Світочі: З ПЛЕЯДИ СВІТОЧІВ
27 січня 2011 року виповнилося 100 років від дня народження відомого українського скульптора, історика, графіка, маляра, етнографа Івана Макаровича Гончара.Іван Гончар – відомий культурний та громадський діяч, народний художник України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка – народився 27 січня 1911 року в с. Лип’янці на Черкащині в багатодітній селянській родині. Помер 18 червня 1993 року, похований у Києві на Байковому кладовищі.
Усе своє життя Іван Макарович працював у галузі станкової та монументальної пластики. Скульптурним творам Гончара притаманні сміливе моделювання форми, динамічні композиції, його портрети – це чітко окреслені характери. Він є автором пам’ятників і скульптурних портретів діячів літератури, мистецтва й науки (В.Сосюрі, О.Гончару, Т.Шевченку, М.Коцюбинському, Лесі Українці, Є.Патону та ін.). Гончар-живописець створив велику серію картин, у яких зафіксував народні типажі, одяг українців, а також краєвиди, історичні та архітектурні пам’ятки України. Цим роботам властиве науково точне відтворення деталей народного побуту. Особливо цінними сьогодні є ті, що висвітлюють народну культуру сіл, затоплених водосховищами та втрачених внаслідок Чорнобильської трагедії.
Одночасно з мистецькою творчістю Іван Гончар протягом п’яти десятиліть здійснював титанічну народознавчу роботу, результатом якої стала унікальна колекція українського народного мистецтва XVII-XIX століть: іконопис, народна картина, одяг, рушники, килими, кераміка, різьблення, писанки, музичні інструменти, стародруки, що за своєю цінністю перевершує збірки багатьох музеїв України. Він проводив наукові дослідження народного мистецтва, вивчав історію України, підтримував і пропагував у столиці народні звичаї – колядування і щедрування, великодні веснянки тощо. Був одним з організаторів Українського товариства охорони пам’яток історії та культури, Музею народної архітектури та побуту в Києві.
Нагадаємо, що музей Гончара в 1960-ті став одним з неофіційних осередків «шістдесятництва» в Україні, в реакційні 70-ті – був зразком протистояння художника і громадянина системі, а з другої половини 80-х рр. став духовною основою для національно-визвольного руху й формування ідеології української державності.
Відданість власному народові та покликанню свого життя, особистий мистецький і просвітницький хист Івана Гончара перетворили його громадський музей (заснований наприкінці 1950-х років) у народну інституцію, своєрідне горнило цілої плеяди діячів української культури. З «гончарівні» в сучасну Україну вийшло чимало науковців, мистців, народознавців. Його хатній музей як опозиція офіційній ідеології і тоталітарному режимові був, по суті, підпільним, але добре знаним у всьому світі.
Своєю багаторічною плідною діяльністю мистець заклав основи формування якісно нової установи – всеукраїнського центру народної культури, де б у комплексі, за сучасними науковими методологіями та художньо-творчим підходом, на фаховому рівні вивчалася національна традиція.
А в 1993 році на базі приватної колекції Івана Гончара засновано Український центр народної культури «Музей Івана Гончара» – державний всеукраїнський спеціалізований науково-дослідний культурно-освітній заклад.
Цього року Національний центр народної культури «Музей Івана Гончара» підготував святкову програму до 100-літнього ювілею Івана Макаровича. Святкування проходили 27-28 січня. У перший день відбувся святковий концерт до 100-літнього ювілею, який пройшов у приміщенні Будинку вчителя. Наступного дня «Музей Івана Гончара» запросив усіх бажаючих на Вечір пам’яті та відкриття виставок до 100-літнього ювілею мистця. У програмі вечора – виставка, презентація видань та концерт мистецьких колективів.
Ювілейна виставка «Іван Гончар: «Жити і творити для народу» представила шлях видатного Майстра від рідної батьківської хати в с. Лип’янці Шполянського р-ну на Черкащині до всесвітньовідомого хатнього музею українських старожитностей. Тут постав візуально-образний ряд зразків народного малярства, ткацтва, вишивки, гончарства, дереворізьблення, одягу, прикрас, музичних інструментів. Це не тільки результат творчого пошуку окремого художника. Унікальна збірка хатнього музею Івана Гончара, сформованого на основі етнологічного розуміння українського мистецтва, стала реальним втіленням української національної ідеї.
Сьогодні ми бачимо, що зерно, яке Іван Макарович кинув у землю, проросло, давши Україні талановитих послідовників мистця. А такі установи, як «Музей Івана Гончара», дають нам надію на те, що українська нація розвиватиметься і збагачуватиме свою культуру.
