Культура та мистецтво: У пошуках української книжки

Я, та сама українська «читаюча душа», зібралася перевірити істинність того, що розповідають, на найбільшому книжковому ринку столиці. Давно там не була. А тут випала нагода – моя знайома попросила підвезти на Петрівку, щоб купити роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого», який наробив галасу.
Дорогою мій погляд зачепив, ніби на замовлення, білборд із зіркою спорту Денисом Сілантьєвим і словами: «Із книгою до успіху!» Про що йдеться побачити не встигла, бо була за кермом. Подумки згодилась. Давно не бачила реклами книг. Молодець, Сілантьєв! Нарешті дочекались популяризації чтива. Хоч ми живемо в епоху чергового інформаційного прориву, з його прискореним темпом життя та культурним лідерством електронних ЗМІ, проте й досі найбільш надійним, звичним джерелом інформації залишається книга. Як добре, що це, нарешті, хтось зрозумів! Може, це перша ластівка нашого духовного одужання?
Книжна Петрівка зустріла мене яскравим різноманіттям-натяком на адаптацію до вимог інформаційного ринку. На перший погляд все добре. Полиці гнуться. Книжкове багатство переконує – видавничий бізнес активізувався. Є чимало покупців, сподіваюсь, читаючих душ населення. Отже, суспільство визнає духовну функцію книги, а покупець має можливість задовольняти свої духовні, освітні й культурні потреби з її допомогою. Проходимо рядами. Скрізь – кросворди, кулінарія, розважальна книга, еротика, гуманітарна, наукова книга, підручники для вищої школи тощо.
Вплив українського на це багатство не відчувається. Зате відчутна політична ситуація. Безперечно, книга – продукт соціальний, і будь-які потрясіння, що відбуваються в суспільстві, одразу знаходять своє відображення у зниженні купівельного інтересу до книги. Сучасна по- літична ситуація в Україні – не виняток. Порівно з моїми відвідинами Петрівки у минулому році – ціни на книги зросли.
Розглядаю книжкові полиці та ловлю себе на думці: де ж наша українська книжка? Де ж вітчизняні бестселери – Шкляр, Матіос, Роздобудько? Де ж Ліна Костенко з її «суперпопулярним» романом? Чому наші вітчизняні видавництва не реагують на потреби українських читачів?
А як драматично виглядає ситуація із книжками для найменших. Крім звичайних розмальовок та розрізних абеток, з’явилися нові цікаві серії – ігрові книжки з електроблоками, атласи, книжки на коліщатках, серії «Наклей, відклей і наклей знову», «Казки з ферми», «Світ тварин», «Пори року», які видає київське видавництво «Белфакскнига» російською мовою.
Більш втішна ситуація із літературою для учнів. Значно розширився асортимент шкільних підручників, посібників, довідників, енциклопедій та книг, що доповнюють шкільну програму: видавництва «Ранок» (Харків), «Магістр-5», «Фенікс», «Освіта Либідь», «А.С.К.» (всі – Київ), «Підручники та посібники» (Тернопіль). Цей асортимент постійно поповнюється новими видами – спеціальними тематичними зошитами. Щоправда, ці видання, здебільшого, російськомовні, попри те, що надруковані вони видавництвами «Веселка», «Грайлик», «Освіта» та «Радянська школа».
Десь читала, що сьогодні в Україні стійка тенденція до збільшення кількості видань українською мовою. На ринку цього не видно. Реалії – інші. Цифрами це можна виразити так: асортиментна база книжкової Петрівки на 80-90% наповнена продукцією провідних російських видавництв.
Де ж ти, українська книжко? – промовляю сама до себе. – Яка ж у тебе гірка доля… Куди ж тебе загнали ринкові реалії? Які у тебе перспективи?
Податковий тиск, що його відчуває видавнича справа в Україні, високі ціни на поліграфічні матеріали та послуги і, як наслідок, висока собівартість української друкованої продукції – всі ці чинники значно знижують її конкурентоспроможність. У результаті – наші видавництва майже втратили ринкову ініціативу та автентичне право здійснювати культурну політику на вітчизняному книжковому ринку. Святе місце порожнім не буває – замість українців цю політику визначають інші.
Моє годинне блукання книжною Петрівкою у пошуках українського наштовхнула ще на одну сумну думку – про книгорозповсюдження українських книжок. Пригадала, що нещодавно заходила до будівельного супермаркету і бачила книжкові розкладки – серед будівельних матеріалів. Добре це чи погано? Очевидно, це свідчить про хаос у системі розповсюдження книг. До речі, я звернула увагу, що українських видань там не було.
Думаю, що на ситуацію з книготоргівлею в цілому негативно позначаються: зростання собівартості книжок і зменшення купівельної спроможності населення України, відсутність системи дистрибуції, через що створюється інформаційний вакуум у регіонах, навіть за наявності чисельних видань. Крім того, українські комерційні й приватні друкарі не ризикують видавати книги, не маючи впевненості у можливості їх продажу.
Мороз зробив свою справу – прискорив нашу екскурсію по ринку. «Записок...» Ліни Костенко ми так і не знайшли. Щоправда, біля єдиного зачиненого книжкового кіоску з українською літературою молодик пропонував Ліну за 100 гривень.
– Та моя колега на Хрещатику купила за 60! – обурилася моя напарниця.
– То йдіть на Хрещатик, – байдуже відповів власник «Записок…»
Проводжав із Петрівки нас той самий білборд із Денисом Сілантьєвим. Завдяки затору на дорозі мені вдалося прочитати, яку книгу він рекламує. Це «Зіркові історії успіху». Маю надію, що і на українську книжку чекає цей омріяний успіх. Але поки вона така ж недосяжна, як і зірка на небі.

Марія Сизон