Сучасне козацтво: КОЗАЦЬКЕ КОЛО
«Козацтво на порозі змін: підсумки та перспективи» – саме під такою назвою відбулося перше засідання круглого столу «Козацьке коло», започаткованого журналом «Гетьман» спільно з керівниками найпотужніших козацьких організацій, науковцями та журналістами. Відповідно до козацької традиції саме коло є найбільш демократичною формою, адже в ньому немає ні чільних місць, ні вершин, ні віддалених точок. Усі рівні і всі відкриті. Саме у такій атмосфері можна об’єктивно проаналізувати минуле, зорієнтуватися в реаліях сучасності, спланувати майбутнє. Добірний склад нинішнього «Козацького кола» сприяє досягненню поставлених цілей.
Висловити свої думки щодо наболілого за круглим столом вирішили:
Дмитро САГАЙДАК, Верховний отаман України та Діаспори,
Гетьман Козацтва Запорозького, маршал козацтва;
Тарас ЧУХЛІБ, доктор історичних наук, директор Науково-дослідного інституту
Козацтва Інституту історії Національної академії наук України; заслужений діяч науки і культури;
Андрій ДРОФА, Генеральний директор КП «Білоцерківський домобудівний комбінат»,
заслужений будівельник України, Верховий отаман МГО “Білоцерківська Січ”;
Володимир БИЧЕК, заступник начальника управліня Українського інституту національної пам’яті;
Ігор КРАВЧУК, Головний редактор журналу «Гетьман», магістр філософії.
Ігор КРАВЧУК:
Перш за все хочу подякувати всім присутнім за те, що ми, попри зайнятість, все ж зібралися для обговорення важливих питань козацького буття: минувшини, сьогодення і майбутнього.
Сьогодні ні в кого не викликає сумніву, що таке питання на часі. Але давайте проаналізуємо пройдений шлях, подискутуємо і поміркуємо, яким йому бути хоча б у найближчій перспективі.
Дмитро САГАЙДАК:
Якщо розглядати історію козацтва в Україні, а вона не віддільна від історії українського народу, то доля козаків ніколи не була легкою. Свою козацьку правду вони утверджували шаблею не тільки в Україні, захищаючи рідний край від національного і релігійного гніту, а й на полях битв Європи.
Сама назва «козак» викорінювалася, адже була символом волі.
Але часи змінилися. Ми маємо незалежну державу, в якій правдивому дослідженню історії надається важливе значення. Приємно, що з нами участь у «Козацькому колі» бере доктор історичних наук Тарас Чухліб. Сподіваємося, що на цьому він зупиниться детальніше як професійний історик. Я ж практик.
Кажучи про сьогоднішній день, хочу відзначити, що для мене козаком є насамперед той, хто усвідомлює особисту відповідальність за те, що діється не тільки в його козацькій формації, але й козацькому русі в цілому і, безперечно, в державі.
Можна багато говорити про причини роз’єднання в козацькому русі, про непорозуміння між лідерами, хоча ділити нам нічого, про суб’єктивні і об’єктивні обставини, які призвели до сьогоднішнього стану козацтва. Однак, на моє тверде переконання, головна відповідальність лежить насамперед на тому, хто декларував і брався за нібито консолідацію козацтва, говорив високопарні слова, а насправді не вмів, не хотів або переслідував зовсім іншу мету, яка немає нічого спільного з покращенням стану в козацтві.
Згадаймо Раду козацьких організацій України, яка відбулася 23 квітня 2005 року у приміщенні банку «Ажіо» і Всеукраїнську козацьку Раду на острові Хортиця 4 червня. Справа не в тому, що я хочу, як кажуть, по комусь пройтися. МГО «Козацтво Запорозьке» – самодостатня, потужна організація. У нас все нормально. Але якщо тоді йшлося про вироблення спільних напрямків роботи всього козацтва в Україні, узгодження позицій, то я був тільки «за», адже завжди наголошував на тому, що ми державники і відповідно повинні мислити і діяти по-державницькому, а не за принципом «моя хата скраю – я нічого не знаю».
Отже, на Раді в «Ажіо» ми ухвалили Меморандум, що дав схвальну оцінку обрання Гетьманом України Віктора Ющенка. Про те, що гетьманом України повинен бути козак-президент – незмінна позиція Козацтва Запорозького.
Але вже тоді, особливо Володимиром Мулявою, просувалася ідея про те, що повинно бути одне козацтво: Українське козацтво чи, принаймні до вже існуючої назви структури додавати ще одну назву “українське козацтво”. Дивно і навіть смішно. Навіщо доводити очевидне. Ми ж не африканське козацтво. Окрім того, історично склалося так, що першим в Україні виникло Запорозьке козацтво. І дискусія про те, що було першим – курка чи яйце – зайва.
Усім відомо, що в Україні історично склалися дещо відмінні козацькі формації, які, звичайно, знайшли своє місце і в сучасній Україні. Це Запорозьке козацтво, Реєстрове козацтво, Вільне козацтво та Звичаєве козацтво. Кожне з них заповнило ту нішу, яку мало заповнити. Уніфікація козацтва, зведення його в одну організацію нагадує мені комуністичні часи, коли була лише одна партія. Хтось, напевно, від цих стереотипів не може відійти і до сьогодні.
Далі йшлося про створення Ради козацьких організацій при Президентові України. Знову ж, ідея загалом не погана. Але, як кажуть, до пекла дорога теж вистелена з добрих намірів. Я наполягав на низці необхідних умов щодо вступу до цієї Ради. Там повинні б бути організації, які ефективно діють, принаймні, п’ять років, мають структури по всій Україні і за кордоном, якщо це міжнародна організація. Не секрет, що низка організацій має статус всеукраїнських, а козаків можна перерахувати на пальцях однієї руки. Я також пропонував випробувальний термін для тих, хто має намір і прагне бути в Раді. Це було б для козацьких структур стимулом для зростання. Цього також не трапилося. Мої пропозиції не були враховані, тому наша організація не бачила підстав для перебування в Раді Українського козацтва при Президентові України. Чи стала Рада, де секретарем був Станіслав Аржевітін, тим органом, який задавав би тон козацькому руху, де розроблялися б проекти, гідні козацтва, – питання риторичне.
Але це вже в минулому, яке змінити не можливо.
Ігор КРАВЧУК:
Пане Гетьмане, в принципі, цілком зрозуміла ваша позиція, але хоча це вже історія, все ж події п’ятилітньої давнини не тільки проливають світло на принципи створення Ради Українського козацтва при Президентові України, але й дають можливість глибше проаналізувати її діяльність протягом п’яти років. Як відомо вами була запропонована дещо інша архітектура Ради. Крім того, говорять про те, що і до призначення секретарем Ради Станіслава Аржевітіна ви теж мали відношення.
Дмитро САГАЙДАК:
Оскільки це круглий стіл і розмова у нас проходить демократично, а форма не обмежується жанровими рамками, я, можливо, повторюся, але деталізую ті події і розповім про те, що мало хто знає.
Отже, коли обговорювався текст Меморандуму в Банку «Ажіо», а тривало воно понад шість годин, були різні пропозиції: створення департаменту, козацької управи тощо. Я від імені Козацтва Запорозького наполягав на тому, що текст Меморандуму повинен бути не більше однієї сторінки, чіткий і зрозумілий, не розтягнутий. А решта пропозицій, які були прийняті одностайно, повинні бути обов’язково зафіксовані у протоколі. Таким чином, Меморандум засвідчував про утворення Координаційної ради козацьких організацій України при Президентові України з умовою, що на першій же раді буде обговорено технічні питання щодо функціонування Кордради.
Але ці засадничі принципи вже з самого початку було порушено: у протокол нічого внесено не було, оскільки повідомили згодом, що він взагалі не вівся, решта домовленостей щодо регламенту Кордради були нівельовані новими членами, які згідно з домовленостями при створенні Кордради могли бути тільки тимчасовими членами і не могли змінювати рішення, прийняті представниками дванадцятьох козацьких організацій постійних членів-засновників. Про п’ятирічний випробувальний термін для новачків уже говорилося. Тепер щодо призначення секретаря ради.
Після підписання Меморандуму до мене в канцелярію, яка тоді була на Сирці, приїхав Станіслав Аржевітін. Ціль свого візиту він сформулював лаконічно, сказав, що Президент України Віктор Ющенко хоче бачити його секретарем Кордради, за умови, якщо його кандидатуру підтримає Дмитро Сагайдак. А ще президент наполягав, щоб Кордрада називалася Рада Українського козацтва при Президентові України. Я сказав наступне: «Якщо ви, Станіславе Михайловичу, будете до всіх козацьких організацій ставитися об’єктивно і неупереджено, як і належить секретарю, то я не заперечую». Стосовно назви я теж погодився за умови, що в наказі Президента щодо створення ради буде внесено ті пункти, про які я говорив попередньо.
Згодом мої пропозиції були викладені в Універсалі.
Все відкрито і прозоро. На відміну, від керівника однієї козацької організації, який на Хортиці замість Універсалу вручив Президенту України чистий аркуш паперу. Напевно, був, як кажуть, «під шафе».
Сьогодні Президентом України обраний Віктор Янукович. Не секрет, що на Верховній Раді Козацтва Запорозького одноголосно було прийнято рішення про підтримку Віктора Федоровича на президентських виборах. Багато наших фахових козаків працювали безпосередньо в передвиборних штабах Віктора Януковича.
Ми хочемо бачити Президента Віктора Федоровича Януковича Гетьманом України.
Ігор КРАВЧУК:
До речі, про те, що Гетьманом України повинен бути президент, записано, зокрема, і в Статуті МГО «Українське козацтво».
Тарас ЧУХЛІБ:
Козацькі організації не повинні замикатися лише в рамках своєї організації. Потрібно мислити і діяти ширше, якщо козацтво претендує на вагоме місце в суспільстві.
Від імені Науково-дослідного інституту Козацтва Національної академії наук дякую пану Дмитру Сагайдаку за ту величезну роботу, яку він веде в напрямку військово-патріотичного виховання української молоді, історико-культурологічних та інших заходів. В усіх куточках України знають, що Козацтво Запорозьке – дієве, працює на Україну і на розвиток козацтва в усьому світі. У Дмитра Івановича тісні дружні стосунки з кубанським, донським і придністровським козацтвом. Він частий гість і в Придністров’ї, і в Польщі, і в Москві, і на Кубані. Це велика активна робота, незважаючи на те, чи є укази президентів, чи їх немає, є національні програми, чи їх немає.
Свого часу Дмитро Іванович Сагайдак на чолі Козацтва Запорозького стимулював ухвалення Президентом України Леонідом Кучмою Указу про відродження історико-культурних та військово-патріотичних традицій козацтва у 1995 році. Президент України Віктор Ющенко також докладав зусиль для того, щоб козацтво вийшло на новий щабель. Водночас підтримую думку про те, що Українське козацтво дещо зупинилося у своєму розвитку. Вчитуючись в існуючі укази, можна побачити, що козацтво має бути потужною силою і суттєво впливати на суспільні процеси в країні. На жаль, сьогодні кожен сам за себе. Крім Козацтва Запорозького є ще й Українське Реєстрове козацтво, де не все можна підтримувати, але слід відзначити, що це також одне із найпотужніших козацтв в Україні. Там багато гарних козаків і потужних структур майже у всіх областях. Так само зараз діє МГО “Українське козацтво”. Хоча прикро за перманентні чвари і боротьбу за «булаву», яка розпочалася у 2005 році. Надзвичайно велику роботу проводить «Білоцерківська Січ», очолювана Андрієм Дрофою. Це той отаман, який працює не час від часу, а систематично, планово й доводить спроможність відродженя козацької ідеї як словом, так і ділом.
Ігор КРАВЧУК:
Після зустрічі керівників козацьких організацій з Гетьманом-Президентом України Віктором Ющенком на Хортиці вийшла стаття Станіслава Аржевітіна «Третій гетьманат: реалії, орієнтири і перспективи», надрукована в журналі «Гетьман» (№4 2005 року).
Було задекларовано справді багато конструктивних речей. На жаль, фактично нічого з того за всі ці роки зроблено не було. Не важко прочитати це інтерв’ю і переконатися самому. Але не хочу сипати сіль на рану ні Станіславу Михайловичу, ні всім нам. Адже надії були у всіх. Хоча очевидним є і той факт, що якщо не можеш, то не берися за справу.
Тарасе Васильовичу, ви очолюєте Інститут Українського козацтва. Такої наукової установи немає навіть у Росії. Відслідковуєте питання розвитку і становлення козацтва і в сучасній Україні, починаючи з 1988-1989 років, коли почали формуватися перші козацькі структури в Україні, а не тільки з XVII-XVIII століття, коли було, так би мовити, «класичне козацтво». Саме це потрібно козацтву, щоб воно вийшло, нарешті, на широкий шлях.
Тарас ЧУХЛІБ:
Відповісти не так складно. Насамперед козацьке товариство сучасності має визначитися зі своїм соціальним призначенням, адже козак – це Воїн. Керівництво держави і державні інституції не повинні стояти осторонь справи розвитку козацтва. На нього потрібно подивитися зовсім по-іншому. Якщо новообраний Президент України пан Віктор Янукович вирішуватиме цю проблему серйозно, так як він взявся, наприклад, за кадрові питання, то козацтво зможе стати модерним та відповідати викликам сучасності. Одне з головних завдань українського козацтва – військово-патріотичне виховання молоді. А якщо так, то козацтву потрібно надати такі ж умови, які мало і має Товариство сприяння обороні України (раніше – ДТСААФ). У Росії цій «напівгромадській» структурі держава допомагає досить потужно. З десяти років російські діти починають навчатися азам військової підготовки, в усіх областях Російської Федерації є козацькі кадетські корпуси. Де у нас хоч один такий козацький кадетський корпус, який функціонує на державних засадах? В Енергодарі на Запоріжжі, є також ліцей в Тернополі, але вони існують на приватних засадах, а держава ні в чому не допомагає, хоча у 2008 році було ухвалено і затверджено Кабінетом Міністрів Державну програму на 2009-2012 роки, але у зв’язку з фінансовою кризою вона не діє.
Ще одна проблема. Нового Президента України потрібно проголосити гетьманом України, адже ця норма закладена у статутах багатьох козацьких організацій: Гетьман України – Президент України.
А поки не зібралася загальноукраїнська козацька рада, Гетьманом України залишається пан Віктор Ющенко. Хоча виглядає так, що Віктор Андрійович і надалі бачить козацтво в межах Закону України про об’єднання громадян, тобто «аморфно-оперетковим» утворенням. І не більше.
Погоджуюся також із тим, що ідея зібрати всі козацтва в одну структуру – нереальна. По-перше, через історичні традиції утворилися різні напрямки козацтва. По-друге, кожен керівник козацької організації вкладав душу, час і матеріальні цінності, формував свою організацію протягом багатьох років. І віддавати організацію на відкуп якомусь чиновнику-бюрократу не погодиться жоден із отаманів. По-третє, потрібно зважати і на те, що українське козацтво могло б існувати в рамках своєрідної національної гвардії. Це ще один можливий реальний аспект діяльності козацтва. Зважаючи на скорочення Збройних сил України, до козацьких організацій приходитиме багато звільнених у запас. Ці люди могли б нести службу. Вони прикріплені до місцевих козацьких товариств, раз чи два на рік при армійських структурах проходять перепідготовку – стріляють із автоматів, їздять на танках, стрибають із парашутами тощо. Таким чином, формуються війська територіальної оборони, або ж національної гвардії – в різних країнах для таких структур існують різні назви. На мою думку, це основні напрямки, щодо яких потрібно вести дискусію і обговорення, в тому числі на сторінках журналу «Гетьман».
Якщо ми визначилися, то спільними зусиллями козаків, керівників організацій, науковців, журналістів повинні робити все можливе, щоб донести ці ідеї до органів державної влади. За сприяння Президента і Гетьмана України Віктора Ющенка відбудовано Батурин і Чигирин, багато зроблено для Хортиці, Глухова та інших козацьких святинь. Це відродження історичної пам’яті й традицій української нації. Кожен козак повинен поїхати до Батурина, вшанувати загиблих, до Чигирина, відвезти своїх діток на Хортицю, але це все ж далека історія. А що робити далі?
Майбутнє козацтва в Росії вимальовується. Це потужні російські організації. Майбутнє у придністровських козацьких організацій також є. Але яке майбутнє українського козацтва? Мені здається, що сучасні олігархічні клани будуть його ще більше «колоти» та насаджувати свою ідеологію споживацтва. Хоча козак – це людина вільна й незалежна. Сьогодні «жирні коти» не хочуть, щоб козаки захищали свою Вітчизну, вони не хочуть, щоб козаки йшли у військо та політику. Натомість вони хочуть відібрати у козака не лише його звичаї, мову, культуру, але і його землю. Це потрібно розуміти, а не роздавати один одному бутафорні ордени та неіснуючі звання. Ось так виглядають проблеми навколо сучасного функціонування козацьких організацій в Україні.
Дмитро САГАЙДАК:
Я погоджуюся з Тарасом Васильовичем. Колишній головний отаман Українського козацтва Євген Петренко порушив питання про те, що козацтво повинно взяти на себе функцію народного контролю. І відразу проти козацтва почався справжній наступ.
Тарас ЧУХЛІБ:
Так, але козаки не любили формальностей. За козацьким звичаєм – як вирішила громада, так і повинно бути. Отже, козацька громада України пригромадила на Софійському майдані, а потім на Хортиці у 2005 році, щоб Президент України пан Віктор Ющенко був обраний вільними голосами Гетьманом України. Це важливо. Ми створили прецедент, із яким не можна не рахуватися. Цим ми заклали підвалини для відродження Гетьманату в Україні як інституції державної, яка враховує національні традиції. Такою була перша у світі Козацька держава Перший Гетьманат за часів Богдана Хмельницького та Кирила Розумовського (1648-1764 роки), а також Другий Гетьманат за Павла Скоропадського у 1918 році. У 2005 році було відроджено Третій Гетьманат. Але не відомо, чи Віктор Андрійович Ющенко як Гетьман і Президент України зрозумів глибинну суть того, що відбувалося на Софійському майдані й Хортиці.
Володимир БИЧЕК:
Усі ми знаємо, що козацтво народилося не вчора. В історичній пам’яті закладена козацька ідея. У своїй роботі на посаді в Адміністрації і Секретаріаті Президента України я керувався тим, що Україна з часів Богдана Хмельницького і до сьогодні є козацькою за своїм змістом. Для декого це може видатися парадоксом, але я постараюся обґрунтувати свою думку.
По-перше, кордони сучасної України практично збігаються з межами, куди дістав своєю шаблею і де простер свою булаву Богдан Хмельницький. І не тільки кордони, а й змістовне наповненням. Якщо подивитися, що відбулося за Богдана Хмельницького – стара еліта, князі, Рюриковичі, Вишневецькі, Острозькі, решта з політичного обрію зійшли, – козацька еліта стала державною елітою. Відтоді мало що змінилося. Навіть у радянські часи у 50-х роках минулого століття ЦК КПУ, Рада Міністрів УРСР приймали постанови про козацтво. Я постійно цікавився цією проблемою, щоб вивести ідею безперервності козацтва. Пан Тарас Чухліб пам’ятає, що я неодноразово звертався до нього з питаннями про події радянської доби, про радянські постанови щодо козацтва, які тодішні українські урядовці, комуністи, чиновники ставилина розгляд партійних і радянських органів – і щось таки вирішували. Друкувалися історичні художні твори про козаччину, встановлювалися пам’ятники, знімалися фільми. Я погоджуюся, що це використовувалося в комуністичній пропаганді, викривлено до невпізнання, але ж могли обійтися і без цього.
Щодо періодизації козацького руху на Перший, Другий і Третій Гетьманат, то я погоджуюся, що це найвищі злети. Але безперервність існувала завжди.
Відомо, що держава Петлюри є козацькою державою, в армії УНР військові чини відповідали козацьким стандартам, а голова держави Симон Васильович Петлюра мав посаду головного отамана УНР.
Козацтво нікуди не дівалося. І не тільки козаки, а й козацька ідея, свідомість. Україна є козацькою державою і президентами Козацької України були і Леонід Кравчук, і Леонід Кучма, і Віктор Ющенко, а сьогодні – Віктор Янукович. Чи усвідомлюють вони себе президентами козацької України, чи ні – це вже інше запитання.
Андрій ДРОФА:
Добре, що ми тут зібралися саме тепер, коли козацтво в цілому старається подивитися на нові перспективи. Але не проаналізувавши минулого, ми не зможемо йти вперед. До цих пір для мене залишається загадкою, чому такий потужний громадський, я б навіть сказав національний рух, перебував поза увагою тих людей і державних інституцій, які мали б бути зацікавлені у його розвитку. Йдеться про найвищий законодавчий орган — Верховну Раду, Кабінет Міністрів і Президента. Козацтво протягом своєї історії пройшло важкі випробовування, однак вижило. Діятиме воно і зараз. Воно не зникло до цього часу, а навпаки, розвивається – за рахунок самовідданості козаків козацькій справі. А також заради становлення громадянського демократичного суспільства, адже козацтво сповідує демократичні принципи. Влада мала б сприяти козацькому руху. Йдеться не про якусь матеріальну допомогу. Законодавець міг би надати козацтву окремий статус, відмінний від інших громадських організацій. Адже жодна громадська організація в Україні не має такого коріння, таких глибоких історичних традицій, підтримку широких верств, як козацтво. Тим паче, що ми здатні об’єднати всю Україну – Лівобережну і Правобережну, адже ідеологію козацтва однаково позитивно сприймають як на сході, так і на заході України. Ми поширюємо національну ідею нашої держави на всій її території.
Дмитро САГАЙДАК:
Козаки були споконвічно. Були злети, падіння, але козаки залишалися.
У перекладі із тюркського «козак» – це вільна людина, здатна до самооборони. А це не зовсім збігалося з позицією партії. Тому проти козацтва в Україні боролися. Значно легше було кубанським та далекосхідним козакам. Президент Ющенко мав певні наміри, але системної роботи не було. Можна було б поспілкуватися, провести низку різних заходів, тематичних конференцій, підключити науковців тощо. А якщо лише говорити «Я хочу, щоб козацтво було», то нічого буде.
Одна характерна деталь. Я був присутній при зустрічі двох президентів Леоніда Кучми і Леоніда Кравчука, останній сказав (Кравчук – Кучмі): «Якби я підписав Указ про розвиток козацтва (а мене просили підписати), я б залишився на другий термін». Кучма підписав його у 1999 році на початку свого правління, але мені видається, що вже через рік він цього не зробив би.
Андрій ДРОФА:
Так, за часів діяльності відродженого козацтва в сучасній Україні були прийняті акти державної ваги щодо нашої справи. Найвагомішою з них залишається Національна програма відродження та розвитку Українського козацтва на 2002-2005 роки, схвалена указом президента України Кучмою. Якби хоча б половину програми було виконано, то козацтво досягло б небувалого розквіту. Адже статтями цього важливого документа передбачалася тісна співпраця різних державних інституцій, міністерств і відомств із Координаційною радою з питань розвитку Українського козацтва. А самій Раді відводилося важливе управлінське місце. Програма повинна була реалізувати:
– використання народних традицій в усіх сферах суспільного життя;
– підвищення рівня військово-патріотичного виховання молоді, її готовності до захисту Вітчизни;
– залучення козацьких товариств до участі в охороні громадського порядку і державного кордону;
– збереження і пропаганда історичної і культурної спадщини Українського народу;
– об’єднання зусиль органів виконавчої влади і громадськості у використанні виховних і культурних традицій Українського козацтва;
– сприяння підвищення духовності суспільства;
– вивчення, популяризацію історії та розвитку Українського козацтва;
– створення додаткових робочих місць за рахунок розширення мережі козацьких селянських (фермерських) господарств, промислів, туристичної діяльності;
– розширення міжнародної співпраці Українського козацтва з аналогічними громадськими об’єднаннями іноземних держав.
Найцікавіше те, що під кожен пункт цієї програми було розроблено конкретні заходи, починаючи від упорядкування колишніх Микитинської, Підпільненської, Чортомлицької, Кам’янської та Олешківської січей і закінчуючи утворенням на базі окремих шкіл-інтернатів козацьких ліцеїв, у яких на засадах козацького виховання і за участі представників козацьких товариств здійснювалася б реабілітація безпритульних дітей і підлітків.
Чому цей потужний проект не дістав розвитку, розширення і втілення за Віктора Ющенка – не зрозуміло.
Володимир БИЧЕК:
Якщо детальніше говорити про президентів сучасної України, то я хотів би відзначити наступне. Перший указ щодо козацтва Кучма підписав у 1995 році, а у 1999 році було видано ще низку указів, створено Координаційну раду.
Президенти не цуралися зустрічатися з козаками. Кравчук зустрічався з козаками у 1993 році, Кучма не зустрічався, але шість указів підписав. Йому, до речі, пропонували стати Гетьманом, але він відмовився, однак його обрали почесним Гетьманом. Віктор Ющенко склав присягу Гетьмана України. Про результати гетьманування вже йшлося.
На нашому круглому столі прозвучало і порівняння з козацтвами, які діють у Росії. Річ у тім, що між козацтвом України і Росії є суттєва різниця у призначенні. На мою думку, Україна як козацька держава має принципову відмінність від Росії. І не потрібно брати з них приклад. У Росії козацтво зосереджено локально, воно переслідує відмінну від нашої мету: відокремитися від суспільства, створити національно-культурну автономію, зберегти свою культуру, мову чи говірку, як кажуть кубанські козаки, побут, звичаї для того, щоб щось на цьому виграти політично. В Україні козацтво не відокремлюється від держави, тим паче – від суспільства, а, навпаки, прагне ствердитися у ньому. Адже Україна є козацькою державою, а козаки – плоть від плоті українського народу, його найкращі представники, творці й презентанти української історії.
Укази російської держави мають на меті направлення козацької енергії в загальноросійське русло. Цьому не опираються козаки в Україні. Справа за державою.
Дмитро САГАЙДАК:
Щодо Росії і України. В Росії козацтво ніколи не було на позиції вольності, яка була в запорожців. На теренах України була Січ – як вольниця, будь-яка влада хотіла її знищити, поглинути, бо воля запорозького козака і служба реєстрового козака, який повинен відробляти гроші, – це велика різниця. Наша організація «Козацтво Запорозьке» не просить грошей на свої заходи у держави. Я ніскільки не сумнівався, що козацтво відродиться. Але якби у нас була духовна єдність, ми досягли б більших успіхів.
Ігор КРАВЧУК:
Духовна єдність – це домінанта, найважливіша передумова подальшого розвитку козацтва в Україні. Заперечити Дмитру Івановичу Сагайдаку не зможе ніхто. Дуже цікавим міркуванням нашого козацького кола є і те, що важливо не тільки, щоб кожен українець відчув себе членом козацького братства, громадянином козацької держави, а й щоб верхи це усвідомили. Щоб чинний Президент відчув, що він є Президентом козацької держави.
Тарас ЧУХЛІБ:
Я згоден із шановним Володимиром Бичеком (людиною, яка дужебагато зробила для утвердження козацької ідеї), що Україні як Козацькій державі вже виповнився 361 рік. Видатний вчений В’ячеслав Липинський на початку ХХ століття казав, що найкраща форма самоорганізації українотворчих сил – це Гетьманство, тобто Гетьманат. Президент і Гетьман України Віктор Ющенко, при всіх недоліках, пробудив багато українотворчих сил. І ми всі уже зовсім інші після того Майдану, який був не помаранчевий, а козацький. Адже на Майдан у 2004 році виходили вільні люди й діяли за покликом душі. Люди, які виходили на інші майдани, – також козаки. А з Росією ми повинні жити в мирі, як і належить добрим сусідам. Однак сусід сусіда завжди повинен визнавати за рівного. Місія козацтва в Україні – державницька. Це і приклад для російських козаків, коли козак не йде під нагайку, а діє за покликом душі та власним звичаєм. Саме такі цінності українці повинні нести у світ. 16 квітня (5 квітня – за старим) за новим стилем – 300-річчя конституції Пилипа Орлика. Це основний закон Козацької держави, де в тому числі виписано стосунки Гетьманщини із військом Запорозьким. Крім того, там виписано ще один козацький звичай – турбота про козацьких дружин, вдів і дітей, а також увесь український народ. Коли такі права і вольності для людей було виписано у конституціях Франції чи Америки? Не дворянства, шляхти чи олігархії, а простого люду. Україна тоді дала приклад усьому світу. А тому всі козацькі товариства мусять зробити все, щоб донести до нинішнього Президента України, до депутатів Верховної Ради, до Кабміну інформацію про конституцію 1710 року, яка за значенням не менша, як прийняття «Білля про права» в Америці, як взяття Бастилії та ухвалення Французької конституції, як Польська конституція 1791 року тощо. Отже, ми всі повинні зібратися в межах Ради чи наради і обговорити всі подальші кроки козацьких організацій України – так, як ми збиралися в Києві 23 квітня 2005 року. Дякую.
Володимир БИЧЕК:
Ми однозначно повинні підтримати заходи по конституції Пилипа Орлика, адже 5 квітня цього року – 300-річниця з часу її прийняття. Також необхідно чітко з’ясувати позицію Віктора Януковича щодо козацтва, оскільки цей чинник кардинально впливатиме на роботу громадських організацій козацького спрямування і її перспективу.
Засідання круглого столу «Козацьке коло» засвідчило демократизм підходів до розгляду проблем козацького руху в Україні, турботу за його відродження і розвиток.
Сподіваємося, що думки, висловлені лідерами козацьких організацій, науковців, журналістів, зацікавлять вас, шановні читачі, і в обговоренні порушених тем ви візьмете найактивнішу участь, а також поставите запитання постійним учасникам «Козацького кола». На наступному засіданні, яке плануємо провести в квітні, ми їх обов’язково розглянемо.
(Ред.)
