Постаті: ВІЧНА ПАМ'ЯТЬ ГЕРОЮ
22 вересня 2008 р. у Львові на 89-му році життя відійшов у вічність
Григорій ВАСЬКОВИЧ
(«Вак», «Вимога», «Б.Занкович»)
Григорій Васькович – довголітній провідний член ОУН, соратник провідників ОУН С.Бандери, С.Ленкавського й Я.Стецька, професор педагогіки і декан УВУ, дійсний член Наукового Товариства ім. Шевченка, один із засновників ТУСМ ім. М.Міхновського, заслужений педагог і довголітній член Виховної Ради Спілки Української Молоді, відомий громадський діяч.
Г.Васькович народився 12 грудня 1919 р. у с. Розтічках Долинського р-ну Івано-Франківської обл. Гімназійну освіту розпочав у Рогатині, 1936 року переїхав на навчання до Львова. З березня 1937 року – член ОУН. Із першим приходом большевиків на Західну Україну виїхав до Кракова, де працював у паспортно-технічному відділі ОУН під керівництвом В.Кука-Леміша (відділ виготовляв документи для зв’язкових і учасників Похідних груп).
У той час відбулося особисте знайомство із С.Бандерою, Р.Шухевичем та іншими чільними націоналістами. У серпні 1941 року Г.Васькович повернувся до Львова. Він успішно й глибоко конспіративно продовжував працювати в документально-технічному і вишкільному секторі, готувався до роботи у підбольшевицькій дійсності. З особистого наказу Командира УПА Р.Шухевича-Т.Чупринки був призначений до «Групи 33», яка на початку 1944 р. для особливих завдань під керівництвом М.Лебедя виїхала через Чехословаччину на Захід.
Опинившись у таборі біженців в Інсбруку, Г.Васькович записався до української гімназії й інтенсивно готувався до матуральних іспитів, які склав у березні 1946 р. Згодом переїхав до Мюнхену і вступив на філософський факультет УВУ. Г.Васькович паралельно, за особистим дорученням С.Бандери, працював у технічному відділі ОУН.
У 1950 р. Г.Васькович закінчив навчання в УВУ, захистив докторську дисертацію і почав працювати в реабілітаційному центрі поблизу Міттенвальду. Водночас був активним учасником студентського руху, співзасновником і головою ідеологічної студентської організації ТУСМ ім. М.Міхновського, видавав журнал «Фенікс», допомагав відновлювати Спілку Української Молоді в еміграції.
На пропозицію С.Ленкавського Г.Васькович у 1951 р. став членом Проводу ЗЧ ОУН, де мав різні обов’язки: вів підготовку до організаційних конференцій, працював у секретаріаті Проводу, відповідав за кадрові питання, був фінансовим референтом. Г.Васькович займався також публікаціями ОУН, працював у видавництві «Українського самостійника» (1951-1954 рр.).
За його ініціативою розпочато будівництво штаб-квартири ОУН у Мюнхені на вулиці Цепелінштрассе, де з 1954 року розмітилися різні установи, в тому числі редакція «Шляху перемоги», дирекція видавництва «Цицеро» й централя Антибільшовицького Блоку Народів. Крім того, Г.Васькович, який тривалий час керував видавничою сферою Проводу ОУН, займав також посаду Голови Теренового Проводу Німеччини.
Після розколу так званих опозиціонерів-«двійкарів» від ОУН-революційної навесні 1954 р. С.Бандера попросив Г.Васьковича перебрати важливу референтуру так званих Крайових зв’язків, яку він очолював аж до 1959 року. Заслугою Г.Васьковича є поява цінної серії книг із семи томів «Бібліотека Українського Підпільника» (БУП).
У 1954 р. Г.Васькович одружується із вдовою Надією Шупер-Демчук, у якої від першого шлюбу залишилося троє дітей – Богдан, Христина й Роман Шупер. Потім у неї народилося ще двоє синів – Юрій і Андрій Васьковичі.
У 1964 році Г.Васькович був серед організаторів ремісничої бурси для української молоді в Штутгарті, відтак з ініціативи освітнього Товариства «Рідна школа», спершу як заступник голови, а згодом – як Голова Управи, організовує в Мюнхені український інтернат й пише для нього освітню і виховну програму, а також організовує купівлю власного будинку для інтернату.
Із 1960-х Г.Васькович складає різні вишкільні курси на історичні й ідеологічно-політичні теми, читає лекції з психології та педагогіки виховникам СУМ у різних країнах діаспори. Він – послідовник виховного ідеалу проф. Г.Ващенка. Г.Васькович засновує для нового покоління студіюючої молоді Інститут суспільно-політичної освіти (ІСПО) і видає серію виховних матеріалів для позаочного навчання, яке й нині залишається актуальним.
Із 1965 року Г.Васькович працює як викладач в УВУ і проходить усіма академічними сходинками – від лектора до професора психології й педагогіки та декана філософського факультету УВУ, редагує і видає наукові публікації УВУ. Він є автором фундаментального дослідження «Шкільництво в Україні 1905-1920» та габілітаційної праці «Кершенштайнер і українська педагогіка», які побачили світ в Україні у 1996 році.
У 1994 році проф. Г.Васькович із дружиною Надією вирішили повернутися до України й оселитися в Києві. Внаслідок бандитського нападу й побиття у грудні 1996 р., винуватців якого донині не знайдено, Г.Васькович стає інвалідом і виїжджає на лікування до Мюнхену. У 2006 році повернувся знову до України й останні роки проживав із дружиною у Львові, де перебував під дбайливою опікою лікарні ім. Митрополита А.Шептицького.
Із відходом Г.Васьковича ОУН й українська патріотична громада втрачають справжнього патріота України, провідного члена революційної ОУН, талановитого організатора, видатного педагога й відданого працівника на культурно-освітній ниві. Він усе своє життя присвятив самопосвятній службі революційній боротьбі за визволення України та вихованню нового покоління свідомої і жертовної молоді.
Родина сумує через утрату улюбленого чоловіка та дбайливого батька й дідуся. Нехай Його прах спочиває в українській землі, яка завжди була в епіцентрі його життя і творчої діяльності.
Просимо всіх про молитви за спокій душі великого Сина України.
Вічна йому пам’ять!
Провід ОУН. (р)
