Cучасне козацтво: КАНІКУЛИ ПО-КОЗАЦЬКИ
Табір «Козацька фортеця», що його організовує ГО «Козацька лицарська школа», випадає зі звичайних уявлень про літній відпочинок. Когось це шокує, когось дивує, у когось викликає захоплення, але нікого не залишає байдужим.
Тут усе, як на справжній Січі: півколом стоять намети-курені, майорять козацькі хоругви, а новоприбулих зустрічають гарматними
пострілами. Хоч до найближчого населеного пункту всього кілометр, через специфічний рельєф видно тільки лісисті схили та озеро,
тож дитяча Січ виглядає цілком
відірваною від цивілізації.
Цей мальовничий куточок Смілянщини,
за 30 кілометрів від Холодного Яру,
місцеві мешканці називають «маленькою українською Швейцарією».
У таборі все максимально наближено до козацького
побуту, жодних вигадок цивілізації – світла, комп’ютерів, мобільних телефонів. Живуть діти у великих наметах-куренях, по десять осіб, сплять на дерев’яних тапчанах застелених запашним сіном. Замість звичайного одягу вбираються у шаровари, підперізуються червоними бойовими поясами. Як у давнину, кожен козак, прийшовши на Січ, отримував від товариства нове ім’я, так і тут – замість Сашків та Сергіїв козаки Грім, Блискавиця, Білка, Вареник.
Ранок у козаків розпочинається о 7.00 із пробіжки росяною травою, руханки та купання. Протягом дня діти слухають лекції про життя та пригоди козаків: Байди Вешнивецького, Івана Сірка, Богдана Хмельницького, Івана Богуна, грають у різноманітні ігри на силу, спритність, витривалість, опановують давнє козацьке бойове мистецтво — гопак, вивчають елементи боротьби, бою на палицях, стріляють з луків та пневматичних рушниць. Особливою популярністю в таборі користуються коні – діти радо не тільки їздять верхи, а й годують їх з рук, водять на водопій і навіть купають. Вдома не кожному батьки хом’ячка дозволяють тримати, а тут – цілий кінь!
Під керівництвом старшини козачата вчаться керувати справжніми човнами-довбанками, орієнтуватися у лісі, збирати цілющі трави і багато іншого. Після такої насиченої програми – апетит у хлопців дай боже. Але ж і їжа в таборі зовсім не та, до якої звикли. «Хочеться вже усілякої гидоти – чіпсів, снікерсів, сухариків. А тут корисна козацька їжа – куліш, гречана та ячнева каші, борщ, узвар і ніяких солодощів». До столової дехто з дітей іде з дерев’яними ложками – це особлива гордість, адже майстрували їх самі!
Замість вечірньої дискотеки, традиційної в дитячих таборах, тут «козацька ватра» – діти збираються біля вогнища, розповідають цікаві історії. Дізналася від них багато нового. «А ви знаєте, що козаки свої шаровари використовували як спальні мішки? Напихали сіна і спали! А знаменитий фільм «Матриця» побудований на козацьких характерницьких прийомчиках, що їх добре знали режисери від діда-поляка!» Мешканці Фортеці люблять співати і навіть самі складають «шедеври на злобу дня». Так, до повстанської пісні додали новий куплет про власних ворогів:
«Ми виженемо з табору триклятих комарів,
І станем на кордоні, щоб той комар не смів!», –
виводить соліст.
«Ах, лєнта за лєнтою набої подавай,
Вкраїнський повстанче, в бою не відступай!», – підхоплює з півсотні бадьорих голосів.
Хоч у суспільстві традиційним є стереотип, що виховання дітей – суто жіноча справа, серед викладачів табору лише хлопці. «Козацька лицарська школа» утворена групою ентузіастів, що свого часу вийшли з Федерації бойового гопака задля створення власного проекту. Пояснюють це бажанням працювати у іншому форматі, відроджуючи козацькі традиції в цілому, не обмежуючись рамками бойового мистецтва.
За словами президента Козацької лицарської школи Володимира Шерстюка, головна причина, чому мами доручають козакам найдорожче – власних дітей – щоб із них, домашніх та розніжених, виховали справжніх чоловіків. «Хлопчики завжди прагнуть бути сильними – так уже влаштована чоловіча психіка, тому й виховувати їх треба по-особливому, всіляко сприяючи розвитку вольових, чоловічих рис: хоробрості, сили, витривалості. У сучасному житті це не так просто, діти ростуть у тепличних умовах, багато часу проводять біля комп’ютера, а прикладами для наслідування обирають героїв американських бойовиків. Наша мета — дати їм інші цінності. За десять днів діти навчаються дружити, відповідати за себе та один за одного і перероджуються на очах».
Студент-третьокурсник Захар Яструб перебуває в таборі на посаді курінного – відповідає за наймолодших козачат 7-9 років. Говорить, що тренерська робота – це не просто проведення занять, а й цілодобова відповідальність, адже дітей треба підбадьорювати, за потреби втішати, адже хтось вперше сам так далеко від мами, хтось темряви боїться, комусь важко навіть взутися самостійно. Але до кінця зміни діти змінюються і дорослішають, адже в товаристві сильних чоловіків їм є з кого брати приклад.
Антон Криштак у таборі вперше. Він розповідає, що спочатку було важко, не подобалося зранку вставати, але потім звик. Хлопець із гордістю показує нашивки на поясі – нагороди – перше місце з травознавства і стрільбу з лука, а друге за верхову їзду. «Відпочинком у звичайному розумінні назвати це важко, але відчуваю, відбувається щось незвичайне і це «щось» змінює мене і зовнішньо, і внутрішньо, – говорить він. – Подобається бігати, стрибати, битися, змагатися. А ще подобається, що до мене нарешті ставляться серйозно, говорять як із дорослим. Ніхто не панькається. Це по-чоловічому».
«Козацька фортеця», як і справжня Січ, — чоловіча територія. Але цього року окремо від хлопців тут таборувалося справжнє амазонське плем’я. Дівчата опанували не лише козацькі хитрощі, а й усе, що, на думку організаторів, повинна вміти кожна справжня українка. Наймолодші «амазонки» Єва та Яна закінчили лише перший клас. Приїхали у табір з улюбленими ляльками, а повертаються звідси ще й із власноруч зробленими мотанками. Та й спати з такою м’якенькою Ганнусею чи Дарусею, набитою запашним сіном, затишніше, ніж з пластмасовою китайською Барбі. Крім того, дівчата вчилися вишивати, малювати, готувати куліш, збирати лікарські трави і навіть плести коси та прикрашати їх квітами.
Говорять, хто думає про рік, сіє пшеницю, хто про десятки років – садить сад, хто про вічність – виховує дітей… Усього в «Козацькій фортеці» за літо відпочило понад півтисячі хлопців та дівчат зі Сходу, Заходу, Центру України, були тут і кримчани, і москвичі, і діти із США. І поки країна готується до виборів, потерпає від криз, політичних конфліктів і суперечностей, юні громадяни учаться жити за законами козацької лицарської честі, дружити незалежно від національної приналежності, бути сильними та відважними, любити свою батьківщину.
Тож Україна має майбутнє…
