Сторінка для козачат: ЧИТАЙЛИК-ПІЗНАВАЙЛИК
У нашому часописі свято! Нарешті започатковано нову рубрику для наших молодших читачів “Читайлик-пізнавайлик”, в якій авторка цієї рубрики Галина Сікора буде ознайомлювати нас з цікавинками української дитячої літератури.
Козацька тематика в українській дитячій літературі, яка в радянську добу знаходилася на периферії, сьогодні перебуває у стані розквіту. За часи незалежності України з’явилася низка захопливих козацьких пригод: “Історія запорозьких козаків для веселих дітлахів” О. Виженка, “Козак Петро Мамарига” М. Вінграновського, повноформатний комікс “Як Пиріг став Пирогом” В. Карпенка та Ю. Судака, детективна повість “Таємниця козацької шаблі” Зірки Мезантюк, робінзонада “Життя та дивовижні пригоди козака Миколи на безлюдному острові” В. Злотопольця та І. Федорова, серія “Усе про козаків” видавництва “Казка”, романи “Перші синці” та “Марко та Харко. Чарівна сила Крутивітра” В. Карпенка, “підручник” для малечі “Як стати козаком за сім днів“ Л. Борсук-Янківської, роман “Джури козака Швайки” В.Рутківського, пригодницький детектив “Таємниця козацького скарбу” А. Кокотюхи та ін. Ці книги розширюють кругозір юного читача, викликають зацікавлення історією рідного краю, культивують у дитячих серцях гуманність і, нарешті, навчають не книжного, а щирого патріотизму.
Сьогодні Вашій увазі пропонуємо оповідь, записану з вуст київського школяра Литвина Маркіяна, яка була навіяна враженнями від прочитаних книг на козацьку тематику.
Під час перебування у шкільному літньому таборі нам з однокласником Дмитриком потрапила до рук книга “Як стати козаком за сім днів” авторки Л. Борсук-Янківської. Ми жадібно “проковтнули” її за один день, а згодом дали почитати й іншим.
Між школярами вона спричинила справжній “бум”! Усі наші хлопчаки відразу захотіли стати схожими на сильних, спритних, мужніх, хоробрих воїнів, що вправно гарцювали на конях, вміло володіли різними видами зброї, могли сотнею проти тисячного війська протистояти та виходили переможцями з найскладніших ситуацій. Куди там теперішнім мультиплікаційним героям черепашкам-ніндзя, Людині-Павуку, Наруто та іншим, несправжнім та вигаданим! Усі вони зразу відійшли на задній план і стали для нас незначущими, блідими і сірими.
Ми обирали собі козацькі імена, прикрашали себе бойовим козацьким розфарбуванням – тату, вивчали таємні знаки, щоб писати записки так, як справжні козацькі розвідники. Кожен виготовив козацький прапор та особистий герб, майстрував козацьку булаву. Мій однокласник Матвій вихвалявся, що в музеї бачив справжню козацьку зброю, Ярослав доводив, що його предки були козаками, а Андрійко Крутивус наполягав, що прізвище його – козацьке, та навіть батько його має справжні козацькі вуса. Я теж не втримався і розповів про свою нову мрію – навчитися мистецтву бойового гопака.
А дівчиська! Ці настирливі створіння з кісками так просилися до нашого козацького загону, що ми все-таки вирішили довірити їм ... готувати їжу для нас, дужих та мужніх. Адже для того, щоби бути міцними, нам потрібно добре харчуватися!
В останній табірний день ми організували вечірку “Таємна посвята в козаки” під девізом “Бути козаком – це круто!”. Хлопчаки були у вишиванках, дехто навіть і в шароварах. Я урочисто зачитав із книги “Заповіді козака”. Далі – почесне вручення кожному з нас козацьких грамот, які так старанно ми писали напередодні свята, оздоблюючи чудернацькими орнаментами. Потім – змагання, ігри, конкурси. Для найспритніших – справжні бойові відзнаки – “медалі” із зображенням сонця і лева, які були зроблені усіма нами власноруч заздалегідь. Ми присягали на вірність Батьківщині, обіцяли шанувати старших, допомагати слабшим, берегти природу, бути чесними, щирими, добрими...
І ось справжня козацька вечеря: ароматний куліш на зеленому подвір’ї школи. Особливо всім смакували канапки “Козацькі чайки”, медовий напій та десерт “Меч Орія”. Справжню несподіванку підготувала Софійка – разом із мамою вони спекли неймовірно величезного пирога з романтичною назвою “Козацьке кохання”.
Щасливий і повний вражень, увечері я із захопленням розповідав про нашу козацьку вечірку батькам, а насамкінець гордо витягнув із рюкзачка свою козацьку грамоту. І раптом... Що це? На звороті – непомічений мною раніше напис, зроблений дрібними таємними знаками-символами. Затамувавши подих я взявся розшифровувати його... Ага, та це ж, звичайно, Дмитрик! Так, так, мій добрий друзяка Дмитрик, книголюб і фантазер! Саме він міг написати мені таке послання.
– Мамо, можна на хвильку збігати на подвір’я, я забув щось сказати друзям, – попрохав я. – Будь ласка, ну будь ласочка!
– Добре, Маркіяне, але тільки на хвилинку. Не барися, прошу тебе, синочку, – дозволила мама.
Кулею вискочив з дому, добігаючи до призначеного місця навіть не помітив, що постать аніскілечки не схожа на Дмитрикову. У першу мить я так здивувався, що аж дух перехопило. Спробував було озирнутися, але все довкола мене огорнулося якоюсь прозорою пеленою...
Моєму здивуванню не було меж, адже переді мною стояв сам … Данько Лановий – герой нещодавно прочитаного мною пригодницького детектива Андрія Кокотюхи “Таємниця козацького скарбу”.
– Привіт, Маркіяне! Ну що, впізнаєш? Не дивуйся, мені просто терміново потрібна твоя допомога! Ти згоден допомогти мені та моїм друзям? – запитав він, по-змовницьки підморгуючи мені.
– Так, звичайно! – вигукнув я, адже саме Данило Лановий був одним із моїх найулюбленіших книжкових героїв.
– Зараз я тебе познайомлю із своїми вірними друзями, Богданом Майстренком та Галкою, – продовжував він. – Нам вдалося підслухати одну таємну розмову. Розумієш, йдеться про козацький скарб полковника Лиховія! Ми довідались, що козацький полковник заховав у підземеллі свої скарби, а привид тепер їх охороняє. Скарб хочуть знайти місцевий бізнесмен Немировський та непевний антиквар Туман! Збагатитися хочуть, зрозумів? А ми хочемо їм перешкодити, випередити їх у цій справі! Ну що? Допоможеш? – Данько благально дивився на мене.
Від щастя мені аж у голові запаморочилося. Та будь-хто із моїх друзів мріяв би опинитися на моєму місці!!! Я ствердно кивнув головою, і ми поринули у надзвичайно цікаві пригоди... Довелося і змагатися з непривітною ватагою Льоньки Гайдамаки, і побувати в старому панському маєтку з привидами, і стежити за лиховісним антикваром Туманом, і розшифровувати загадковий вірш, в якому вказано місцезнаходження скарбу, і викрити справжнього злодія, побути справжніми хуліганами і навіть ... покататися на справжньому страусі на прізвисько Футбол, який втік з страусиної ферми!
Нарешті, таємницю козацького скарбу розкрито. Ми востаннє подивилися на карту і рушили шукати потрібне місце. Хлопці несли лопату, ломик та старий мішок, знайдені у бабусиному сараї. Галка несла карту, а позаду неї гордо крокував її дивний товариш – страус. Ми пильно роздивлялися місцевість. Враз просто перед нашими очима наче сам собою серед зеленого поля виріс невеличкий горбок. Заінтриговані побаченим, ми зупинилися. Навіть страус від здивування витягнув уперед шию.
– Або ось тут, або ніде! – вигукнув я...
– Маркіяне, вже пора прокидатися, – лагідно прозвучав мамин ласкавий голос.
Я солодко потягнувся... і раптом аж підскочив: – Козацький скарб! Мамо, ми знайшли козацький скарб! Бочку золотих монет і козацьку булаву! Ми віддамо цей скарб у музей! Ну, матусю, невже ти мені не віриш?
– Ой ти, мій козаче любий
