речі, у попередні роки гетьман надавав деяку військову поміч правобережцям), а з іншого — московський уряд забороняв лівобережному правителю втручатися у події, що відбувалися на тому березі Дніпра.
У травні 1704 року І.Мазепа отримав наказ Петра І про введення козацького війська на Правобережжя з метою допомоги польському королеві Августу ІІ загрози шведського завоювання Речі Посполитої. Невдовзі гетьман доповідав із табору над рікою Стугною, що правобережна старшина “рушила з домівок і йдуть при моєму боці в обозі з своїми людьми”. Через деякий час Мазепа питав у московського царя як йому утримувати Білу Церкву, Корсунь, Богуслав, Фастів та інші міста, що перед тим були у підпорядкуванні Палія. У червні того самого року, в таборі поблизу Паволочі, правобережний наказний гетьман Самусь від імені своїх полковників передав Мазепі свої клейноди, видані йому перед тим польським королем. Таким чином І.Мазепа, який до того формально титулувався “гетьманом обох сторін Дніпра”, від цього часу став справжнім правителем об’єднаного Українського гетьманату.
Невдовзі Мазепа, зважаючи на підказку з Москви, змушений був усунути білоцерківського полковника від влади. Тут варто відзначити, що Семен Палій насправді не хотів виконувати накази Мазепи та Петра І й залишати відвойовану перед тим у поляків Білу Церкву, а, згідно з Нарвським миром 1704 року між Московю і Варшавою, вона відходила до Польщі. Полковника Палія заарештували в козацькому таборі поблизу Бердичева й згодом відправили до Москви, звідки той потрапив до Тобольська. Напередодні Полтавської битви 1709 року московський цар Петро І все-таки повернув Палія із заслання, однак лише для того, щоб той взяв участь у війні з гетьманом Мазепою, який перейшов на бік короля Карла ХІІ. Так російський та варшавський уряди роз’єднували Україну й розколювали козацьку еліту.
На жаль, в українській історії є багато прикладів того, як провідники нашого народу сварилися між собою, не розуміючи того, що їх налаштовували один проти одного представники іноземних держав. Сучасне Українське козацтво своїми конкретними справами – вшануванням пам’яті про козацьких діячів, відновленням історичних пам’яток, зведенням церков і пам’ятників, проведенням патріотичного виховання серед молоді — хоче довести українській громаді, що сьогодні можна об’єднати навіть таких політичних опонентів, як гетьман Іван Мазепа та полковник Семен Палій.
