Незрівнянна Україна: АРХІТЕКТУРА І ПОБУТ ЖИТОМИРЩИНИ
Територія сучасної Житомирщини була заселена в ІІ тисячолітті до н.е., про що свідчать численні археологічні пам’ятки. Житомирська область розташована на Правобережній Україні в Центральному Поліссі, в басейні річок Уборті, Ужа, Тетерева, Ірпеня. На сході вона межує з Київською, на півдні – з Вінницькою, на заході – з Хмельницькою та Рівненською областями, на півночі з Республікою Білорусь. Здавалося б, одна область, а як відрізняються звичаї, традиції в кожному районі однієї області! Дуже яскраво виражена ця відмінність у архітектурі сільських будинків, у їх побудові. Кожен вид забудови відображає обличчя регіону, області, району. Ця відмінність великою мірою залежить від наявності тих чи інших матеріалів, від клімату району, тому, наприклад, північ Житомирщини (де велика кількість лісів, там будують зрубні, дерев’яні хати) так різко відрізняється від її півдня (де, за наявності цегляних заводів, будують цегляні хати).
Сільське житло взагалі було найбільш масовим об’єктом народного будівництва. В ньому втілені кращі надбання і досвід народних зодчих, воно становить велику цінність для історії культури українського народу, історії українського мистецтва, архітектури та етнографії. З кожним роком воно змінюється, набуває кращого вигляду.
У сучасній забудові сіл Житомирської області застосовують нові типи будинків, здебільшого з цегли, шлакоблоків, збірних конструкцій, під залізним або шиферним дахом. Нові будинки зберігають народні традиції зовнішнього оформлення з використанням різних матеріалів (облицювання цеглою й орнаментовкою різних кольорів, цегляні карнизи з узорами), розмалювання фарбами, оздоблення фарфоровими плитками. Новим у них стало і внутрішнє планування. Житлові будинки мають засклену веранду, літню кухню, кілька кімнат, спалень. Кожна кімната дуже простора, велика. У порівняно сучасних сільських будинках сьогодні зустрічаються туалет та ванна кімната, що на кінець ХХ століття було надто великою розкішшю для людей. Села створювалися не в один день, тому зустрічаються в них і порівняно старі будинки, де ще є сволоки та кількість кімнат менша, дах у яких ще покритий жестю, але вже змінюється на шифер. У Ружинському районі ще досить велика кількість будинків, які білять вапном, але вже зустрічаються будинки, обкладені шубою, кахлем або ж пластиком. Також широкого розповсюдження починають набувати пластикові вікна.
Якби там не осучаснювалося та видозмінювалося житло, але будівництво житла завжди було однією з найважливіших подій для людей, що деякою мірою збереглося і до сьогодні. На прикладі сіл Житомирської області ми можемо спостерігати, що деякі елементи цієї обрядовості збереглися і люди вірять в їх дієвість. З переселенням до нової хати люди покладають свої надії на щасливіше і заможніше життя. Боротьба з природною стихією, бажання найрізноманітнішими засобами задобрити її, прагнення забезпечити надійність та міцність нової оселі – усе це знайшло відбиття у своєрідних віруваннях, звичаях та обрядах. Це вибір місця і часу для будівництва житла, його закладини, закінчення будівництва, перехід у новий дім та багато іншого.
ТРАДИЦІЇ,
ПОВ’ЯЗАНІ З БУДІВНИЦТВОМ ХАТИ
Вибір місця для нової хати на Житомирщині, як і майже по всій Україні, є одним із найважливіших обрядів, пов’язаних із народним жанром. При вирішенні цього питання беруть до уваги багато чинників: рельєф забудови і садиби біля неї, розташування хати щодо сторін світу тощо. Для нового житла намагаються знайти таке місце, яке може задовольнити низку вимог. Зокрема: ділянка для майбутньої хати мала розташовуватися на рівному та сухому місці (щоб не було волого, стіни не цвіли та жаби не квакали); щоб город за хатою та господарськими спорудами був рівний, «як картина»; щоб це місце було, за можливості, на цілині, аби будинок із часом не осунувся; де не ростуть дерева; де можна вдало розмістити господарські споруди; де зручний під’їзд; вхід до хати повинен бути із південного боку або зі сходу (але цього принципу дотримуються тільки люди, які вірять у всілякі забобони, або ж ті, кому підказують старші).
Перш ніж розпочати будівництво хати, господар повинен насипати купками зерно на ділянку землі, де хоче збудувати житло. Коли три ночі поспіль жодна тварина тих купок не зачепить, там можна закладати фундамент. В іншому випадку краще шукати нового місця. Іноді замість зерна при ворожінні використовували хліб, найчастіше ворожіння тривало з вечора до ранку, що мало символічне значення. У демонології ніч виступає як час, коли діють чорти, відьми, упирі, отже, виявити їх легше саме уночі. Вірили, що звір, плазун, «нечистий дух», диявол бере хліб лише в «нечистому місці», а в чистому ніколи. Не менш поширеним при виборі місця для будівництва хати було ворожіння з водою. Господар намічав чотири точки, які відповідали чотирьом кутам хати, і ставив по одному глечику води, які обов’язково закривали дерев’яними кружечками. Результат ворожіння перевіряли вранці: почата вода свідчила про непридатність місця для будівництва хати. Зустрічалися також комбіновані ворожіння, в яких поєднувалися елементи, описані вище. Наприклад, біля кожного з чотирьох глечиків води залишали на ніч ще й хліб.
Ще одним прикладом для вибору місця для забудови було припинання корови на визначеній ділянці. Якщо корова неспокійно поводилася, не лягала, хоч якого корму їй не приносили, вважали, що внизу, під землею, зла сила панує.
А ще посипали обране місце попелом і дивилися на вранішній послід на ньому: пташиний – вестиметься хатнє господарство, звіриний – добре хазяйнуватиметься господарю, а коли людський – то там ходять злі духи і потрібно відступити. Не варто починати будівництво у високосний рік, бо хата спорожніє. Саме тому будівництво починають на повний місяць.
У давнину стежили за тим, аби при закладанні фундаменту будинку під нього не потрапило коріння дерев, бо вірили, що тоді у хаті ходитимуть невдоволені. Намагалися уникати зведення стін на стежках, бо у хаті ніколи не буде користі в роботі, а все зроблене – піде за вітром. Коли ж поставити житло на межі, воно буде розділяти родину.
До того ж зводити стіни чомусь було заведено навесні при повному місяці й зранку – щоб і в хаті повнів достаток. Вважають, що це найсприятливіший час. До речі, краще починати цю важливу справу у вівторок, бо, як кажуть, вівторок у толок. Будинок зводили так, щоб вікна та двері були обернені до сонця – люди вірять, що таким чином з оселі висвічується всіляке лихо.
Дуже важливим елементом для закладання житла був вибір часу. Закладати нову хату як колись, так і зараз було прийнято навесні та влітку, проте будівельний ліс заготовляли зарання, виключно пізньою осінню або зимою, коли соки в дереві замирають і деревина стає сухою. Однак не годились для будівництва мертві дерева. Вважалося, що такі дерева не мають у собі життєвих сил.
Зазвичай будівництво починається в п’ятницю, а колись ще краще було починати закладання в повня, щоб у хаті було повно. Загалом найбільш сприятливими днями для закладин є вівторок, четвер, п’ятниця та субота. Небажано починати будівництво у понеділок, середу та на свята. Перш ніж закладати житло, довідувалися, чи не припадає це на день, присвячений комусь із святих мучеників, бо не доведеш справу до кінця. Після ж закладин уже можна було працювати всі дні. Закладини зазвичай починають рано-вранці. Господиня будинку повинна обов’язково прочитати молитву. Однією із таких є «Молитва на закладання будинку».
Господарі майбутнього житла кликали досвідченого майстра, який, у свою чергу, приводить із собою свою команду. Закладини починалися з того, що майстер робив хрест, який у ході будівництва поступово піднімався до вершини даху (по закінченні його назавжди прибивали на горищі). Щоб будинок стояв довго, перший камінь закладали тоді, коли пролітав крук, ластівка або лелека (боцюн, журавель).
Дрібні гроші, зерно, хліб, вино, трави, квіти, зілля, часник, лампадки, іконки, ладан, освячену воду, проскурки та інші атрибути (як і перший камінь, перший кілок) обов’язково закладали господарі майбутнього житла. Тож в один куток клали гроші, щоб копійка у родині не переводилась, у другий – ладан, щоб нечиста сила не наближалася до житла, у третій – лили освячену воду, аби господині не пекло душу, тобто щоб не сумувала безпідставно. У четвертий же куток клали вовну, аби в будинку було тепло і сухо. Але й це ще не все: поряд із закладеними «скарбами» встромляли волошки або іншу зелень – на веселощі та дітей.
Слід зазначити такий прояв магічної дії, котра мала вберегти мешканців нової хати від усякого лиха, як ідея незавершеності. Закінчуючи будівництво, майстри обов’язково залишали непокритою частину даху над сіньми, вважаючи, що через цей отвір мусить вилетіти усе зло. Через кілька днів отвір все ж закривали. Крім того, після спорудження хати протягом року не можна було білити всю хату, а залишати хоча б невелику «латку» де-небудь, щоб не бачили сторонні люди.
НОВОСІЛЛЯ (перехідчини, входини)
Сьогодні небагато збереглося від такого колись розмаїтого обряду, як новосілля. Так новосілля починалося з того, що господарі за день до цієї події (вірніше – на ніч) залишають у новій хаті кота або півня. Безпосередньому переселенню людей у новий дім передувала низка дій, пов’язаних із обов’язковим переселенням домовика. Хазяїн вночі в старому будинку кланявся на всі чотири боки і просив домовика завітати в нове житло. У новому домі на горищі чи в підпіллі йому вже було приготовлено частування – скибку хліба із сіллю та кухлик горілки. Іноді домовика символічно переносили в постолі, поклавши туди шило й вугіллячко. Існували й інші способи, наприклад, домовика зазивали в мішок чи в горщик із кашею і переносили в них.
Існував і певний ритуал вхідчин. Перш ніж зайти до нового будинку, потрібно впустити кота, бо той, хто перший зайде до будинку, вбере в себе всю негативну енергію нечистої сили, яка перебувала в цьому житлі. Саме тому першими впускали домашніх тварин. У дім домочадці входили відповідно до віку, бо вважалося, що хто раніше увійде, той раніше і помре. Тому часто першими в новий будинок добровільно ступали люди похилого віку, котрі вважали, що вже «зажилися» на світі. Наступним входив господар і вносив у будинок ікону, а господиня – рогач і кочергу, яким хрестила всі кутки: «Щоб ніякі комахи не водилися в хаті». Ставши на порозі, хазяїн читав «Отче наш» і по закінченні молитви входив до кімнати і ставив ікону на покуття. Потім повертався до дверей, брав у дружини діжу і, вносячи її в будинок, казав: «Як у цій діжі повно хліба, дай Господи, щоб так повно було й у цій хаті хліба і всякої худобини». Після чого діжа ставилася на лавку навпроти печі. Цікаво, що ікону і хліб мав внести обов’язково хазяїн, решта речей переносилася іншими членами родини. Наступного дня, коли вже все готове до переходу в новий дім, старші члени сім’ї беруть у руки ікону, вишитий рушник із хлібом і сіллю, миску з житом, пшеницею, дрібними грішми та пляшкою горілки і входять до нової хати. Літній чоловік (батько молодих господарів, а за його відсутності кум чи інший близький родич) іконою або ж тільки хлібом із сіллю благословляє на всі боки нове помешкання, після чого залишає ікону на покуті. Вийшовши на вулицю із хлібом і сіллю на вишитому рушнику, він благословляє дітей на щасливе життя в новій хаті. Молоді господарі беруться за кінці рушника, і він заводить їх у нове житло. За ними заходять родичі та сусіди; літня жінка посипає всіх зерном і дрібними грішми, бажаючи щастя в новому домі. Після цього всі дарують подарунки та сідають за столи, а молоді господарі частують гостей. Новосілля закінчується співами й танцями.
Часто запрошували священика освятити дім. Гарною прикметою вважалося, коли священик забував щось у домі й повертався до нього. Слід зауважити, що в минулому на новосіллі обов’язково спочатку співали обрядових пісень і тільки потім – звичайних. Неодмінно виконували обряди освячення житла, обкурення його ладаном, смирною, вугіллям та кусочками шкіри. Перед заселенням ворожили, кладучи на ніч до ранку хліб, сіль і жито. Всі учасники дійства чітко знали, хто що мав приносити на новосілля. Так батьки новоселів несли подушки, родичі та сусіди – клуночки з житом, хліб, сіль, посуд, ножі, ложки (старий посуд у новій хаті категорично заборонявся). На сьогодні нічого принципово нового у подарунках на новосілля не внесено, дарують, зокрема, речі першої необхідності, потрібні у господарстві.
Після того, як поставлено ікони і після прочитання молитви починалася спільна трапеза за столом. Розсідалися суворо за ієрархією: на чолі столу, на покутті – хазяїн, справа – чоловіки, зліва – жінки і діти. Причому значимішим вважалося те місце, яке було ближче до господаря, і поволі до протилежного кінця столу втрачало свою ієрархічність. Сам акт першої трапези в новому домі символізував поновлення усталеного раніше життєвого укладу.
