Літопис МГО "Козацтво Запорозьке": ХОРОБРЕ СЕРЦЕ ТА ЩИРА ДУША...
Усім відомо, що леви – це тварини горді, впевнені та завжди перемагають, а головне у них щирі та хоробрі серця. Колись в Україні такими левами були козаки – відважні молодики, що за свою власну неньку – Україну йшли на війни та боролись до останнього подиху, пройшло багато років та навіть століть, але козаки не зникли, вони повернулись у нашому часі, щоб рятувати національну ідею та навчити молоде покоління історії, яку писали їхні предки. Про козаків чутки поширюються чим раз тим активніше тож зараз багато хто зацікавився цими «постатями з минулого» я ж не була винятком і також зустрілась з видатним козаком та отаманом Львівської паланки МГО «Козацтво Запорізьке», Михайлом Стецівим. Перше, що я помітила – це постава отамана, гордо, прямо та впевнено сидів на стільці і чекав на запитання, на які точно охоче хотів відповідати, з усмішкою зустрів мене та потиснув руку. Розмова була неупереджена і зізнатись чесно хотілось багато сміятись, адже з історій, що розповідав пан Михайло не можливо не сміятись.
Отже наш лев (до речі по знаку зодіаку, він якраз ним і є) народився у селі Стригово Кобринського району Брестської області у Білорусії,але виріс та навчався у мальовничих Винника, що на Львівщині там же ж і зустрів свою майбутню дружину, яку знає із садочка. Михайло Іванович завжди був відчайдухом та йшов проти системи, яку колись диктувала радянська влада, одяг стилю рок –н – ролл, продовгувате волосся та гітара, а ще мотоцикл так виглядав у молоді роки поважний отаман. Ще Михайло Іванович був чудовим спортсменом – кандидатом у майстри спорту, один з перших білошкірих атлетів перегнав чорношкірого спортсмена, його відстань 800 метрів із перешкодами. Як кожен мужчина пан Стеців обожнює автомобілі, проявом у молодості любові до авто, була авторалі правда на жигулях, але це не заважало йому розвивати на них швидкість та вигравати перегони. О це так проходила молодість – активно, швидко та незабутньо: «У мене були власні пісні бо грав у ансамблі «Могікан» разом із Ігорем Білозіром,друзі, я був справжнім активістом вечірок, але ніколи не забував про навчання, я люблю свободу та людей». А ще крім того пан Стеців працював у міліції при чому досить успішно починаючи від сержанта закінчуючи полковником, служба як він повідомив була для нього легкою, оскільки легко знаходив товаришів та завжди був за справедливість, як справжній козак.
До речі про козацтво, Михайло Іванович є козаком ось уже десятиріччя і за ці десять років, їхня організація досягла чималого успіху, по-перше усі заходи, котрі влаштовують козаки є урочистими та сповненими справжнього українського та козацького духу, по-друге вся організація будь-яких дійств не заради популярності, а задля благочинності, відбудова православної церкви, яка зараз до речі повністю функціонує та радує православних також могила невідомому солдату, побудова пам’ятника на цій могилі та вшанування померлого, допомога дітям та молодому підростаючому поколінню – на усіх цих та на більше заходах був та навіть організовував Михайло Іванович Стеців.
Козаки це не звичайне цивільне угрупування – це щось більше: це духовні та моральні цінності, це любов до Батьківщини та до усіх людей, що живуть в ній, це тверда віра в світле майбутнє, прагнення змін при чому змін, які б змінили усе життя і зробили його кращим, це люди, які не знають що таке страх та бездіяльність, врешті решт це сильні люди, які дбають про свободу та безпеку своєї рідної держави. Козаки були, є і будуть символами непокори та сили і ми повинні гордитись, що зараз у нашому часі, козаки розцвіли і роблять усе, щоб нагадати людям про своє існування, адже саме це і об’єднає нас усіх – наш народ, бо без минулого немає майбутнього, а коли у майбутньому є частка минулого при чому така, яка викликає гордість. То можна сміливо заявляти, що у нас і в нашій країні все буде добре, коли біля нас будуть такі як Михайло Іванович, адже тоді у нашій країні настане порядок.
Марта Комарницька
