Cучасне козацтво: НА КИЇВЩИНІ ВІДБУВСЯ ПЕРШИЙ КІННИЙ ФЕСТИВАЛЬ "ЗАПРЯГАЙ ФЕСТ"
Коли сидиш верхи на коні усе довкола виглядає інакше. І сонце яскравіше, і небо синіше, і степ безкрайніший. Саме верхова їзда дає можливість не лише активно і цікаво відпочити, а й возз’єднатися з природою. Цим, напевно, і пояснюється зростаюча популярність кінного спорту.
Відомо, що людина приручила коня шість тисяч років тому, і сталося це на наших землях, між Доном і Дніпром. Неперевершеними наїзниками були скіфи, які до того ж прославилися умінням влучно стріляти з лука на повному скаку. Відомо, що скіфський цар Атей сам чистив свого коня і говорив, що кінське іржання для нього дорожче від звуків флейти.
За часів Київської Русі князі так любили своїх коней, що дарували їм коштовну збрую, а коли бойові коні гинули у битвах, їх ховали, насипаючи кургани наче над воїнами.
Обожнювали коней і козаки, називаючи їх вірними друзями й побратимами, які вірно служили їм, допомагаючи долати безмежні степові простори. І хоча сучасні козаки, здебільшого, пересіли на «залізних коней», верхова їзда як спорт, мистецтво і вид активного відпочинку захоплює їх не менше ніж пращурів. 22 травня у смт Глеваха, що на Київщині відбулося справжнє свято для любителів коней – перший кінний фестиваль «Запрягай фест».
Під час фестивалю вершники-професіонали кінного театру «Кош», що діє під егідою громадської організації «Козацька лицарська школа», демонстрували різноманітні трюки та прийоми гарцювання, системи запрягання коней, номери з козацького мистецтва бою «Гопак» та навіть влаштували кінний парад. Гостей фестивалю не лише катали на конях та в екіпажах, а й навчали стріляти з луків, орудувати історичною зброєю, розписувати писанки та малювати на склі.
За словами організатора фестивалю директора «Козацької лицарської школи» Володимира Шерстюка основним завданням фестивалю є відродження кінної справи в Україні, популяризація козацької лицарської культури та бойової майстерності, складовою якої є верхова їзда. «У давнину кожен українець умів запрягати коня та їздити верхи, зараз же верхова їзда стала забавою еліти. Наш фестиваль – спроба привернути увагу громадськості до кінного спорту. Крім того, на нашу думку, необхідне подолання бар’єру елітарності кінної їзди, упровадження європейської традиції загальнодоступності кінного спорту», – зазначив пан Шерстюк.
Навчитися їздити верхи на коні може кожен, а щоб робити трюки, часом потрібно роками шліфувати майстерність.
«В українців любов до коней закладена генетично, адже усе життя чоловіка-воїна проходило в сідлі», – відзначив керівник кінно-акробатичного театру «Кош» Андрій Півень. У сім років хлопчика вперше урочисто саджали на коня, з чого і починався його лицарський вишкіл. Одним із випробувань для молодого козака було приборкання необ’їждженого коня. Крім того, козаки мали власне мистецтво бою на конях – уміли стріляти, рубатися шаблею, підбирати поранених, робити різноманітні трюки «пістоль», «обрив» тощо. Ще на початку ХХ століття чи не кожен українець умів доглядати за конем, гнуздати його та їздити верхи. На жаль, сучасні люди усе більше віддаляються від живої природи, адже нам легше завести автомобіль, ніж сісти верхи на коня».
Пан Андрій має більше десяти коней, сам їх навчає та доглядає. Допомагає йому в цьому донька Каріна, яка до того ж сама є професійною наїзницею. Варто зауважити, що трюки у виконанні дівочого колективу «Берегиня», який діє у складі кінного театру «Кош», викликають значно більше захоплення глядачів, ніж ті самі елементи у виконанні хлопців. На питання, чи легко дівчині керувати конем, Каріна посміхається і відповідає: «Кінь – як дитина, він бавиться, веселиться, а часом показує гонор. Кінь відчуває, якщо людина боїться його чи просто має нерішучий характер, і лише тоді капризує. Потрібно вміти знаходити підхід, але ні в якому разі не можна бити тварину чи кричати на неї. У мого коня чудовий характер, тому він для мене найкращий».
Наталка Приступ
