ПОВНОЛІТТЯ ДЕРЖАВИ
Усім смертям на зло, наперекір підлим
очікуванням внутрішніх і зовнішніх ворогів Україна міцно зіп’ялась на ноги і впевнено у колі братніх європейських народів крокує у майбуття. Тому і святкуємо День Незалежності із трепетом душі, піднесеними серцями,
світлими думками та щирими молитвами широко і гучно. І не спроста. На відміну від інших народів Європи, які також урочисто відзначають свої дні незалежності
(бо звільнилися – хто від монархії, хто від диктатури) українці мають значно більше підстав для радощів, оскільки скинули зі своїх плечей тяжке ярмо окупації та вирвались
із багатовікового ярма великого
північно-східного Могола.
Напевно, не випадково, День національного прапора йде в тандемі із Днем Незалежності. Прапор, піднятий 23 серпня 1990 року біля столичної мерії, став передвісником близької омріяної і такої солодкої свободи. Цього року, 23 серпня по всій країні відзначався День державного прапора. По всій країні о 9.00 відбулись церемонії його урочистого підняття. У Києві, біля Маріїнського палацу,
у святкуванні взяли участь Віктор Ющенко, Юлія Тимошенко, Володимир Литвин, Раїса Богатирьова та інші високопосадовці. Особливо оригінально відзначила це свято Служба Безпеки України. Її «диверсійні групи» підняли синьо-жовті прапори над російським Ельбрусом і французьким Монбланом.
Щодо Монблану, то навіть фантазія
І.Я.Франка – «…струснеш Кавказ, впережешся Бескидом…» – не сягала так далеко.
«Без Бога – ні до порога», – каже народна приказка. З глибокою вдячністю за ласку Творця, який змилосердився над українським народом, подарував нам свободу
і ось уже вісімнадцять років
супроводжує її своїм благословенням,
24 серпня Президент Віктор Ющенко
разом із родиною помолився
у Софійському соборі за Україну.
А потім – парад військ.
Військові паради – це звіт Збройних сил перед народом про постійну готовність зі зброєю в руках виступити на захист Батьківщини, її державних інтересів та суверенітету. Це завжди приємне видовище, яке милує зір, хвилює і заспокоює одночасно. Не дарма у старій солдатській пісні співається про те, що і дорога мирно пахне м’ятою, і мирно шумить листя над головою лише тому, що хлопець з автоматом лунко крокує бруківкою.
Урочистим маршем Хрещатиком пройшли тисячі воїнів Збройних сил України. А коли над містом пролетіли бомбардувальники, винищувачі, штурмовики, бойові вертольоти та одна з найкращих у світі транспортна авіація – серця громадян наповнювалися захопленням і гордістю. На головній вулиці столиці було представлено бойову техніку українського виробництва. Демонстровані озброєння є унікальними за своїми тактичними та технічними характеристиками і довели свою ефективність на чисельних військових навчаннях в Україні та за її межами. Святковий настрій підтримували також 18 оркестрів Збройних сил.
Під час параду Президент України, Верховний Головнокомандувач Збройних сил України Віктор Ющенко звернувся до народу з вітальним словом з нагоди свята, в якому підсумував пройдений шлях, проаналізував сьогодення, а також виклав своє бачення майбутнього у прагматичному і романтично-мрійливому плані. Вся його промова була проголошена під знаком Віри – в народ, у державу, у «…соборну здатність досягти великих цілей….
…Будь-які поділи маліють перед усвідомленням нашої справді великої ідеї у новому часі: це творення єдиної Української нації… Альтернативи для національної ідеї не було, немає і ніколи не з’явиться. Все інше неминуче виявить свій похідний і другосортний характер. Наша мета – створення національної держави у новітньому, модерному сенсі… Україна є посттоталітарною державою. По суті, казарму, яку споруджували 70 років, нам за 18 років доводиться перебудовувати на нормальний будинок. Хоча всі елементи конструкції були призначені для казарми, та й архітектори звикли будувати тільки казарми… Україна – постколоніальна… ще й постгеноцидна держава. Постгеноцидний статус України означає, за Джеймсом Мейсом, по-перше, «вбивство розуму нації», тобто розтерзаність її інтелектуальної еліти, по-друге, люмпенізацію села, по-третє, спотворення світосприйняття та власної історії і низьку національну солідарність між різними верствами населення… Різко відкидаю будь-які слова про слабкість України, чи, тим паче, про якийсь «її проект»… Ми – держава. Міцна і велика. З великим запасом стійкості. За нами стоїть тисячолітня історія нашої держави України-Русі… Ми здолали колосальну дистанцію у відносинах з Європейським Союзом. Поступово ми об’єднуємось з європейським простором у всіх важливих сферах – від енергетики до освіти… Завдяки правильним крокам зупинено критичні демографічні процеси. У 2009 році ми зафіксували найвищу за 18 років народжуваність. За рік в Україні народжується більш ніж півмільйона українців…»
Свою промову Президент закінчив на особливо мажорних тонах: «Я обираю свободу і наші національні інтереси. Я впевнено і спокійно дивлюся вперед. Я пишаюся тим, що я є українцем. Я пишаюся нашою державою. Я пишаюся нашим народом. Нехай вічно майорить над нами великий стяг свободи, який захищають наші війська і наші серця. Слава Україні!»