Культура та мистецтво: Кожен десятий українець – китаєць. Фантастичний прогноз?

«Made in Italy», – читає задоволена панянка на етикетці, приклеєній до обновки. Тішиться від такої недорогої і якісної сукні, а прийшовши додому і обдивившись її з усіх боків, знаходить ще одну етикетку «Made in…», як звикли казати українці, «Чіна»… Дівчина скоріше ладна повірити, що друга етикетка потрапила на її нову сукню випадково; якщо ж ні, то вона активно переконує себе у цьому.
Якийсь безглуздий стереотип. Далеко не все, вироблене у Піднебесній, неякісне. Але засмучує інше, що китайського у наших магазинах більше, ніж українського. А коли ще наслухаєшся по телебаченню про різні хімікати, які вони додають, наприклад, у дитячі іграшки, прочитавши слово «China», відскакуєш від продукції на два метри.
Реалії інакші. Ми купуємо китайське, бо воно недороге. Купуємо і скаржимося, що на полицях немає українського. Насправді воно є, але воно дорожче.
Заходжу у дитячий магазин купити комбінезончик маленькому племінникові. Вдяганка для малюків – на будь-який смак, аж очі розбігаються. «Хто виробник?», – цікавлюся у продавчині. Отримую цілком очікувану відповідь.
У дальньому кутку магазину, у тіні, висить український комбінезон. Ніхто з покупців його й не помічає, незважаючи на кращу якість. Він значно дорожчий – і це основна причина, чому його не купують.
Куди не глянь, скрізь китайські «Луї Віттони», кожушки і автомобілі «Вишеньки». І українці цим цілком задоволені.
Тепер до прогнозу. 2011 рік – студентів із Китаю в українських вишах дуже багато. Вони швидко звикають до нашого клімату (маю на увазі клімат суспільний), швидко вивчають мову і «вливаються в колектив». Але вони такі мовчазні й загадкові, ніби споглядають за нами, а самі вигадують план-захоплення, щоб встигнути бути кожним десятим до 2050 року. Нехай це параноя, але ж це зовсім не абсурд, якщо ми отримали завдання написати подібний прогноз.
Українсько-китайська економічна співпраця цілком вигідна – ми у них все купуємо й задоволені, а вони, зрозуміло, задоволені ще більше. Уже наминаємо китайську гречку – аж гай шумить! Смакує?..
А що точно нам до вподоби, то це різні китайські підробки. Мій знайомий купив собі копію всесвітньовідомого смартфона за 900 гривень. Носить і радіє! Поки телефон дзвонить. Дивно, зазвичай за тиждень вже потрібно шукати хорошого майстра, щоб ремонтував. Знайомий користується вже близько місяця і як він каже: «Тьфу, тьфу, тьфу!» Але найсмішніше в іншому. Підробку дуже легко помітити, просто поглянувши на екран. Бо графіка у китайського «зіркового телефончика» зовсім ніяка. Але товариш не засмучується, він просто нікому не дає клацати цей телефон, щоб його не розсекретили. Дивина!
Але, як би там не було, нам є чому повчитися у китайців. Вони просто переймають все у мить! Копіюють, ліплять наклейку – і новинка у продажу!
Захотіли ми якось із мамою купити новенький електрочайник. Зайшли до крамниці недешевої побутової техніки. І прямо пояснили консультанту, що хочемо «Мейд ін де завгодно, окрім самі знаєте де!» Він кивнув і попросив хвилиночку зачекати. Приніс гарненький блискучий чайник відомої голландської фірми. «Він точно не теє то як його?» – перепитала мама. «Точно!» – запевнив консультант, вказавши пальцем на надпис на коробці. Ніби все гаразд!
Розпакувавши покупку вдома, були вельми здивовані – нас обдурили! І що ми зробили з цим дорогим, як виявилося, китайським чайником. Не повірите, ми щоранку п’ємо з нього чай. Так і всі українці. І абсолютно не варто перейматися. Кожен десятий український чайник – «китаєць». І це вже цілком реальність, а не прогноз. А що буде далі? Доживемо до 2050 року – побачимо, але соціальними мережами уже мандрує відео, де красива китаяночка вчить, як зробити макіяж так, щоб бути схожим на американських красунь Скарлет Йохансон і Анджеліну Джолі. Вона вставляє блакитні лінзи, підфарбовує очі, вилиці, надягає перуку – і от тобі готова білява Скарлет! Тому, хто знає. Можливо, вони вже маскуються! Жартую…
Жарти жартами, але ми спимо на китайській постільній білизні, телефонуємо з їхніх телефонів і навіть чай п’ємо завдяки їм. Спасибі. Але вірю, що ми й самі обов’язково зможемо ще краще. І навіть раніше, ніж у 2050 році. Ось такий мій прогноз…