Політика: ТРИ СТОРОНИ ОДНІЄЇ МЕДАЛІ

Американці кажуть, що в житті є дві невідворотні речі – смерть і податки. Приховування прибутків у США вважається важким злочином, щоправда, комбінаторів, які намагаються уникнути сплати податків, там небагато. Але американці мають пристойне соціальне забезпечення, тобто знають, за що платять.

На тлі величезних зарплат чиновників, захмарних пенсій привілейованих пенсіонерів, затримки повернення НДС, корупції та відкатів український платник податків великого ентузіазму у сплаті податків не має. За оцінками експертів, близько 50% бізнесу перебуває у тіні. Але держава постійно намагається покращити стан справ у цьому надзвичайно важливому, дуже вразливому і делікатному питанні.

Нагадаємо, що 17 червня Верховна Рада підтримала у першому читанні запропонований Кабінетом Міністрів України Податковий кодекс. Саме він повинен стати локомотивом цілої низки реформ, задекларованих новою владою.

Про своє бачення перспектив нового Податкового кодексу, реформування економіки, Пенсійного фонду та інших сфер життя розповідають народний депутат України, заступник голови Комітету з питань промислової і регуляторної політики та підприємництва, член Спеціальної контрольної комісії Верховної Ради України з питань приватизації, член фракції НУ-НС Ксенія Ляпіна та народний депутат України, голова фракції Партії регіонів Олександр Єфремов.

Крім урядового проекту Податкового кодексу у Верховну Раду було подано альтернативний проект від опозиції. Яка між ними різниця?

К. Ляпіна. Різниця між ними кардинальна. Законопроект, написаний групою на чолі із Катеринчуком, базується на принципах європейських рекомендацій, лібералізму, зменшення адміністративного та фіскального тиску тощо. А це не влаштовує правлячу коаліцію, яка розглядає податковий кодекс як засіб тиску на бізнес і спосіб закріпачення середнього класу. Законопроект від уряду – це зменшення свобод і прав громадян та збільшення можливостей для бюрократії. Тому він і був проголосований, бо коаліція будує ієрархічну державу сталінського зразка. Цю тезу частково підтвердив і виступ міністра внутрішніх справ, який весь час говорив про верховенство закону, демонструючи повне нерозуміння поняття права. А обмеження прав громадян на вираження протесту свідчить про бажання установити в країні цвинтарний спокій. Отож вони ухвалили той текст Податкового кодексу, який найбільше підходить конструкції репресивно-бюрократично-ієрархічної держави. Депутати, які є членами коаліцій, голосуючи, розуміли, що вони роблять. Їм було соромно за те, що вони вибудовують, вони критикували цей законопроект, а потім тупо тиснули на кнопки. Оце обличчя сьогоднішньої влади.

Прокоментуйте, будь ласка, ситуацію щодо бюджетного кодексу, адже він також був прийнятий у першому читанні й значною мірою свідчить про намагання влади щось змінити.

К. Ляпіна. Бюджетний кодекс не настільки поліцейський. У ньому є свої недоліки, навіть суттєві, там є над чим працювати, однак, він уже не побудований на репресивних засадах. З бюджетним кодексом можна буде попрацювати і довести його до досить пристойного вигляду. Він містить кілька положень, які можуть нашкодити країні, але якщо їх виправити, то, загалом, цей кодекс не погіршуватиме існуючий стан, а в кращому разі навіть його поліпшить. Отже, серед міжбюджетних відносин у мене більш оптимістичні очікування. Це тому, що бюджетний кодекс стосується влади. А все, що стосується громадян, – репресивне.

Якщо всі закони, які правляча коаліція приймає, є репресивними і для громадян, і для підприємців, і для усіх інших суспільних верств, то це означає, що Партія регіонів свідомо готує собі поразку на наступних виборах. Чи вони не бояться?

К. Ляпіна. Вони не бояться. Вони демонструють рішучість побудувати сталінський тип суспільства. На трибуні Верховної Ради міністр внутрішніх справ дуже чітко це продемонстрував на ментальному рівні. Він повторював усі сталінські парадигми з приводу закону, протестів, які заважають громадянам і їхньому спокою. Вони вибудовують таку систему, в якій вибори перетворюються у псевдовибори. Згадайте Радянський Союз, там також були вибори, як свято демократії. Чарка коньяку, апельсинка дитині – оце й усе свято. А що ми обирали? Не знаємо. Але свято демократії відбулося. Ось до такого абсурду вони намагаються довести країну. Я вважаю, що Україна – не Росія, і на таку схему не піде. Внутрішній супротив наростає навіть у Росії. Але цей супротив не буде помаранчевим, радісним, веселим, з піснями, танцями, не ставитиме за мету здобуття прав людини. На жаль, супротив наростає агресивний, спонтанний, спрямований не на розбудову, а на руйнацію.

Чи вдасться зменшити тиск влади, щоб цей супротив вилився в активність на виборах через демократичні інститути? Адже це можливість для пересічних громадян вплинути на ситуацію. Але якщо цей засіб впливу у людей забрати – вони обирають інші речі: вила, бунти, знищення усього напрацьованого. Людина має природне право і бажання впливати на організацію суспільного життя. Тому найбільша небезпека саме у дозріванні цієї бунтівної енергії, і вона може вибухнути, а не вилитись у якусь цивілізовану форму.

І ще одне запитання щодо реформ. Щоб реформи успішно відбулися, суспільство повинно бути солідарним із владою. Адже просто «накинути» реформи, напевно, не можливо. Як би ви оцінили готовність суспільства до їх упровадження?

К. Ляпіна. По-перше, ніякого впровадження реформ немає. Поки що ми бачимо декларації. Просто Янукович хоче виглядати перед зовнішніми силами як реформатор, який декларує правильні речі. Але всередині влади сил, які б зреалізували реформи, немає. Хто реалізовуватиме ліберальні реформи? Азаров із його мисленням старого бюрократа? Ніколи в житті. Він може прочитати про ці реформи, він може написати чи щось задекларувати. Але проведення реформ вимагає щоденної праці. Наприклад, реформа із впровадження незалежного тестування в освіті. Знадобилося півроку підготовки, а потім ще рік роботи, щоб ця реформа почала якось працювати. Тобто це величезна щоденна організаційна робота. Але її впроваджували люди, які вірили у цю реформу, які вважали її справою свого життя, які хотіли залишити наслідки цієї реформи для нащадків, які були щиро переконані у її необхідності. Маленька реформа, а як довго і складно робилася. А уявіть собі, як проводитиме реформи ця влада, яка:

– не вірить у них;

– не вважає це справою свого життя, тому що для них влада – це тільки спосіб долучитися до ресурсів;

– не дуже переймається тим, що вона залишить наступним поколінням.

Думаєте, такі люди проведуть реформи? Я не вірю. Щиро не бачу тих сил сьогодні у владі, які могли б їх реалізувати. Задекларувати є кому, а реалізувати – ні. Суспільство адекватно сприймає реалії і не вірить цій владі. Адже виборці чекали від них наведення ладу в економіці, господарстві. Але пройшло уже більше 100 днів, а нічого не налагоджується. Більше того, виникають симптоми нових проблем. Янукович не може впоратися із проблемами, він не уявляє економіку як єдиний економічний організм, тим більше, що він не ставить перед собою такого завдання. Віктор Федорович задекларував певні речі й уважає, що уряд його декларації втілить у життя. Але уряд у такому складі нічого зробити не може. І тоді вони до виборів починають спародично відшукувати теми. Адже сказати, як вони покращили життя людей за ці 100 днів, не можуть. У їхніх здобутках тільки цілування із Кремлем. Якась частина виборців радіє цьому, але вони радіють в очікуванні покращення життя. І якщо покращання не настане, їхня радість зменшиться. А друге, чим вони хочуть нагодувати виборців, це законом про регіональні мови. Це елементарна підміна. Вийдуть восени на місцеві вибори і хизуватимуться своєю ефективністю. А проблеми з економікою перекладатимуть на попередню владу. Щоправда, протягом 100 днів ще можна перекладати невдачі на попередню владу, але потім слід показати свою ефективність.

Напевно, заради об’єктивності варто згадати реформаторські успіхи «помаранчевої» влади. Що було зроблено у напрямку реформ попередньою владою за 5 років, крім реформи освіти?

К. Ляпіна. Я тут сказала б так: попередня влада у різні періоди проводила різні вектори цих реформ. 2005 рік почався із дуже серйозних кроків бюджетного перерозподілу. Суттєво зросли пенсії, зарплати. Тобто бюджет суттєво розвернули в бік соціальних видатків. Чи було це доречно, чи відповідало це рівню розвитку економіки, росту інтенсивності праці – питання дискусійне. Але люди цього прагнули. І нова влада – а це світогляд Тимошенко – йшла за побажаннями людей. А у 2006 році уряд Єханурова почав проводити ліберальні реформи. Тоді було прийнято закони про державний нагляд і контроль, про Дозвільну систему, впорядковано роботу з бізнесом, зменшено популістські очікування, вперше за п’ять років для населення зросли ціни на газ. Було неприємно, але цей захід дозволив зберегти нафтогазову систему. Але уряд Єханурова нечітко пояснював спілкування із громадськістю. І навпаки, Юлія Тимошенко дуже потужно спілкувалася із народом, але контактувати із громадськістю їй було легко, бо вона робила усе, що подобається людям.

Після уряду Єханурова прийшов уряд Януковича, який отримав чудовий подарунок – покращений баланс бюджету, у хорошому стані бізнес, тенденцію на економічне зростання. Відчутно збільшувались інвестиції, бо клімат був прозоріший і макроекономіка відзначалася стабільністю. Тоді насправді спостерігалося зростання. Після цього, із перевиборами, прийшов уряд Тимошенко. Він отримав добру економіку. Але Юлія Володимирівна знову почала реалізовувати свій світогляд – «все взять и поделить». Але їй не поталанило ще й тому, що прийшла світова фінансово-економічна криза. Оскільки наша економіка відкрита і залежна від світових ринків, основною утворюючою ВВП є металургія і хімічна промисловість (вони впали перші, будівництво – друге), то уряд зіткнувся із об’єктивними та суб’єктивними ускладнення. Якщо намагаєшся роздати те, чого немає, – труднощі неминучі. І тут почалася політика безконечних позик, політика значного дефіциту бюджету, але кількома хлібинами нагодувати народ міг тільки Ісус Христос.

Але все ж, упорядкування – це не реформи. Реформи – це зміна структури…

К. Ляпіна. Це передусім зміна відносин. І коли уряд Єханурова впроваджував інші правила щодо підприємництва, коли було піднято ціну на газ – це зміна відносин: газ із соціального подарунку перетворився у товар. На жаль, ми не пішли далі. Деякі реформи почали впроваджувати, але вони були спорадичні й крапкові. Розгорнутого фронту реформ не було через те, що усі хотіли подобатися потенційним виборцям. Демократія – це складний період для реформ. При жорстких режимах реформи проводити легше, адже людям деякі реформи не подобаються, тому вони називаються непопулярними. Але наслідки цих реформ людям подобаються, та вони, як правило, припадають на панування вже інших політичних сил. Тобто хтось повинен зробити те, за що отримає електорально по голові, а інший приходить і споживає наслідки.

Уряд Януковича задекларував рішучість провести непопулярні реформи. Але вони суперечать одна одній. Такі реформи можуть проводити люди, переконані у своїй правоті. А наш уряд не переконаний, не вірить і не розуміє суті ліберальних реформ, адже він – продукт старої радянської системи. Частина бізнесменів уже пожила на заході, їхній бізнес певною мірою інтегрований у світову економіку, тому вони усвідомлюють необхідність реформ, але ті, що очолюють державу, – ні.

Чи не бачите ви конфлікту інтересів між малим та середнім бізнесом і великим капіталом, широко представленим у правлячій коаліції?

К. Ляпіна. В усьому світі великий бізнес розуміє, що він володіє значними фінансовими потоками і великими доходами (завдяки економії на кількості робочих місць зокрема). Необхідно, щоб поруч розвивався малий і середній бізнес, який вирішує соціальні проблеми. Великому бізнесу не вигідно мати навколо жебраків, які прагнуть знищити багатих. Тому вони вибирають для своїх штаб-квартир стабільні країни із заможним населенням. Наш великий бізнес усе розуміє, але він перебуває у підлітковому віці. Він іде в упряжці зі старою радянською бюрократією. І хто кого переможе – не відомо. Бюрократія має більш системні підходи, вона природно утримує важелі державного управління, входить у владу. Я не знаю, чим це закінчиться. Ми всі зацікавлені у перемозі пробізнесової частини правлячої коаліції. Але поки що перемагає стара радянська бюрократична частина. Вони користуються старими перевіреними засобами: декларують правильні речі (сталінська конституція найдемократичніша у світі), а роблять протилежне. Люди не відразу уловлюють різницю між деклараціями і практикою. Після п’ятирічного терміну реальної демократії у країні файли свідомості людей не розходились, а зараз починається період, коли говорять одне, а в житті відбувається інше. Виникла ситуація, до якої суспільство поки що не готове.

ІІ.Олександр Єфремов: "МИ ЗАПРОШУЄМО ДО СПІВПРАЦІ ВСІХ"

У першому читанні прийнято Податковий кодекс. Опозиція і громадськість сприйняли його неоднозначно. Звучить багато критики. Як ви оцінюєте цей документ?

О.Єфремов. Тих моментів, якими опозиція лякає людей щодо цього проекту, просто немає. Адже його розробляють професіонали, він проходить Кабінет Міністрів, потім потрапляє до сесійної зали, до рук депутатів, які його вдосконалюють таким чином, щоб він і економічно, і політично, і в плані бізнесу був якомога коректнішим та відповідав європейським нормам.

У документі дуже багато новацій. Наприклад, очевидним є факт, що сьогодні існує двадцять вісім загальнодержавних податків. Це багато. Тепер їх буде сімнадцять. Сьогодні існує чотирнадцять чи п’ятнадцять місцевих податків і зборів. Їх буде зведено до п’яти. Це значно полегшить діяльність і підприємців, і бізнесу в цілому. Передбачено поетапне зниження податку на прибуток підприємств з 25% до 20% у наступному році та до 17% – у 2014-му. Спрощуються і зменшуються кількість звітів. Для великої категорії підприємців, сімейного бізнесу ми вводимо податкові канікули. Всі закони, які розробляються, відповідатимуть європейській і міжнародній практиці.

Опозиційні депутати нарікають, що коаліція зовсім не рахується з їхньою думкою. Побутує думка, що будь-який законопроект не буде прийнято Верховною Радою тільки через те, що він поданий на розгляд опозицією. Хто з депутатів працюватиме над підготовкою Податкового кодексу до другого читання?

О. Єфремов. Ми запрошуємо до співпраці всіх. Микола Катеринчук ретельно працював над цим питанням, тому всі його раціональні пропозиції буде враховано. І всі інші пропозиції від опозиції, якщо вони носять конструктивний характер та покращують якість того чи іншого документа, також буде враховано. Адже одне з наших завдань – об’єднувати.

Звичайно, ніхто не змінить основний принцип документу: бізнес повинен платити податки. Закон повинен максимально позакривати дірки, через які можна піти у тінь. А той стан, за якого близько 50% бізнесу перебуває у підпіллі, поступово має бути зміненим. Зрозуміло, що наскоком зробити це не вдасться. Але ми й не ставимо таку мету. Спочатку всі повинні чітко усвідомити, що люди повинні платити податки, поповнювати Пенсійний фонд, що ті, хто працює, за робочий стаж повинні накопити достатньо коштів, щоб потім жити на хорошу пенсію. Це дуже важке завдання і надзвичайно клопітка робота, адже сьогодні ми стикаємось із ситуацією, коли працюючих людей менше, ніж тих, що отримують гроші із державної казни. Також армія чиновників збільшилася до неймовірних розмірів. Останнім часом у нас на 120 тисяч скоротилася кількість інженерів і на 120 тисяч збільшилася армія чиновників. Є питання, які держава мусить коригувати. Цим сьогодні і займаються органи державного управління. Особливо це актуально тепер, адже цілих п’ять років було потрачено намарно і потрібно наздоганяти втрачене та наводити порядок.

Чи підтримуєте ви підвищення пенсійного віку? Виникне драматична ситуація, адже після 50 років на роботу не беруть.

О.Єфремов. Сьогодні іде дискусія з цього питання. На нас тиснуть міжнародні структури, які вимагають підвищення пенсійного віку. Але мені відомий і погляд нашої громадськості, яка категорично проти. З цього питання потрібно проводити достатньо серйозні переговори, зважити всі «за» і «проти», провести велику роботу перед тим, як приймати таке кардинальне рішення.

Тут ми стикаємося зі ще однією проблемою: у нас немає достатньої кількості робочих місць для молоді. І це головне питання, яке ми повинні вирішити. Наші фахівці, які ведуть переговори із міжнародними організаціями, повинні їм пояснити всю складність ситуації. Адже всі ми хочемо жити у цивілізованому світі, і від того, які мітки і критерії нам будуть визначені, залежить і розвиток нашої держави. Якщо говорити відверто, то не рахуватися із думкою міжнародних організацій ми не можемо. Але, з іншого боку, у нас є своя держава; у ній є певні нюанси, і завдання наших спеціалістів – переконати іноземних представників, що вони повинні рахуватися із нашим поглядом.

Водночас я хочу підкреслити, що свого часу Юлія Тимошенко підписала меморандум, який зараз педалюють представники міжнародних організацій. Вона, не радячись ні з ким, згодилася і на підвищення пенсійного віку, і на підвищення комунальних платежів тощо. А тепер нам кажуть, що уже все узгоджено із попереднім прем’єром. Повинна ж бути спадковість влади. Тимошенко взагалі жила з народом зовсім у інших координатах. І коли ми бачимо її в останній час на якихось телешоу, все більше переконуємося, що для неї було б краще певний час посидіти тихо і подумати, адже за останні п’ять років своєї роботи вона сказала все.

Розвиток малого і середнього бізнесу може вирішити проблеми соціального плану, а також посприяти працевлаштуванню молоді та людей «після п’ятдесяти»…

О.Єфремов. Звичайно. У всіх державах це і робиться. Але у нас утворилися значні перекоси. У багатьох європейських країнах у малому і середньому бізнесі зайнято більше 60% працездатного населення. А в нас, на жаль, більшість працюючих зайняті в крупному бізнесі. Тому нам необхідно піднімати ініціативу знизу. Для цього і робляться податкові канікули для тих фізичних осіб, які працюватимуть у сімейному чи одноосібному бізнесі. І якщо доходи будуть не більше 300 тисяч на рік, вони взагалі податки платити не будуть. Їх звільняють і від податків, і від перевірок. Це дасть можливість окремим людям розвивати свій бізнес та забезпечити себе і свою сім’ю роботою і заробітком.

Прокоментуйте закон про акції протесту. Подейкують, що він репресивний. Але, цілком можливо, ви згодом залишитесь в опозиції і репресивний характер закону спрацює проти вас.

О. Єфремов. Бачите, як у нас перевернулася свідомість: якщо ми при владі – потрібно приймати одне, якщо в опозиції – інше. Ми так питання не ставимо. Наше завдання зробити так, щоб і влада, і опозиція працювали в одному напрямку. Тому ми і запрошуємо опозицію брати участь у доопрацюванні усіх законопроектів. І все краще, що напрацьовано з їхнього боку, безумовно, буде враховано. Ми створюємо документ для держави, а не для опозиції чи правлячої коаліції. Питання потрібно розглядати тільки в такому ракурсі, адже у нас єдина держава, і ми повинні робити усе можливе, щоб у ній жилося добре.

Кожен може виказати свою думку. Але ми повинні унеможливити провокаційні ситуації, коли одну групу людей свідомо налаштовують проти іншої, у результаті можуть постраждати сторонні люди. Цього допускати не можна. Завдання правоохоронних органів – захистити громадян від такої ситуації. Тому коли виникають обставини, за яких в одному місці можуть зібратися протилежні за світоглядними підходами політичні сили, то, як правило, у кожній цивілізованій країні органи правопорядку і місцеві органи влади визначають для них різні майданчики і розводять заходи або в часі, або за місцем проведення. А закон 2450 (про порядок проведення акцій протесту) виписаний урядом Тимошенко і вносився ним. Тоді Юлія Володимирівна вважала, що він прийнятний. Потім, коли виникла ситуація сьогоднішнього дня, вони втратили владу, відразу зайняли іншу позицію, кажучи, що закон антидемократичний. Це не зовсім чесна політика щодо людей. Ми не ініціювали цей законопроект, тому я не хотів би бути його адвокатом.

Деякі задекларовані у програмі Партії регіонів пункти вимагають зміни Конституції. Ви формуватимете конституційну більшість у Верховній Раді України?

О. Єфремов. Це зовсім не обов’язково. Конституція змінюється шляхом консенсусу політичних сил, представлених у парламенті. І якщо ці сили відображають стан справ у суспільстві, об’єднуються і голосують понад 300 голосів, незалежно від того, в коаліції вони, в опозиції чи незалежні, тоді це рішення вважається об’єктивним, легітимним і воно визнається суспільством. Тому ми не ставимо за мету пошук 300 депутатів, щоб вони були у коаліції. Якщо наші колеги вважають за можливе підтримати курс Президента на економічні реформи, і це стає популярним сьогодні, переходять до нас і поповнюють нашу коаліцію – ми підтримуємо цей процес. Але, наскільки я розумію, до коаліції із 300 депутатів ще дуже далеко, і нам навряд чи вдасться у найближчий час досягти такої перспективи.

Для своєрідного підсумку публікації наводимо слова Президента Януковича щодо проекту Податкового кодексу: «Вважаю, що Податковий кодекс у сьогоднішньому вигляді не є збалансованим і потребує серйозного доопрацювання. І я впевнений у тому, що сьогодні він не має достатньої підтримки в парламенті, тому треба над ним працювати разом з Бюджетним кодексом настільки, наскільки можливо збалансувати ці два найважливіші документи для життя країни».

Ігор Кравчук