Cучасне козацтво: У НАС ЗАКЛАДЕНИЙ ГЕН КОЗАЧЧИНИ


З цією надзвичайно цікавою особистістю, навіть можна сказати постаттю державного плану, я вже був знайомий давно, але... заочно, так би мовити. І ось напередодні 20-ої річниці з дня виведення радянських військ з Афганістану, генерал-отаман Древлянської Січі МГО КЗ Леонід Дем‘янчук і я, його радник, автор цих рядків, зустрічаємо на в‘їзді у місто, біля кургану-монументу загиблим воїнам, які звільняли Коростенщину від німецько-фашистських загарбників, Верховного отамана України і Діаспори, Гетьмана МГО “Козацтво Запорозьке” Дмитра Сагайдака.
Після урочистостей в міському будинку культури і покладання квітів до пам‘ятника воїнам-афганцям у парку відпочинку імені М. Островського Дмитро Іванович дав “Вечірці” екслюзивне інтерв‘ю, яке я й пропоную сьогодні нашим читачам.
Найперше, що мене цікавило, – це історія козаччини, адже Дмитро Іванович, відомо, надзвичайно палко шанує її минувщину і твердо стоїть на позиціях сучасності.
– У кожного українця десь на відсотків 80 генетично закладена козаччина, вони, як ніхто пов‘язані з козацькою пуповиною, козацькими звичаями, - розповідає Дмитро Іванович.
– Адже більшість українців і зараз живуть за тими укладами, що й козаки, навіть не підозрюючи про цей саме козацький устрій життя. Таке ж спостерігається і в певної частини росіян, поляків, білорусів, німців, литовців, бо колись усе так тісно перепліталося. Серед козаків, що збиралися на Хортиці, за порогами було чимало різних національностей. Тому нічого особливого в створенні міжнародної громадської організації “Козацтво Запорозьке”

– А хто ж такий козак? До того ж у вас прізвище справді козацьке, бо нагадує прізвище відомого гетьмана...
- Козак на тюркської мові означає вільну людину. А в мене справді козацький родовід, що переплітається за материнською і батьківською лініями... Дещо має відношення і до вашого древнього краю, зокрема. От взяти Конашевича із села Кульчиць, що на Львівщині, Петра Конашевича, який пройшов через певні етапи... навчаючись у Вишневецького, відбував вишкіл десь тут у вас на Коростенщині, в краю гетьмана Івана Виговського...
Козаки не взялися десь... це передавалося з роду в рід. Так і в мене. На початку 90-х років, будучи депутатом міської ради, працюючи в комісії з державної символіки, я побував у багатьох архівах і познайомився з багатьма не художніми розповідями, а справжніми документами щодо виникнення козацтва, і справді після цього моя душа відкрилася як комп’ютерний файл. Роду я дійсно Сагайдачного. Коли він прийшов на Запорозьку Січ уже не звичайним козаком, а в складі старшини, його, прийнявши в курінь, спробували перевірити, дали кухоль медовухи з травками, він випив... Знаєте як прізвища давалися... Непийкухоль, Нетудихата, і таке інше...
Так от він після цього, скочивши на коня, вихопив із сагайдака стрілу і запустив у ціль, а потім другою стрілою розчахнув першу. Так до нього й приліпилося – Сагайдак, а вже коли представляли на гетьмана, то “чний” приставили, що означало “значний”. Так і пішло Сагайдачний.
А далі мій пращур Сагайдак після Хотинської битви став ще знаменитішим. Це – за батьковою лінією так, а за материнською зійшлося два роди, з них пішли Брики, хоча на Січі він був Сайком, проте якось випив і почав вибрикуватись, от і приліпилося Брик. Тепер усі жінки в нашому роді, що схожі на нього, всі з вибриками...
Коли я народився, за традицією мене мали назвати Петром, тобто “той, що перший”, а мама в честь своїх родичів назвала Дмитром. Мама була змушена переїхати зі мною до Києва, потім Кременчук. Пізніше в мене з’явився названий батько, відомий герой Кожедуб, він мене ще знав, коли я ходив у дитсадочок у Крюкові... А потім так сталося, що наші долі розійшлися, потім ми знову зустрілися, коли мені вручали орден.
– Історію козаччини ви можете розповідати безкінечно, але давайте ліпше трохи поговоримо ось про що: сьогодні, як і в церкві, є в козацтві люди, які прагнуть розділити його, вигадуючи щось на кшталт “українського”, “московського”. Що ви думаєте з цього приводу?
– Так вже повелося у нас. Політики, наприклад, деякі, приходячи до влади, починають ділити людей на більш і менш вартісних. Для України традиційне що? Козацтво, яке народилося за порогами, ніде немає такого, нібито мало місце спеціально українське козацтво. Це було козацтво запорозьке. Так і церква. На той час, коли реєстрові козаки почали найматися на службу до російського царя, польськогоь короля, то щоб якось зрівнятися між польською шляхтою і створи лася уніатська, греко-католицька церква.
Але були й чорноморські, слобожанські козаки, кубанські... Тому зараз простіше і правильніше ділити козаків не на українських чи не українських, а на чотири формації, що духовно і патріотично об’єднані: запорозьке, реєстрове, вільне козацтво, і так зване язичницьке, звичаєве, так звані козацькі характерники. Оці чотири напрямки мають повне право на життя. І не треба заганяти всіх у штучно надумане владою так зване українське козацтво. Влада хоче мати такий собі контроль над цими козацькими формаціями і таким чином знівелювати справжнє козацтво. Ви ж подивіться, до певного часу влада просто знущалася над козаками, називали їх “шароварщиками”. А тепер, коли втрачено контроль над більшістю громадських організацій, взялися за козацтво, яке має на сьогодні досить міцну структуру. Тож у 70 роках мене, мабуть, за такі думки й обмежили в правах. Далося взнаки і різне політичне “виїдання”, таке собі суперництво владне. Згадайте, як виїдав Хрущов Жукова, а Брежнєв - Кожедуба. І тому я не брав участі у його дескридитації... А вже під час Андоропова мене реабілітували. До цього доклав рук, безумовно, Кожедуб.
– Я хотів почути вашу думку ще і в такому плані: “Козацтво і українська політика”...
– Наведу приклад з Іспанії, де спокійно Франко підготував нащадка короля і монархія й далі утримувала людей... У нас немає подібних механізмів. Приходить якийсь розумний політик, який має кебету і знає, як навести порядок. Його ж одразу прибирають... Є ще одна ситуація, ми дуже довго пробули в Російській імперії, потім у Радянському Союзі, і вся еліта залишилася там, всі їдуть туди... А у нас залишаються всі ображені, всі якісь не такі, як треба...
Коли мене в 94-му році обрали Головним отаманом козацтва, я працював на роботі, де одержував у п‘ять разів більшу зарплату. Маючи якісь меркантильні інтереси, я б не пішов на цю посаду, але я – справжній козак і не задумуючись пішов підіймати козацтво запорозьке. Ось і зараз до нас все більше приходить людей, які не займані ні політичними амбіціями, ні меркантильними інтересами. Вони хочуть бути насамперед козаками, вільними людьми, які можуть постояти за себе і за державу. Ось тому, вважаю, що коли приймуть отой славнозвісний закон про українське козацтво, це може призвести до зовсім інших наслідків...
Так, декому й сьогодні хочеться використати козаків, як своєрідне гарматне м’ясо. Сподіваюсь, ми не заполітизуємось і надалі. Ми надпартійні. А те, що кажуть, що ми носимо однострій, таке інше, то є ж традиції, і вони повинні підтримуватися. А козацтво наше є насамперед громадською організацією, воно не збирається керувати, воно хоче зробити так, щоб усім жилося гарно. Ми не за пільги якісь і не за політичні дивіденди. Найбільше пільга для нас, це як у Стаханова – величезною лопатою набирати побільше і кидати подалі.
А щодо політичної ситуації в цілому, то тут ситуація така: в 94-му нас, козаків, було у Верховній Раді 16, потім – 36, далі – 92, а зараз більше 120. Але вони не формують власної фракції.
– Що ви думаєте про нашу Древлянську Січ?
– Тут на відміну від інших формацій усе робиться послідовно. Спочатку курінь, потім паланка Овруцько-Коростенська, біля владики Віссаріона, потім пішли далі – Рада козацька прийняла рішення створити Січ.Тому тут є всі поступи, є історичне підгрунтя, надзвичайний людський потенціал, є потужна козацька еліта. Скажу так, як корабель ви назвете, так він і попливе. Ви ж його назвали досить солідно. Тож сподіваюсь, що козацькі традиції на древлянській землі множитимуться.
– А що б ви насамкінець побажали древлянам?
– Ви дуже неоднозначно ставитесь до свого минулого, а головне, що ви його не забуваєте. І це дуже добре, бо хто не знає минулого, той не має майбутнього. Тож побажаю вам тільки добра, щастя і козацького здоров’я.
Віктор
ВАСИЛЬЧУК,
військовий старшина,
підполковник
МГО „Козацтво Запорозьке”

ЛІТОПИС КОЗАЦТВА ЗАПОРОЗЬКОГО
Традиційно, в середині квітня,
МГО «Козацтво Запорозьке»

проводить Раду Генералів і Адміралів.
Цей козацький форум проходить
на високому організаційному рівні.
Завжди в день проведення заходу -
чудова погода. Звучать козацькі марші у виконанні духового оркестру козачат,
проводяться спортивні змагання,
виступи художніх козацьких
колективів, козаки вправляються у стрільбі з вогнепальної зброї – все це неодмінні атрибути свята.
Але це зовнішній бік заходу.
Безпосередньо про Раду Генералів
ми попросили розповісти
Гетьмана Дмитра САГАЙДАКА.

17 січня вранці у традиційному місці проведення козацьких Рад на Подолі спочатку пройшло засідання 26 Малої Ради. На Малу Раду з 105 членів прибуло 70 козаків та 24 козака були запрошені з правом дорадчого голосу.
Мала Рада попрацювала дуже плідно. Було прийнято низку Рішень, був ухвалений План основних заходів МГО «Козацтво Запорозьке» на 2009 рік.
Основні його розділи такі:
І. Організаційні заходи.
ІІ. Відродження духовних, історико-культурних традицій.
ІІІ. Військово-патріотичне виховання молоді та підготовка до служби в Збройних Силах України.
ІV. Службова діяльність.
V. Економічна діяльність.
Після короткої перерви відбулося засідання 15 Верховної козацької Ради, на якому була присутня в повному складі делегація козаків з Кубані. На цьому засіданні були затверджені пропозиції 26 Малої Ради, а також Реєстр Членів Малої Ради МГО КЗ у кількості 93 козаків до якого входять тільки Виборна старшина ГК, Отамани структур обласного значення та Представники Гетьмана Козацтва Запорозького, у деяких випадках, на розширене засідання Малої Ради додатково запрошуються отамани куренів та сотень; а також Реєстр членів Верховної козацької Ради з урахуванням ротацій Тимчасових членів у кількості 85 козаків на 2009р. Під час поздоровлень та нагороджень отаману Всекубанського козацького війська, козацькому полковнику Василю Комлацькому та представнику Гетьмана Козацтва Запорозького по Кубані, козацькому полковнику Олександру Кондратенко були вручені ордени «Козацька Слава» II ст., а двом іншим козакам-кубанцям ордени «Козацька Слава» III ст. Кубанці зі свого боку вручили маршалу Сагайдаку та генералу козацтва Володимиру Обухову нагородну зброю та відзначили російськими козацькими орденами козаків МГО КЗ. В свою чергу Похідний священик МГО КЗ генерал Микола Потоп вручив членам делегації ікони «Покрова Пресвятої Богородиці», а Козацький священик Київського округу Мирослав Бариляк - вручив їм складень Спасителя та Пресвятої Богородиці. Також Золоту зірку «ГЕРОЙ КОЗАЦТВА» отримав кавалер ордена «Гетьман Петро Сагайдачний» отаман кінно-стрілецької управи ГК МГО КЗ генерал козацтва Юрій Кізько. Орденом «Покрова» II ст. був наго­роджений Козацький священик Київського округу генерал-хорунжий Мирослав Бариляк, а III ст. - представник Гетьмана козацтва Запорозького по Воронежу генерал-хорунжий Алексєєнко. Наприкінці церемонії генерал козацтва, командувач Війська ППО Сухопутних військ ЗС України Валерій Новосьолов вручив п’ятьом генералам МГО КЗ нагороди: медаль «15 років Війська ППО СВ ЗС України» та нагрудний знак «Ветеран Війська ППО СВ ЗС України». По закінченню Ради відбувся традиційний козацький обід, за що присутні подякували господарю, генералу Володимиру Обухову за гостинність.
– Кожен рік в квітні місяці ми проводимо Раду Генералів і Адміралів МГО «Козацтво Запорозьке». В Раді приймають участь достойники від 36 шести країн світу.
Це кістяк нашої організації і що буде зазначено і прийнято на Раді – це і стане визначальним для нашої формації на перспективу.
Зазначу, що напередодні проводилася Мала (чергова) Рада, яка є щоквартальною.
Хочу наголосити на тому, що ми маємо уже третю редакцію Статуту і на місцях внутрішні статути нашої організації мають відповідати третій редакції Статуту МГО «Козацтво Запорозьке». Термін наданий до Покрови, тобто до 14 жовтня цього року.
На Малій Раді були присутні делегації Центрального козацького війська (Росія) і Всебілоруського об’єднаного козацтва з якими ми ще вісім років тому підписали угоди.
КУБАНЬ

Дмитро Сагайдак, Гетьман “Козацтва Запорозького”, в повній мірі заслуговує на почесне звання Народного дипломата. Він не шкодує сил і часу, щоб провідати козаків за кордоном, поспілкуватися і виробити конструктивні рішення.
Квітнева поїздка на Кубань, яскраве тому підтвердження.
Делегацію з України, очолювану Дмитром Івановичем, приймали на найвищому рівні. Відбулися продуктивні зустрічі з керівниками Кубані, діячами православної церкви і культури. Делегація з України була запрошена і в козацькі станиці. На парад, який пройшов на центральному майдані Краснодару, прибули козаки історичних відділів Кубанського козацького війська. Захід відбувся на честь 18-річчя Указу Російської Федерації про реабілітацію репресованих народів. Серед найшанованіших гостей на трибуні був і Гетьман Дмитро Сагайдак.
Кубанські козаки пам’ятають свою історію.
Тільки декілька цитат з виступу лідера МОО “Всекубанського козачого війська”, Військового Отамана, Заслуженого діяча науки Росії, козачого полковника Василя Комлацького в станиці Ключевій:
– Приємно, що відроджується козацтво і будуються храми.
Ми повинні пам’ятати що 24 січня 1919 року Троцький, Каганович і Свєрдлов принесли Лєніну декрет про необхідність поголовного знищення Кубанського козацтва.
Пам’ятаймо, що до голодомору і під час голодомору загинуло 12 мільйонів чоловік. І коли ми говоримо про звірства фашизму і голокост, знаймо, що комуністична система знищувала нас не менше.
Ми маємо глибоке коріння запорозьких козаків. Памятаймо про це.
Перед поверненням на Україну делегація “Козацтва Запорозького” була присутня на Богослужінні у церкві Святого Пророка Іллі, побудованої в 1907 році на пожертви мешканців Єкатеринодара в пам’ять порятунку від холери. З 1963-1990 церква була закрита. Освячення храму відбулося у 1990 році Архиєпископом Краснодарським і Кубанським Ісідором.

СОВМЕСТНОЕ ОБРАЩЕНИЕ

атаманов войсковых козачих обществ
России и Украины к Президенту,
Верховной Раде, казачеству
и народу Украины

...Мы казаки России и Украины, со всей ответственностью заявляем о том, что приложим все силы, чтобы не допустить вражды между нашыми странами, которую пытаются посеять недоброжелатели, и даем слово сделать все, чтобы сохранить наши общие ценности и традиции великого славянского народа.

Совместное обращение подписано
в г. Краснодаре, 25 апреля 2009 года.