Літопис МГО "Козацтво Запорозьке": ДМИТРО САГАЙДАК, ВЕРХОВНИЙ ОТАМАН УКРАЇНИ ТА ДІАСПОРИ, ГЕТЬМАН КОЗАЦТВА ЗАПОРОЗЬКОГО, МАРШАЛ КОЗАЦТВА: ПРО БІЛОРУСЬ ІЗ ЛЮБОВ’Ю

Міжнародна громадська організація «Козацтво Запорозьке» на запрошення президента Білорусі Олександра Лукашенка й отамана Білоруського козацького війська Миколи Єрковича відвідала столицю братньої країни Мінськ у зв’язку з Днем незалежності, яку білоруський народ відзначає 3 липня – в день звільнення Білорусі від фашистських загарбників.

Між нашою формацією МГО «Козацтво Запорозьке» і Білоруським козацьким військом підписано угоду ще вісім років тому. Українські козацькі організації стоять на чітко державницьких позиціях, співпрацюють на принципах взаємоповаги й товариськості, обмінюються досвідом. Білоруські козаки – часті гості на наших заходах. Ми, у свою чергу, із задоволенням відвідуємо сябрів. Багато разів відвідавши Білорусь, зокрема Мінськ, я переконався, що білоруський народ – щирий, відкритий і гостинний.

Сьогодні Мінськ – сучасне місто з чудовими будівлями і широкими проспектами. Не віриться, що під час війни воно було повністю зруйновано. Білоруський народ має багату історію і, як і українці, багато пережив. У нас багато спільного, адже ми східні слов’яни.

Ще у 1097 році в «Повісті времінних літ» у зв’язку з битвою на Менезі згадується Менськ або Менеск, як тоді називали, тобто Мінськ. Згадується він і в Іпатіївському літописі, й пізнішому Радзивилівському. 5 вересня 1991 року Мінська міська рада народних депутатів передала Верховній Раді прохання про повернення місту історичної назви «Менськ», однак для такого рішення не вистачило голосів. Мав Мінськ, як і Київ, Магдебурзьке право, яке російська влада скасувала у 1795 році. Крім того, ще в 1812 році було налагоджено випуск першої газети, яка називалася «Тимчасова газета Мінська». А в 1836 році відкрилася перша громадська бібліотека. Спробую перекинути місток через століття і розповісти, з чим мене по прибуттю до Мінська детально познайомили і вразили білоруські товариші-побратими. Це – Національна білоруська бібліотека або як ще її називають «Кришталь знань».

Ні на йоту не скрививши душею, скажу, що така бібліотека як у Мінську могла бути окрасою будь-якого міста світу: Нью-Йорка, Лондона, Парижа чи навіть Києва. Національна бібліотека без сумніву є візитною карткою Мінська.

«Кришталь знань» – це 20 читальних залів, де створено умови навіть для людей з обмеженими фізичними можливостями, два десятки книгосховищ, у яких зберігається вісім мільйонів книжок; вони постійно поповнюються, все комп’ютеризовано. Бібліотека придбала понад півтори тисячі комп’ютерів. Крім того, тут знаходиться близько 70 тисяч стародруків, датованих XIV століттям. Фонд періодичних видань налічує три мільйони журналів, газет, тисячі документів на мікроносіях. Внутрішній інтер’єр Національної бібліотеки прикрашає понад сто видів рослин практично зі всіх куточків світу. Крім того, споруда здатна витримати землетрус до шести балів за шкалою Ріхтера.

Поруч з Національною бібліотекою встановлено пам’ятник Францизку Скорині – білоруському гуманісту першої половин ХVІ століття, ученому-медику, письменнику, перекладачу, художнику, просвітителю Це був час енциклопедистів. З його іменем пов’язані видатні інтелектуальні досягнення в житті не тільки білоруського народу, а й усієї східнослов’янської ойкумени, зокрема видання на початку ХVІ століття значної частини Біблії церковнослов’янською мовою, наближеною до білоруської мови того часу. Це була друга після чеської друкована Біблія у слов’янському світі. До появи Острозької Біблії видання Скорини було єдиним надрукованим перекладом Святого Письма, виконаним на території східних і південних слов’ян. Згодом уся східнослов’янська діяльність на ниві біблійних текстів певною мірою орієнтувалася на Скорину.

Мені, як гетьману козацтва, православному, людині, яка вивчає, любить історію, цілком зрозумілий високий духовний подвиг білоруського генія Скорини. До речі, в цьому році йому виповнюється 520 років від дня народження.

Прогулюючись містом із козаками, ми милувалися охайно прибраними проспектами і вулицями міста, вражала відсутність стихійної торгівлі, здатної перетворити будь-яке місто в базар.

У суботу, 2 липня, ми були присутні на святковому салюті. Злива затрималася для цього дійства й розгулялася з повною силою. Відразу впало в очі те, що вода не залила вулиці, отже, міська каналізація працює справно. Крім того, чимало території покрито зеленню. Тому навіть великий дощ не перетворюється у всесвітній потоп. Зрештою, в усьому відчувається міцна рука господаря.

Відвідали ми і Кафедральний собор Святого Духа саме в той час, коли відбувалося перезаховання полеглих у вітчизняних війнах 1812 і 1941-1945 років. Було насипано братську могилу. Це дуже правильно, адже ми не маємо права забувати тих, хто загинув за батьківщину.

Я поділився з вами, шановні читачі, своїми фрагментарними враженнями від міста. А тепер безпосередньо про подію, заради якої наша делегація приїхала до столиці Білорусі.

На наступний день згідно із протоколом ми прийшли на Костричницьку площу. Першими туди прибули ветерани. Ми були в строю з курсантами і викладачами Вищої воєнної академії Генерального штабу Республіки Білорусь. Звідти рушили до площі Перемоги. Під час руху в мене, в отамана Єврковича брали інтерв’ю різні телеканали. На площі Перемоги ми були на передньому плані. До нас навіть підійшов президент Білорусі. Відбулася коротка розмова. Він був задоволений, що козаки з України приїхати відсвяткувати День незалежності з білоруським народом.

А далі все згідно з програмою: виступи, парад, концерти.

Через Мінськ протікає незвичайної краси річка Свіслоч з чарівними острівцями. У неї в межах міста впадають ще шість невеликих річок, так само красивих.

Після параду ми прийшли на Острів сліз, як його називають у народі, а офіційна назва – Острів мужності й скорботи. Це величний меморіал у столиці Білорусі на вшанування загиблих білоруських воїнів у радянсько-афганській війні (1979-1989 рр.). На цьому місці – весь біль війни в Афганістані. Там створено меморіальний комплекс. На острові зведено скульптуру, яка зображує маленького янгола, що плаче. Це дуже хвилююче. У Мінську склалася традиція відвідання молодими подружжями меморіалу «Острів сліз» і покладання квіткових букетів до ніг янгола. Вважається, що цей ритуал збереже новоспеченого чоловіка від смерті та поранень у можливому бою. Я також звернув увагу на велике каміння, дещо червонуватого кольору. Коли підійшов ближче, то побачив напис. Кабул, Бахрам, Кандагар… Вони були привезені з Афганістану з тих міст, де проходили бойові дії.

Білоруським афганцям я був відрекомендований отаманом Миколою Єрковичем. Згідно зі звичаєм налили по сто грам горілки, а я тричі крапнув на каміння, полите кров’ю наших хлопців. Присутні поцікавилися, що це за звичай. Я відповів, що вони хочуть бути з нами і бачити з небес, що їх не забувають. Присутні мій ритуал підтримали.

Приємно згадати, що генерального суддю Ярослава Банчука і мене нагородили медаллю «60 років Перемоги».

Це вже мій третій візит до Білорусі. Кожного разу приїжджаю і бачу зміни на краще в житті братньої держави. Крім того, в Білорусі розвивається козацтво. Отаман Микола Єркович розповів мені, що в районі Кільцевої дороги нададуть територію для будівництво великої козацької канцелярії. Це вже серйозно.

Залишається побажати білоруському народу й козацтву успіхів і процвітання.

До зустрічі у Києві, сябри-побратими!