ВНУТРІШНІ ПОЛІТИЧНІ СУПЕРЕЧНОСТІ ГАЛЬМУЮТЬ ПОСТУП УКРАЇНИ ДО НАТО
Словацька Республіка – поборник інтеграції нашої держави до євроатлантичних структур. З 2004 року вона постійно ділиться досвідом з Україною, а словацьке посольство у Києві відкрите для спілкування і дискусій. 1 січня 2007 року воно стало контактним посольством НАТО в Україні й понині виконує завдання представництва Альянсу, а також надання українським громадянам інформації про нього. Для посольства Словаччини така діяльність є доброю нагодою передати Україні свій досвід зі здійснення реформ та просування інтеграційним шляхом. Крім того, контактне посольство НАТО сприяє діалогу та створенню атмосфери довіри між Україною та Альянсом, країнами-членами НАТО та Україною, підтримці в українському суспільстві дискусії з питань безпеки, розбудови демократичних інституцій та правової держави, реформам безпекового сектора та можливості наближення України до НАТО. Ці завдання виконуються під безпосереднім керівництвом Надзвичайного і Повноважного Посла Словацької Республіки в Україні, Його Високоповажності пана Урбана Руснака.
– Пане Посол, яким чином Посольство Словацької Республіки в Україні проводить роботу щодо обміну досвідом із нашою державою у питаннях, які стосуються її кооперації з євроатлантичними структурами й інтеграції до них?
– Посольство Словаччини вже третій рік поспіль працює у ролі контактного посольства НАТО в Україні. Це означає, що ми маємо додатковий напрям роботи, який перебуває поза межею традиційної місії посольств (як-то двостороннє співробітництво між країнами), бо ми працюємо також і на благо відносин України й НАТО. Хоча Словаччина є одним із нових членів Альянсу (29 березня 2009 року виповнилося п’ять років з того часу, як Словаччина приєдналася до НАТО), вона вже має певний досвід, досить схожий на досвід України, адже шлях Словаччини до НАТО, як й український, не був прямолінійним. НАТО мала до нас багато питань, коли відбувався процес виконання всіх взятих на себе зобов’язань. Але словаки й самі розуміли, що подолання шляху вступу до НАТО можливе лише при повному виконанні домашнього завдання Альянсу, суть якого – проведення реформ всередині нашої країни. Ми мали довести власну спроможність здійснити реформи, яких вимагав від нас не лише Альянс: їх вимагала від нас сучасність. Тому що Словаччина, як і Україна, була ще молодою державою, обтяженою спадщиною радянських часів, часів соціалізму, а, отже, мала увесь цей «багаж» здолати. І поки ми цього не зробили, про якесь просування на шляху до НАТО навіть говорити було важко. Коли ж ми приступили до виконання нашої місії, то намагалися довести свій досвід до України, перш за все, на політичному рівні, на рівні міністерств, Секретаріату Президента, Кабміну тощо. Тобто ми доповнили той стандартний дипломатичний канал, який існує між НАТО і Україною на базі офісів НАТО в Україні, місії України при штаб-квартирі НАТО тощо. Хоча контактне посольство не є напряму відповідальним за процес просування України до НАТО, ми передаємо їй наш досвід, пояснюємо іншим державам-членам НАТО, що не так просто для вашої країни виконувати всі вимоги Альянсу. Тобто ми є активним адвокатом України в НАТО, бо ті питання, що виникають у складних стосунках між структурами, до яких Україна бажає приєднатися, та Україною самою, мають бути врегульовані.
– А як посольство налагоджує свою роботу щодо виконання інформативної функції й надання відповідних відомостей про НАТО українським громадянам?
– Другою площиною роботи посольства якраз і є налагодження контактів з громадськістю. Бо ж сама Словаччина, у свій час прагнучи стати членом Альянсу, шукала підтримки такого рішення серед населення. У 1998-1999 роках, коли вперше постало питання про вступ, підтримка становила не більше 30%. Тож ми мали переконати громадян у тому, що вступ до НАТО – лише на користь Словаччині, і в майбутньому допоможе їй вирішити чимало стратегічних питань. По-перше, це питання, пов’язані із загальним розвитком держави, рівнем демократії, безпекою економічного середовища, адже вступ Словаччини до НАТО надає певні гарантії закордонним інвесторам щодо вкладення інвестицій на її території. Як наслідок, це має опосередкований вплив і на рівень добробуту, покращення загальної ситуації в країні. Тому під час проведення інформаційної кампанії ми повинні були надати громадянам відповіді на певні питання, мабуть, такі ж, які турбують сьогодні українців. Це були питання щодо залежності від постачання російських нафти й газу, хвилювання, пов’язані із залученням наших військовослужбовців до бойових дій за кордоном, із розташуванням військових баз НАТО на території Словаччини, майбутнім нашого ВПК – тобто 100-відсотковий набір питань, які наразі є і в Україні. Мабуть, хіба що, у нас не постало питання Чорноморського флоту, бо такої проблеми ми не маємо взагалі. А всі інші проблеми, так би мовити, весь «джентльменський набір» труднощів був присутнім. І ми повинні були переконати громадян, зробити так, аби досягти розуміння народом процесу вступу нашої країни до НАТО, пояснити, які проблемні питання можна буде вирішити шляхом приєднання до Альянсу. Ми змогли це зробити. Але потрібно підкреслити, що ніколи у Словаччині загальна підтримка вступу країни до НАТО серед населення не була більшою, ніж 65%. Так складається, бо завжди є певна частина ідеологічних противників цієї політичної лінії, завжди є певна частина людей, яким до цього питання байдуже, і є активна частина населення, з якою можна працювати. Ставити собі за мету підтримку у 95-100% громадян – нереально. Це треба розуміти. Звичайно ж, були окремі країни, населення яких висловлювало майже 100-відсоткову підтримку вступу до НАТО, але ні Словаччина, ні Україна до цієї когорти не входять.
Саме таким досвідом ми ділимося з українцями. Я особисто, як Посол, і моя команда беремо участь у багатьох заходах, які організовують українські урядові й неурядові структури, влада на місцях. Я дуже часто їжджу по всій країні з лекціями, виступаю на різних моделюваннях, семінарах, дебатах, які ініціюють українські організації, адже ми розуміємо, що отримати підтримку вступу до НАТО не можна шляхом проведення пропаганди – потрібно досягти розуміння сторонами цього питання. Тільки освічена людина зможе прийняти усвідомлене рішення, що зробити насправді досить складно. Тож такими є завдання нашого посольства, як контактного.
Однак, поза ними, ми маємо ще й третій вектор роботи в Україні, який полягає у проведенні нарад послів НАТО в Україні, налагодженні співпраці між офісами тощо.
– Тобто, виходить, що результати співпраці з українськими органами влади Ви доводите до структур самого Альянсу.
– Ні, для цього існує прямий дипломатичний канал між Україною та НАТО. Ми ж маємо лише поглиблювати і підсилювати його дію, адже з нашого досвіду приєднання до Альянсу можна побачити певні нюанси у процесі вступу України до НАТО, бо в Брюсселі на бюрократів тисне своєрідна заангажованість, стереотипи щодо цього, а ми маємо відповідні напрацювання і можемо відповісти на питання натівців і українських громадян. Для останніх є різниця, коли до них у Чернівцях чи Житомирі звертається словацький Посол, який говорить українською мовою, чи то у Луганську і Харкові він спілкується з ними російською. Якщо ж приїжджає посол з іншої, навіть більш потужної і впливової країни-члена НАТО, який не знає української мови, його не зрозуміють, тому дуже складно буде переконати в чомусь слухачів, особливо в Криму чи на Сході країни, де населення перебуває у відкритій опозиції щодо НАТО. Тому якщо мені повірять не 100-відсотково – це одне питання, але є країни, яким ніхто не повірить. А нас, словаків, дуже важко звинувачувати в якихось загарбницьких цілях чи діях, що спрямовані проти слов’янської культури. Таке можна робити тільки з сарказмом, бо насправді це – вигадки.
– Пане Посол, як Ви можете оцінити вплив внутрішньополітичних протиріч в Україні на її поступ до НАТО?
– Вони, звичайно, гальмують цей процес. У Словаччині ми також зустрілися з внутрішніми суперечностями, але мали вирішити їх самотужки, бо ані НАТО, ані ЄС не могли цього зробити. Певний час ми сподівалися на те, що наші інтеграційні прагнення допоможуть у вирішенні внутрішніх незгод. Проте поки ми зрозуміли, що це не так, пройшли роки. У той час нам говорили: «Вибачте, поки ви не готові, поки ви самі не вирішите усіх ваших внутрішніх питань, у НАТО чи Євросоюзі ви не потрібні». І, мабуть, сьогодні певні політичні сили в Україні прагнуть, щоб ЄС чи НАТО активно допомагали вашій державі. Однак таке розуміння питання є помилковим, бо ми не можемо допомогти прийняти вам рішення, яке має підтримуватись виключно вашим народом і політиками. І коли, хай не 100, проте 70-80% політиків виступатимуть «за», буде зрозуміло, що вступ до НАТО є бажаним і має під собою міцний політичний базис. Звичайно, завжди будуть такі партії, такі структури, які виступатимуть проти інтеграції. Але ж процес формування відповідної позиції політичних сил є досить тривалим. У Словаччині, наприклад, він охопив майже 20 років. Ви повинні зрозуміти, що питання вступу до НАТО має бути спільним і для влади, і для опозиції – воно повинно стати їх стратегічною метою. Може виникати безліч питань, про які можна сперечатись, шукати для їх вирішення різні підходи, але коли зрозуміло, що напрям, яким рухається країна, вибраний правильно, можна задіяти механізм допомоги, передбачений для НАТО і ЄС. Коли ж в Україні одна гілка влади тисне на іншу під час вирішення питань, які повинні бути загальнодержавними, а опозиція узагалі їх не сприймає, нам дуже складно рухатися і ми, як ваші друзі, не можемо вам допомогти. Тому, допоки ви не зрозумієте, що саме для вас означає євроатлантична інтеграція, ефект нашої допомоги у цьому напрямку буде мінімальним. Адже інтегрувати Україну – не наше завдання. Це винятково ваше бажання, ваше спільне рішення.
– Чи можна після проведення неформального засідання Північноатлантичної ради на рівні міністрів закордонних справ у Брюсселі від 5 березня 2009 року говорити про зрушення в напрямі ухвалення української Національної програми дій?
– Наразі процес формування цієї програми лише розпочався і ми, як контактне посольство НАТО, беремо в ньому активну участь. Уже відбулося декілька нарад за участю експертів із Словаччини і європейських партнерів щодо того, яким має бути даний документ. До 2008 року співпраця між НАТО і Україною базувалася на так званих щорічних цільових планах (The Annual Target Plans), за якими НАТО пропонувала свої проекти, а Україна по можливості їх виконувала. З 2009 ж року Україна взяла на себе зобов’язання щодо підготовки Національної програми дій, метою якої є здійснення пакету реформ, завдяки яким Україна зможе вийти на стандарти НАТО. Отже, вона не є планом співпраці між Україною й НАТО: це українська спеціальна програма. Словаччина також пройшла цей шлях, але у нашому випадку програма була частиною ПДЧ, загалом же – це зміст ПДЧ. Тому коли ми говорили, що річний план виконано на 88% чи 95%, це нікого не турбувало, бо він був планом співпраці. А от якщо програму підготовки не буде здійснено на 100% – вона вважатиметься невиконаною. Її неможливо, у принципі, виконати на 95% чи 80%: її потрібно або виконати, або ні. Тож навіть 98% виконаних завдань програми – негативний результат. Вона – системно інший документ, шлях країни до реформ. Але, на жаль, цієї програми, як документа, ще нема. Є лише певні напрацювання у різних відомствах, як то Міністерство оборони чи МЗС, однак я сподіваюсь, що до літа 2009 року цю програму буде нарешті розроблено.
– Пане Посол, як з висоти особистого досвіду Ви оцінюєте шанси України щодо вступу до Альянсу?
– Я позитивно оцінюю шанси приєднання України до Альянсу. Ми ведемо політику «відкритих дверей» і питання щодо вступу України до НАТО було формалізованим рішенням її держав-членів. У перспективі Україна, беззаперечно, стане членом НАТО, але як швидко – залежить лише від неї. Бо ж ми дотримаємо свого слова, а Україна має лише виконати ті умови, відповісти на ті виклики, які постають сьогодні перед нею: це і питання відповідності владних інститутів певним демократичним стандартам, і питання ефективності влади, проблеми корупції, судочинства, і, звичайно ж, медіа-ресурсів. Крім того, є питання, що стосуються фінансування збройних сил, для чого завше не вистачає коштів. В Україні є закон про відведення 3% закладених у бюджеті коштів на оборонні потреби, однак він не виконується. А тому має проводитися відповідна робота. Адже поки ви не будете виконувати свої ж закони, до того часу дуже складно буде уявити, що така країна зможе впоратися з обов’язками перед Альянсом і Євросоюзом, ставши їх членом. Це питання стосується не лише НАТО чи ЄС: та база законів, які діють на сьогодні в Україні, більшістю своєю ухвалена ще за радянських часів, вони заангажовані. Тому поки в Україні не буде сучасних документів – будуть лише розмови про інтеграцію, така собі, вибачте, «теоретична балаканина».
– А які Ваші враження про Україну як порівняно молоду державу й нового гравця на міжнародній арені?– Надзвичайно позитивні, мені особисто тут дуже комфортно. Водночас, дуже шкода, що через складну політичну ситуацію така велика держава з прекрасним народом не інтегрується до євроатлантичних структур настільки швидко, як хотілося б, і як вона сама того прагне.
Юлія ЦИРФА
