Історія, філосфія, релігія: СЛАВЕТНА КОНОТОПСЬКА ПЕРЕМОГА УКРАЇНСЬКОГО КОЗАЦТВА НАД МОСКОВСЬКИМ ВІЙСЬКОМ
Цього року наша Білоцерківська Січ разом з усіма
українськими козаками та громадою України урочисто відзначила 360-річчя утворення Української козацької держави та 350-річчя знаменитої Конотопської битви. Нагадаю, що 28-29 червня 1659 року відбулася грандіозна битва, у ході якої гетьману Івану Виговському на чолі українсько-татарської армії вдалося отримати перемогу над військом Московського царства, яке окупувало північні території нашої країни.
За висновками сучасних істориків, вона стала класичною у плані мистецтва ведення бою, адже багатотисячна російська армія була взята в кільце і повністю розгромлена. Гетьман Іван Виговський був великим полководцем свого часу, адже використав стратегію концентрованого удару, що забезпечувався несподіваним обхідним маневром і вчасним використанням прихованого резерву. «Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у силі вивести в поле такого блискучого війська», – зазначав ще у ХІХ століття відомий російський історик Сергій Соловйов.
Війна з колишніми союзниками розпочалася у кінці вересня 1658 року, коли на території Білорусі зав’язалася боротьба між українцями на чолі з полковником Іваном Нечаєм та росіянами. Сподвижнику Хмельницького вдалося вибити московські гарнізони з окремих міст і селищ, а 20 жовтня московська армія на чолі з князем Ромодановським перетнула українсько-російський кордон й протягом певного часу окупувала північно-східні райони України. Вона мала за мету скинути з гетьманського уряду Івана Виговського, який продовжував державницькі плани Богдана Хмельницького. “Після смерті вічної пам’яті Богдана Хмельницького, гетьмана Війська Запорозького, вони (росіяни) гадали, що наша Мала і Біла Русь спільно з Військом Запорозьким швидко загинуть. Тому й послів наших у Москві затримували довго і з ними поводилися гордовито і на свої прохання ми діставали холодні відповіді. Незабаром і московське військо на чолі з князем Григорієм Ромодановським, послане начебто на допомогу, просунулось аж до Переяслава і не побажало підкоритись гетьманові. Коли пізніше на гетьмана був обраний Іван Виговський, що він узяв провід, перебуваючи на посаді Генерального писаря Війська Запорозького, то Ромодановський перший не визнав цей офіційний титул, а за ним зробив те саме і Великий Князь (московський цар)”, – йшлося у “Маніфесті Війська Запорозького”, складеному у 1659 році козацькою старшиною і відправленого до володарів багатьох європейських держав задля пояснення причин початку війни між Україною і Росією. Цей важливий документ нещодавно був опублікований повністю у книзі «Гетьмани і монархи» історика Тараса Чухліба.
У листі до московського царя Олексія Михайловича в січні 1659 року гетьман Виговський пояснив йому мотиви свого переходу в підданство королю Речі Посполитої: по-перше, зазначав він, цар не надав необхідної допомоги для придушення антигетьманських виступів Я.Барабаша та М.Пушкаря, по-друге, російські підрозділи князя Г.Ромодановського розпочали військові дії проти північних полків і міст, які підпорядковувалися Виговському, по-третє, “поляки, зачувши про ту міжусобицю, наступати на нас і турок закликати і татар від нас відмовляти почали”. “Присягав де він гетьман на тому, щоб йому бути у царської величності в підданстві, а не на тому, щоб бути московським воєводам у містах і що москалям панувати; ніколи де того не буде”, – говорив у цей час гідний наступник Богдана Хмельницького московському послові.
До квітня 1659 року російськими військами були окуповані частини Полтавського, Миргородського, Лубенського, Чернігівського та Ніжинського полків. Про поведінку російських солдат на захоплених територіях красномовно свідчили слова козацького полковника Григорія Гуляницького: “Москва наступає безбожна... все мечем і вогнем розорюють, церкви Божі палять, без усякого милосердя про монастирі, священиків і іноків і ін окинь всіх під меч пускають, а більше того над паннами добрими дівицями і попадями глумління роблять, груди вирізують, і малим дітям не спускають, образам святим очі вилуплюють...” Важливим стратегічним пунктом на шляху просування Ромодановського вглиб України стало місто-фортеця Конотоп, яке було неодноразово атаковано ворожими підрозділами й облога якого тривала понад три місяця – з 20 квітня до 29 червня. Так, наприклад, 29 квітня під час штурму міста українські козаки на чолі з полковником Григорієм Гуляницьким завдали наступних втрат наступаючим: серед росіян було 514 вбитих, 2594 поранених і 356 покалічених.
Щоб звільнити оточений Конотоп і витіснити російські підрозділи за межі України, до міста поспішив гетьман Виговський на чолі 16-тисячного козацького війська, до якого входили й представники Білоцерківщини. На боці української армії також воювали близько 30 тисяч кримських, білгородських, ногайських, азовських татар, а також темрюцьких черкас. Відомо, що на початку 1658 року Виговський уклав військовий союз із кримським ханом Мегмед-Гіреєм ІV, згідно з яким кримський уряд зобов’язувався підтримувати Україну як у зовнішньополітичних акціях, так і у внутрішніх конфліктах, що набирали сили в Українській козацькій державі. Кримський хан натомість вимагав від гетьмана офіційно заявити про вороже ставлення до Росії. Невдовзі татарський монарх надає значні військові підрозділи для придушення антигетьманської опозиції, що викликало невдоволення певної частини козацької старшини. Зважаючи на підписання Гадяцького договору 1658 року, Виговському також, як свідчив документ, “прийшли тепер на допомогу... ляські і німецькі війська” – всього близько 5-6 тисяч чоловік.
28 червня 1659 року гетьман Виговський підійшов до переправи через р. Соснівка поблизу Конотопа, де відбулися перші сутички українців та їхніх союзників з росіянами, а наступного дня – вирішальна битва. “...Військо Виговського із татарами вашої царської величності з військом зійшлися під Конотопом в п’яти верстах у селі Соснівка, не малий задор і бій за переправою з обох сторін учинили і... ті не приятелі безвісно під’їзд вашої царської величності, з усіх боків обступивши, побили, мало насилу хто втік”, – повідомляв про переможні дії гетьмана учасник подій до Москви. Сучасні дослідники тих подій відзначають, що спочатку під натиском російських військ (а, можливо, це було запланованим маневром) Виговський почав відступати вздовж лівого берега заболоченого річища Торговиці в напрямку до городища Пустої Торговиці. Дочекавшись зручного моменту, коли росіяни були захоплені наступом, татари вдарили на війська князя Пожарського з тилу. Росіяни опинилися в оточенні, адже попереду і позаду були українці й татари, а від Конотопу їх відділяла заболочена Торговиця. Зважаючи на великі втрати з обох сторін, битва була жорстокою – серед росіян вбитих і поранених було до 30 тисяч, козаки втратили 4 тисячі чоловік, а татари – 6 тисяч.
З 30 червня до 2 липня 1659 року війська гетьмана Виговського здійснювали безперервні штурми оборонного табору князя Ромадановського, під час яких загинули й отримали поранення ще кілька тисяч росіян. 4 липня розпорошені окупаційні війська ледве прорвалися через оточення й зуміли під безперервним обстрілом української артилерії відійти в напрямку Путивля. Поразка основних сил російської армії мала великий деморалізуючий вплив на уряд та всі стани Московського царства. “...У траурному одязі вийшов цар Олексій Михайлович до народу і жах охопив Москву. Удар був тим важчий, що був раптовим; слідував він за такими блискучими успіхами... Після взяття стількох міст, після взяття столиці литовської, царствуючий град затремтів за власну безпеку”, – описували російські історики ті події. Паніка була такою великою, що, як свідчив шведський посол, місцеві жителі тікали за 100-150 верст від Москви.
Оцінюючи Конотопську перемогу гетьмана Івана Виговського над російською армією, треба відзначити, що вона з політичного погляду засвідчила непереборне бажання українців захистити власну державу (хоча б і від своїх колишніх протекторів та союзників), а з військової – стала свідченням високого воєнного мистецтва українських збройних сил козацької доби. Так, наприклад, за кількістю втрат з обох сторін битва під Конотопом (40 тисяч загиблих) вдвічі перевершила, наприклад, сумнозвісну Полтавську битву 1709 року, де загинуло близько 20 тисяч чоловік. Військова перемога української зброї влітку 1659 року хоч і викликала великий резонанс на європейському континенті, але, з огляду на внутрішньополітичну ситуацію – проти Івана Виговського виступала сильна опозиція, – не дозволила Українській козацькій державі скористатися з наслідків поразки Росії у війні 1658-1659 років.
На початку липня 2009 року козаки та старшина Білоцерківської Січі відвідали місто Конотоп, села Шаповалівка та Соснівка і гідно вшанували пам’ять про славетного гетьмана Івана Виговського та українських козаків, які боролися за незалежність нашої держави. Ми підтримуємо нашого Президента Віктора Ющенка у справі відродження історичної справедливості. Адже пам’ятати про війни між сусідами потрібно задля того, щоб вони не повторилися в майбутньому. Крім того, хочу закликати сучасних українських політиків, депутатів Верховної Ради та кандидатів у президенти України не прислужуватися іноземним урядам, а так само, як наші пращури давати гідну відсіч усім чужоземним зайдам.
Слава Україні!
Слава Козацтву! Слава Білоцерківській Січі!
Слава героям Конотопської битви!
