Літопис МГО "Козацтво Запорозьке": ПЕТРО ОЛЕШКНА МОЄ ГЛИБОКЕ ПЕРЕКОНАННЯ ЛИШЕ КОЗАЦТВО ЗМОЖЕ ОБ'ЄДНАТИ УКРАЇНУ"О: "
Петро Степанович Олешко – головний отаман Волинського округу Міжнародної громадської організації «Козацтво запорозьке», генерал козацтва, директор Всеукраїнського благодійного фонду ветеранів МВС у Волинській області. Він є нащадком древнього козацького роду Олешків.
Петро Степанович – депутат обласної ради, кандидат історичних наук, доцент кафедри гуманітарних дисциплін університету «Україна». Об’єктом його наукових зацікавлень стала Волинь. «Еволюція землеволодіння на Волині: друга половина XIX – початок XX ст.» – такою була тема дисертації науковця. На підставі аналізу архівних документів, вітчизняних і зарубіжних історіографічних джерел він проаналізував процес реформування землеволодіння на Волині другої половини XIX – початку XX ст., вивчив основні складові поземельних відносин на Волині, їх специфіку та регіональні особливості, запропонував новий погляд на аграрну реформу П.Столипіна.
– Петре Степановичу, які області охоплює Волинський козацький округ і які головні напрямки діяльності?
– Межі нашої діяльності поширюються на п’ять областей – Волинську, Рівненську, Хмельницьку, частково Тернопільську (Почаїв) та Львівську (Бродівський район).
За вісім років існування Волинського округу зроблено чимало добрих справ, адже один із пріоритетних напрямків нашої діяльності – це популяризація козацтва та патріотичне виховання молоді. В цьому напрямку в багатьох навчальних закладах, зокрема школах, створено козацькі республіки і курені. Так звана Садівська козацька республіка (отаман Віктор Ящук) 14 жовтня відзначатиме своє 10-річчя. У всіх класах діти знають, що таке козацьке самоврядування, адже існують козацькі курені, девізи, а також поглиблене вивчення історії України, зокрема козацької доби, проведення семінарів, концертних виступів. Відомими в області є Ківерцівська гімназія (директор гімназії отаман Шевчук Дмитро Іванович), Волинський національний університет імені Лесі Українки (ректор отаман Ігор Коцан).
– Поділіться досвідом проведення заходів?
– До заходів готуємося дуже ретельно. Ми зустрічаємося, проводимо спеціалізовані заняття. Прикладом може стати науково-практична конференція «Волинь – край козацький», у якій брали участь методисти, науковці, громадські діячі. Конференція проходила у селищі Рокині також з ініціативи нашої козацької організації. Всі учасники були добре обізнані з козацьким рухом, вони представили понад 30 наукових праць. Незабаром за результатами конференції буде видано науковий збірник.
Нам є що досліджувати і вивчати. Історією ми не обділені. Волинь як край козацький відкрив усій Україні відомий публіцист, краєзнавець, почесний професор, нащадок отамана Самарської паланки, козацький полковник Григорій Гуртовий, якому виповнилося 85 років. Він пережив два голодомори та лихоліття війни. Пан Гуртовий власним коштом створив народний музей у селищі Торчин, де значну частину музею відведено козацькій тематиці. Адже вихідцями з Волині є відомі козаки. Серед них засновник Запорозької Січі Дмитро Вишневецький, гетьмани Ружинські – Кирик, Михайло і Богданко (останній заради викраденої жінки здійснив два походи на Крим). Це і чигиринський полковник Данило Гуляницький, і Галшка Гулевичівна – фундаторка Києво-Могилянської академії, і князь Острозький – захисник православ’я і засновник Острозької академії, і Северин Наливайко, й Іван Виговський, і Богдан Хмельницький, який перебував на Волині, та багато інших. Воля і незалежність цих козаків викрешувалася на вістрях шабель.
Наше козацтво на Волині повсякчас ушановує героїв України. Зокрема ми встановлюємо пам’ятні знаки, упродовж кількох років під час відзначення Берестечківської річниці проводимо таборування під Берестечком найкращих шкіл, які проявилися під час навчального року знанням історії козацької доби, олімпіадами, участю у спортивних змаганнях під козацьким брендом. Про цю місцевість писав ще Тарас Шевченко:
Круг містечка Берестечка на чотири милі
Мене славні запорожці своїм трупом вкрили.
Ця земля, пролита кров’ю, вона є священною. Діти, перебуваючи на таборуванні, набираються тут козацького духу, який залишається з ними на все життя.
– Як проходить таборування?
– Протягом місяця до початку таборування ми погоджуємо з місцевою владою, що на час таборування тут перебуватиме певна кількість учнів, замовляємо намети, чітко виконуємо всі приписи щодо безпеки і здоров’я дітей. У цих заходах щороку бере участь гетьман Запорізького козацтва Дмитро Сагайдак. Діти власноруч варять козацький куліш. Старші досвідчені козаки, що приїжджають з усієї України, навчають козацькій справі. Проводимо змагання, екскурсії. Дітям це залишається в пам’яті на все життя. Проходить також посвята в козаки.
Діти живуть у палатках під відкритим небом. У таборі є комендант – це старший із козаків Олександр Сокур. В урочищі Гайок села Острів знаходяться козацькі могили, де покояться рештки трьохсот козаків, які прикривали відхід, жертвуючи своїм життям, головного козацького війська під проводом Івана Богуна. Неподалік стоїть хрест Іванової могили, де він тримав останній бій і одержав 14 поранень. Польський король дарував йому життя, але він знехтував пропозицію, кинувши монети й люльку і показуючи цим, що життя без свобідної України нічого не варте.
– Скільки дітей проходить козацький вишкіл?
– У середньому близько 500 осіб. Також на батьківщині гетьманів Ружинських – у Турійському районі, що на Волині – сім років поспіль проводиться козацьке таборування. Воно триває понад два місяці. У таборі під керівництвом козацьких інструкторів та отаманів навчають молодь рукопаш-гопаку, бойовому гопаку, військовому мистецтву, історії українського козацтва.
Цього року як депутат обласної ради я зміг переконати колег, що потрібно системно, щороку виділяти кошти саме на організацію та проведення літніх дитячих козацьких таборів. Адже завдяки ентузіазму наших козаків власним коштом сім років поспіль Сергій Дружинович, голова молодіжного фонду «Наше майбутнє», спільно з федерацією «Рукопаш-гопак»організовує таборування. Однак сьогодні ми потребуємо і державної підтримки. Подібні програми заповнюють час дітей, не даючи їм піти у життя якимось хибним шляхом, бо прикладом для них є козацький вишкіл.
– Ми чули про вашу видавничу діяльність, а також кінні козацькі переходи. В одному з інтерв’ю про це розповідав Гетьман МГО «Українське козацтво» Дмитро Сагайдак.
– Коштом «Козацтва запорозького» у минулому році було видано книгу «Волинь – край козацький». Незабаром вийде збірник науково-практичної конференції за такою самою назвою за сприяння нашої козацької формації.
Наша Славутська паланка є одним із кращих козацьких осередків і прикладом для наслідування. Один із них – спільне патрулювання на конях козаків та міліції вулицями міста і району. За два роки спільної співпраці злочинність у цьому регіоні значно зменшилася.
Щодо кінних походів, то це найефективніша популяризація козацтва. У цьому році ми провели три переходи. Останній, чотириденний, за маршрутом Славута – Корець, тобто духовними місцями. У червні цього року понад 50 козаків проїхали місцями козацької слави «Волинь – Поділля: місцями козацької звитяги» за маршрутом Славута – Кам’янець-Подільський – Хотин протяжністю 1000 км. цей перехід уже став традиційним для нас. Зазначу, що козаки власним коштом утримують коней. Здійснювати такі переходи досить складно, адже доводиться жити та харчуватися в польових умовах. Усе це може витримати лише сильна духом людина. Усяке буває, але позитив від кінних походів є безперечним. Нас повсюди з радістю зустрічають. Під час переходів в обласних та районних центрах нас зустрічає влада, громадські організації, щирі патріоти. Серед них міський голова Славути Василь Сидор, начальник райвідділу Василь Остапчук, підприємець Микола Сидор, які зуміли створити міцний козацький підрозділ. Подібні приклади є свідченням результативності кінних переходів та інших козацьких заходів.
Нам не потрібен тоталітарний режим, коли про козацтво навіть не згадували, або ж згадували лише щось погане. Ми не знали своїх героїв. Тому сьогодні ми наголошуємо, що козацтво є невід’ємною частиною української історії. Партій і громадських організацій у нас багато, усі вони залежать від фінансування. А козацтво живе і діє за рахунок власних можливостей і козацького духу, бо має у своєму серці, за словами Лесі Українки, те, що не вмирає. Я вірю, що козацтво об’єднає Україну!
– Які ваші плани на майбутнє?
– Планів сьогодні у нас дуже багато. Наприклад, зараз зі студентами та учнями старших класів ми хочемо провести на базі Володимир-Волинської бригади показові стрільби з сучасної зброї. Молодь повинна мати уявлення про зброю. Адже українські чорноземи, корисні копалини, людський ресурс є ласим шматком для ворогів. Тому треба бути готовим до того, щоб обороняти землю. Ми проводимо екскурсії, наприклад у музеї під відкритим небом у Луцьку, де зібрана вся техніка, яка сьогодні є на озброєнні. Наша козацька старшина проводить із молоддю заняття, на яких пояснює особливості різного виду зброї. Також приймаємо участь у проводах юнаків до Збройних сил України.
Щороку, 14 жовтня, під Берестечком ми проводимо посвяту в козаки. Запорізькі козаки візьмуть участь у святкуванні Дня козацтва і цього року.
Мені приємно, що у нашому структурному підрозділі є такі отамани, як мер Славути Василь Сидор. Це чуйна людина, справжній господар міста і козак. Адже навіть один козацький похід потребує як часу, так і фінансування. У таких походах беруть участь і його діти. Варто також згадати Миколу Сидора – отамана Нетішинського куреня, справжнього козака; найбільшим захопленням його життя є коні. Хочу згадати також отамана Володимира Забрідного з Радивилова, який ось уже сьомий рік організовує козацьку варту за моїм дорученням у Почаївській лаврі, де щодня громадський порядок забезпечують наші козаки. Адже в монастирях та храмах, коли одні моляться Господу, інші не соромляться поритися у чужих кишенях та гаманцях. Пригадую, як один паломник з Росії вкрав часточки мощей. Саме наші козаки завадили цьому святотатству, знайшовши злодія.
Також я хотів би згадати Віктора Корнійчука, мого заступника, який зробив багато для народження Волинського округу, козацького полковника Сергія Сахарука, завдяки якому кілька козацьких структурних підрозділів несуть службу із забезпечення громадського порядку. Варто згадати і генерала Сергія Костючка, відомого аграрника, який долучається до будівництва храмів і монастирів, справедливого головного суддю полковника Василя Муху, голову Волинської обласної ради генерала Анатолія Грицюка, курінного отамана Костопіля полковника Володимира Кореву, депутата Верховної Ради України генерала Євгена Кирильчука, мецената генерала Миколу Петровського, отамана Школи козацького гарту Олександра Середюка. Моїми незмінними помічниками у козацьких справах є вірна берегиня Наталка, син Євген, який є сотником, донька Ірина – студентка ВНЗ, батько Степан та мама Євгенія.
Можна розповідати про багатьох козаків, адже кожен із них – це особистість. У нашому козацькому реєстрі налічується майже 2000 осіб. До реєстру не внесено джур – дітей. Вони з часом визначаться, до якої козацької організації вступити, вже будучи, наприклад, студентами.
На Волині є п’ять козацьких формацій, з якими ми співпрацюємо, зокрема «Реєстрове козацтво», яке очолює ректор Луцького інституту розвитку людини університету «Україна» генерал Карпюк Роман Петрович. У всіх у нас одна ціль – заможна та щаслива Україна.
А ще ми патронуємо дітей-сиріт зі школи-інтернату у Луцьку, з якою ми працюємо вже десять років. Ми допомагаємо робити ремонт класів, купляємо комп’ютери. Своїх вихованців я прийняв у козачата. Зараз вони продовжують навчання у міліцейському ліцеї.
У місті Ківерці є дитячий будинок «Сонечко», де проживають діти від свого народження до шести років; серед них є і хворі: ВІЛ-інфіковані, з гепатитом С, В, церебральним паралічем. Дітей у цьому будинку понад 40. Ми взяли під свою опіку і цей спеціалізований заклад – передаємо продукти харчування, долучаємося до ремонтних робіт, привозимо дітям ласощі. У селі Звірів Ківерцівського району мешкають троє дітей-сиріт зі своєю бабусею. Ми допомагаємо їм продуктами харчування, по господарству, беремо дітей у походи, посприяли в отриманні путівок до «Артеку» та інших таборів.
Силами козаків і спільно з громадою села Вишнів Ківерцівського району збудовано храм Дмитра Солунського. Сьогодні десятки храмів і монастирів округу перебувають під опікою козаків, які є прихожанами і жертводавцями. Адже за добрі діла Господь воздасть сторицею, «І хліб, пущений по воді, завжди повернеться»...
Спілкувався Ігор Кравчук
