Земля і люди: ТІНЬ САВИ ЖИЖИЯНА
Історія, філософія, політологія та література знали багато тіней: і привид батька Гамлета, який розповів синові правду про злочини свого брата-короля, і марксистська «тінь комунізму», що потинялася Європою та й знайшла притулок спочатку в Росії, а згодом взагалі перебралася у Азію, і «тіні забутих предків» Карпатських гір, і безліч інших тіней, привидів та примар. Але це все у минулому. Аж ось кулуарами та сесійною залою Верховної Ради України промайнула новітня тінь – для одних моторошна і зловісна, для інших мила і бажана – тінь Сави Жижияна.
Для більшості читачів слід пояснити, що Сава Жижиян – це реальна особа, яка мешкала у першій половині ХХ століття в селі Димка, що на Буковині, – прототип образу Сави Федорчука із повісті Ольги Кобилянської «Земля».
Очевидно, слід згадати, що він убив свого брата за землю.
Навіть, не так за землю, як через заздрощі, лінощі й гординю. Отже – земля.
Необхідність аграрної реформи в Україні назріла давно. Адже невпорядкованість земельних відносин є головною причиною низької продуктивності сільськогосподарського виробництва. Поряд з іншими факторами наша держава створила черговий абсурд: країна, яка володіє величезними площами чорноземів, гіпотетично може нагодувати півсвіту, не здатна забезпечити сільськогосподарською продукцією свій народ. Аграрна реформа повинна вирішити питання ефективного власника, перетворити ледве животіючого селянина у процвітаючого фермера (адже він зможе під заставу землі взяти кредит, придбати техніку, добрива, рекультивувати ґрунти і вивести своє підприємство у розряд прибуткових). Але для цього землю потрібно оцінити і зняти мораторій на її продаж. Як заявив Віктор Янукович: «Якщо земля не буде мати ціни і не буде продаватися, тоді сенс земельної реформи втрачається». І ось, нарешті, крига скресла: 23 березня у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання щодо ситуації у земельній сфері та законодавчого забезпечення земельних відносин.
За довідкою Володимира Литвина, законодавча база земельних питань налічує 37 законів і 86 змін до законодавчих актів. Вирішення давно наболілого питання ускладнюється ще і тим, що земля – це не тільки економічна категорія, не лише національне багатство і стратегічний ресурс України. Голова Верховної Ради зазначив, що поряд із позитивом зняття мораторію на обіг сільськогосподарських земель, наданням власнику землі широких можливостей, існує низка «загроз і викликів» аж до новітньої форми колонізації країни, яка здійснюється під час перерозподілу земельних ресурсів, закликав присутніх «… жити реаліями, а не ілюзіями». А реалії різні, багатогранні й суперечливі. Наприклад, асоціація фермерів та приватних землевласників України вимагають наступне:
«Виходячи зі змісту положень Конституції України та враховуючи загрозу національній безпеці України, призначити проведення всеукраїнського референдуму щодо ринку земель сільськогосподарського призначення. Прийняти в першочерговому порядку і запровадити в життя закони про державний земельний кадастр, про державний іпотечний банк, про сільські товариства з регулювання земель сільськогосподарського призначення для здійснення об‘єктивного нагляду місцевими громадами за ринком земель та про особливо цінні землі. Забезпечити виконання чинних законів про землеустрій, про фермерське господарство, про особисте селянське господарство тощо. До запровадження вищезгаданої законодавчої бази та проведення всеукраїнського референдуму продовжити дію мораторію на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення».
Як бачимо, люди, які в першу чергу зацікавлені у проведенні земельної реформи, пропонують підійти до цього складного і болючого питання надзвичайно виважено, спираючись як на думку фахівців та політиків, так і на думку українського народу. Адже такі кардинальні перетворення неможливо провести одним розчерком пера. Їх потрібно втілювати у життя, наполегливо працюючи над удосконаленням системи державного управління земельними ресурсами, завершенням формування законодавчої бази, створенням передумов для повноцінного формування ринку землі, створенням єдиного земельного кадастру та відповідної інформаційної бази даних, проведенням інвентаризації землі та демаркації державного кордону, проведенням грошової оцінки земель, створенням системи економічного стимулювання раціонального використання земель та привабливого для інвестицій землекористування.
Напевно, зрадів би таким планам Герасим Калитка зі «Ста тисяч» Карпенка-Карого. Адже він трохи комедійно, але землю любив щиро: «Ох земелько, свята земелько, Божа ти дочечко!.. Приобрiтав би тебе без лiку.
Легко по своїй власнiй землi ходить. Глянеш оком навколо – усе твоє: там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленiла вже пшениця i колосується жито…»
Але тут є одне «але»: одна справа «приобрітати» за давно визначеними та усталеними законами, і зовсім інша – провести первинний розподіл та первинне нагромадження. Ми пам’ятаємо, що робилося у «славні» 90-ті, коли ділили фабрики, заводи і «пароходи». Та що там 90-ті! На початку квітня, скоріше всього з метою заволодіння його активами, вбили керівника ВАТ «Адамс», яке займалося переробкою сільгосппродукції на Хмельниччині. А що буде, коли дійде до розподілу самої землі?
Підсумовуючи слухання, В.Литвин наголосив: «Ми повинні виходити з того, що для нас земля або стане об’єднуючим чинником, або вона буде слугувати для нас розбратом. Лінії поділу на цій основі нам допустити абсолютно не можна».
Почувши останні слова спікера, тінь Сави Жижияна вищірила зуби в гримасі злої і презирливої усмішки.
