Влада: МІСТО СОНЦЯ

Побачивши заголовок цього матеріалу, дехто із читачів може запідозрити нас у плагіаті, адже «Місто сонця» – це відомий твір італійського мрійника, філософа і письменника Томазо Кампанелли. Але навряд чи образився б старий калабрієць Томазо: те, що відкрилося нашим очам 5 червня цього року інакше не назвеш. Саме тоді, першої літньої суботи, наймолодше українське місто святкувало свій двадцять третій День народження. Славутич постав наперекір світовій трагедії, що увійшла в історію людства як Чорнобильська катастрофа, немов символ незламності людського духу та тріумфу життя. Цього святкового дня місто зустрічало своїх гостей сонячним погожим днем, музикою, танцями та співами, сяючими майданами, усміхненими привітними обличчями славутчан. Для довідки: Славутич – місто в Київській області (якщо точніше – це анклав Київської області на Чернігівщині). Його населення складає біля 25 тисяч осіб (п’ятсот сімей переселилося сюди із Прип’яті, решта – енергетики, будівельники, лікарі і вчителі – приїхали із різних куточків тодішнього Радянського Союзу).

У будівництві міста брали участь архітектори й будівельники з Литви, Латвії, Естонії, Грузії, Азербайджану, Вірменії, України та Росії. У Славутичі немає вулиць. Місто поділено на квартали, кожен з яких має національний колорит та назву батьківщини будівельників: Бакинський, Білгородський, Вільнюський тощо. Біля 80 відсотків квартир міста розташовані в чотири-шестиповерхових будинках, інші – у невеликих будинках на одну-дві родини.

Для Славутича характерний незвичайно високий рівень народжуваності. Як результат, Славутич – місто з найнижчим середнім віком населення в Україні. Більше третини мешканців – діти, а це вагомий показник благополуччя населеного пункту, об’єктивна оцінка розвитку його соціальної інфраструктури. Створюється враження, що місто будували спеціально для дітей: чотири загальноосвітні школи, Центр захисту дітей, Будинок дитячої творчості, бібліотечно-інформаційний центр для дітей, фізкультурно-оздоровчі комплекси, юнацька спортивна школа, стадіон, яхт-клуб. Серед юних спортсменів є призери кубків світу, Європи та України у багатьох видах спорту. Чітко функціонує система дошкільного виховання. Наймолодших мешканців Славутича виховують в атмосфері любові до національної культури, мови, у кожному садочку є групи народознавства, музичні й спортивні зали, басейни з кабінетами лікувальної фізкультури.

Звичайно, такі грандіозні успіхи були б немислимими без ефективного управління. У цьому плані славутичанам поталанило: ось уже двадцять перший рік містом керує талановита людина, ефективний менеджер, непересічний науковець і досвідчений практик Володимир Петрович Удовиченко. Формат публікації не дозволяє перерахувати всі звання, досягнення та нагороди міського голови. Скажемо тільки, що він доктор економічних наук, професор, лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки та Міжнародної премії ім.Вернадського, представник України в Конгресі місцевих та регіональних влад Європи, голова координаційної ради Фонду сприяння місцевому самоврядуванню в Україні, президент Всеукраїнського громадського об’єднання «Клуб мерів», відзначений багатьма державними і недержавними нагородами.

У мантії середньовічного бургомістра, яка дуже пасує Володимиру Петровичу, без театральності, що просто та органічно поєднується із загальною урочистою атмосферою, міський голова разом із поважними гостями – головою Київської обласної ради Олександром Качним, заступником голови Київської ОДА Тетяною Подашевською, директором департаменту МНС Світланою Линник, директором Чорнобильської АЕС Ігорем Грамоткіним та іншими офіційними особами – вітав святкову ходу славутичан, організацій та підприємств міста. І не тільки ходу: колону очолила група рокерів на своїх надпотужних сталевих конях. До кожного колективу міський голова звертався із особливими словами. Було багато посмішок і квітів, а все це дійство огортала атмосфера душевного тепла і родинності. Особливий колорит до кожного етапу програми вносив кобзар-лірник, лауреат Шевченківської премії, Народний артист України Василь Нечепа.

Святкового настрою додавав чудовий духовий оркестр. Потім на центральному майдані розпочався концерт професійних і самодіяльних творчих колективів, розважало славутичан столичне «Караоке на майдані» з його беззмінним ведучим Ігорем Кондратюком, атлети змагалися у силових вправах, крутилися каруселі, а з надувних гірок, затамувавши подих, спускалася дітвора. Народні гуляння та забави продовжувалися до пізнього вечора. Адже День міста – це свято, яке повинно запам’ятатися надовго.

Не тільки «Містом сонця» можна назвати Славутич. Йому також личила б назва «Місто майбутнього» або «Місто-парк». Адже тут просторі проспекти, бульвари і майдани гармонійно поєднуються із островами недоторканої природи, а корабельні сосни, похитуючись, заглядають у вікна багатоповерхівок, ніби співаючи колискові славутичанським малюкам. Але головними у кожному місті є люди. Працьовиті й сміливі, наполегливі й мужні – вони гідно несуть славу батьків, що ціною свого здоров’я та життя подолали ядерну стихію, врятували від смерті світ. Нехай ніколи не повториться таке лихо. І нехай вічно, як світлий пам’ятник їхньому подвигу, росте, цвіте та наповнюється дитячими голSосами Славутич.

Ігор Андріївський