Культура та мистецтво: SPERO MELIORA
За цією дівчиною оглядаються всі чоловіки: і юнаки, і сивочолі аксакали. Висока, струнка, весела та привітна, із музичною ходою, як у лані, і з такими самими автентичними очима. Лілія Казаченко – студентка і модель, спортсменка і громадський діяч – на прохання редакції щиро, просто, стисло і по діловому розповідає про своє життя, проблеми, досягнення і мрії.
– Якось, у давнину молоді батьки підійшли до мудреця і запитали, коли слід починати виховувати дитину. На той час їхньому малюку було шість місяців. «Ви запізнилися рівно на півроку», – відповів мудрець. Ця бувальщина говорить про те, що особистість починає формуватися з першого дня народження. Тому розкажіть, будь ласка, про своє дитинство.
– Я народилася в Джанкої. До п’яти років сім’я жила у селі. Це те босоноге дитинство, про яке згадую із ностальгією. Разом з іншими дітьми пасла корів та різну птицю. Вважаю, що безпосереднє спілкування з природою дуже позитивно вплинуло на формування моєї особистості. У сім’ї я була первістком, тому мене оточили особливою увагою і любов’ю. Потім батькові запропонували роботу у Сімферополі, і ми переїхали до столиці Криму.
Уже у восьмому класі зацікавилася туризмом і вирішила, що працюватиму у цій сфері. У своєму виборі не розчарувалась і донині. Після закінчення школи вступила в Таврійський національній університет імені В.І. Вернадського на географічний факультет за спеціальністю «Міжнародний туризм». У цьому році я закінчую навчання і в повному об’ємі займатимуся роботою у сфері туризму, тим паче, що тепер у Криму сезон.
– Чому саме туризм? Вашому вибору сприяли мрійливість та романтизм, характерний для юності, чи якісь інші фактори?
– Напевно, саме природа Криму наштовхнула мене на вибір професії. Таку природу потрібно правильно використовувати, тим більше, що туристичних агентств, які можуть запропонувати цікаву змістовну програму, небагато. Звичайно, без мрій жити не можливо. Але я відчуваю себе патріотом моєї малої батьківщини і планую здійснити деякі практичні речі. Зокрема, дуже хочеться, щоб Крим на туристичних картах світу займав гідну позицію. Для цього наявні всі ресурси. Як говорить наш викладач: «Крим – це інтимна, ерогенна зона світу». Але для іноземних громадян залишається як «терра інкогніта».
– Ви обрали нелегкий шлях і ставите перед собою дуже амбітні цілі. Очевидно, для радикальних змін не достатньо бажання та ініціативи однієї людини, хоча й дуже талановитої. Потрібні системні реформи та ріст загальної культури і добробуту народу. Але чекати з моря погоди – не слід. З чого Ви почнете свою роботу?
– Для початку нашим туристичним територіям потрібно надати належний вигляд. Адже багато санаторіїв розпадаються в прямому значенні цього слова, у нас брудно, високі ціни – люди за 2-3 місяці сезону хочуть забезпечити себе на весь рік. Тому багатьом бажаючим зручніше полетіти в Туреччину чи Єгипет, де за такі самі гроші можна відпочити із кращим сервісом. До нас приїжджають і англійці, і американці, бо в Криму воювали і загинули їхні діди. Тому ми зобов’язані надати їм відповідний сервіс. Їм цікаво побачити саме ті місця, де відбувалися події, в яких брали участь їхні рідні. Це – окрема екскурсійна тема.
– Ще не так давно, за Радянського Союзу, туристичних фірм практично не існувало. Санаторії і курорти були відомчі, а путівки розподіляли профспілки. Тому фахівців із туризму ВНЗ не готували. Отже, університетська спеціальність «Міжнародний туризм» – молода. Які особливості вашого навчання.
– Туристична спеціалізація на факультеті – наймолодша. Ми – третій випуск. Десь із четвертого курсу починаємо вивчати спеціальні дисципліни: готельний бізнес, ресторанну справу, проходимо практику, їздимо Кримом і спостерігаємо за їхньою роботою. Найбільше зацікавив мене готельний бізнес. По-перше, можна отримати гарний прибуток, по-друге, це цікаво. Я багато разів була за кордоном і можу порівнювати. Наші готелі високого класу майже відповідають світовому рівню, а ось заклади середнього класу сильно відстають. Конкуренцію їм складають приватники. Багато людей не користуються послугами фірм. Вони просто приїжджають на вокзал і знімають житло в бабусі. Це досить серйозна проблема туристичних агенцій. У нас дуже багато дрібних фірм, і якщо до нас зайде якась крупна компанія, вона проковтне усіх. Тому потрібна серйозна програма роботи і розвитку місцевих туристичних організацій.
– У світі все більшої популярності набуває «зелений туризм». Наші читачі хотіли б дізнатися про особливості цього виду відпочинку та про його перспективи.
– Зелений туризм – дуже цікава і перспективна річ, але вона поки що не набула популярності в Україні взагалі та у Криму зокрема. Люди не розуміють усіх його принад. Поїхати в село покопати картоплю – це ще не зелений туризм. Зелений туризм – це передусім спілкування з природою, з тваринами, збір квітів, трав тощо. Розвивається він і наша асоціація дуже слабенько. Якщо за кордоном народ уже втомився від стандартних форм відпочинку, то в нас навіть стандартний примітивний відпочинок «готель-пляж» не всім доступний. Але з часом моя туристична фірма розробить маршрути для іноземців.
– Чи не розчарувалися ви у своєму виборі після того, як почали науково заглиблюватися в особливості своєї майбутньої роботи?
– Спочатку, коли я обирала професію, мені здавалося, що все набагато простіше – суцільне свято. Насправді, це важка робота. Постійно потрібно тримати руку на пульсі подій, змін, постійно змагатися із конкурентами і миттєво реагувати на різні обставини. Також (трохи соромно зізнаватися) важко працювати, коли люди відпочивають.
– Нам відомо, що ваші фізичні дані не залишилися непоміченими для однієї з модельних агенцій і ви співпрацюєте з нею як модель. Розкажіть нам детальніше про це заняття.
– Крім туристичного бізнесу, який вважаю основною справою свого життя, маю ще одну, напевно, тимчасову роботу – модельний бізнес. Я працюю моделлю у модельному агентстві. У мене ніколи в дитинстві чи підлітковому віці не було мрії стати моделлю. У агентство прийшла ще школяркою, щоб навчитися ходити на каблуках, бо до цього переважно ходила у кросівках. Мене там помітили. Почала займатися і полюбила це зайняття, у мене з’явилося багато знайомих. Крім того, робота у модельному агентстві – це чудовий психологічний тренінг. Я повністю розкрилася. До цього була досить замкнутою, мені було важко почати розмову із незнайомою людиною. Будь-які комплекси повністю зникли. Були покази та зйомки у Туреччині, Москві, Києві. Мені пропонували контракти агенції Мілана, країн Азії тощо. Але батько сказав, що потрібно думати про майбутнє серйозно, оскільки модельний бізнес не вічний, а життя довге. Напевно, він правий, бо ця робота – короткочасна, лімітована віком, крім того, ще й надзвичайно важка. Зазвичай дівчатка мріють стати моделями-принцесами, але стикнувшись із реальністю, змушені кардинально змінювати свою думку. Коли ведуться зранку до ночі зйомки – не хочеться уже нічого, у тому числі зірковості. Це насправді важко. Буває дуже дискомфортно психологічно, коли бачиш, що на тебе дивляться як на вішалку і відповідно до цього ставляться. Є контракт, там врегульовані двосторонні відносини, а що у тебе в душі – не цікаво абсолютно нікому. Головне – зовнішність. Це часом ображає. Можливо, є дівчата, яким байдуже. Але ж є і особистості. Але їх усіх підганяють під одну мірку.
– Такий напружений графік потребує відпочинку, релаксації. Також гарну фізичну форму неможливо підтримувати без занять спортом. Як ви відпочиваєте?
– Психологічну розрядку знаходжу у різних речах, зокрема, дуже люблю коней. Але, між іншим, це нелегкий спорт. Їздити на коні втомливо. Правда, хотілося б взяти участь у перегонах.
– Що ви хотіли б сказати молодій читацькій аудиторії нашого журналу, побажати чи порадити?
– Моїх ровесників і всіх молодих людей закликаю думати про майбутнє, наполегливо йти до своєї мети і за жодних обставин не опускати руки. На превеликий жаль, зараз дуже мало молоді, яка серйозно ставиться до роботи. Більшість просто заробляють кошти для існування, щоб мати з чим піти попити пива з друзями. А про перспективу, про майбутнє думають мало.
Насправді, нелегко бути молодим. З одного боку – високі юнацькі мрії, з іншого – спокуси нашого життя та реалії, які ставлять перепони у досягненні мети, недостатній життєвий досвід та одвічна тенденція йти шляхом найменшого опору, що приводить у нікуди. А перемагають сильні, наполегливі, розумні й вольові. Лілія Казаченко належить саме до них. Вона не тільки впевнено прямує до мети, а й веде за собою чисельний загін друзів, своїм прикладом і оптимізмом допомагає їм долати труднощі та перешкоди заради щасливого майбутнього прийдешніх поколінь, заради добробуту нашої держави, заради процвітання чудового диво-саду із короткою назвою – Крим.
Ігор КРАВЧУК
