Особистості: СПРАВЖНІЙ ЛІДЕР ГРОМАДИ
Приємо приїжджати, хоч зрідка, до рідного села Бистрик, що на Ружинщині. Побачити односельців, поспілкуватися. Спершу навідуюся до однокласника з яким грали у футбол, хокей, виступали на сцені сільського клубу, перепливали немаленький став і ходили до дівчат.
Сьогодні він сільський голова. Турбот вистачає. Але він щира людина, не буде кривити душею, каже як є, а робить, щоб було краще. Бистричани цінують його і поважають. Він свій.
Отже, мій співрозмовиник – Петро Анатолійович Устименко.
– Петре Анатолійовичу, вас вкотре обирають головою сільської ради. Зрозуміло, що ця посада є невипадковою, адже ви вболіваєте за рідне село душею і всім серцем. Як пройшов перший рік нової каденції?
– Так, дійсно це вже не вперше односельці висловлюють мені таку честь і обирають своїм головою. У проміжках між каденціями я працював у Ружинській районній державній адміністрації. А виявлена нині довіра до мене почесна ще й тому, що сільським головою був і мій батько. Я обрав, як кажуть, його шлях. Батько також користувався неабияким авторитетом серед людей, але не дожив, на жаль, до того дня, коли на його місце обрали мене. Я намагаюся чесно й наполегливо продовжувати його справу. Тож зараз реалізовую ті справи, які не вдалося завершити у попередній каденції. Я хочу, щоб наше село, попри усілякі негаразди, процвітало.
– Приємно, що село Бистрик не знаходиться у занедбаному стані.
Як вдалося зберегти стабільність?
– Так, дійсно, у скрутні часи зміни влади і переділу власності ми зберегли матеріальні цінності, які десь зникли у інших селах під час ліквідації колгоспів. У нас не було повної ліквідації колективного господарства. На сьогодні маємо селянсько-фермерське господарство «Україна» і приватне підприємство «Агрофірма «Україна», яка реорганізувалася у сільськогосподарський виробничий кооператив «Бистрицький», а ще через три у агрофірму «Нібулон». Це спільне підприємство агротрейдерів, назва якого складається з перших літер міст, якщо читати російською мовою: Николаев–Будапешт–Лондон. Вони займаються продажем зерна на експорт. Це економічно потужна фірма, яка викупила понад 50 відсотків майнового фонду селян. Люди залишилися задоволеними, оскільки навіть на рівні району їм дали найкращу ціну за паї. Якщо мешканці інших сіл погоджуються на будь-яку роботу (найчастіше вони кидають сім’ї й їдуть на заробітки до Росії чи сусідніх областей), то у нас навпаки – існує конкуренція між інвесторами і створюються нові робочі місця.
– Окрім традиційної сільськогосподарської роботи у Бистрику є ще й інше виробництво? На що йдуть податки вашого основного інвестора?
– Люди працюють і на нашому м’ясокомбінаті, продукція якого розходиться по всій Україні й користується великим попитом. У тваринницькому комплексі налічується 600 корів і 3000 свиней, ще близько 280 корів у селянських приватних господарствах. Тому й не дивно, що до нас приїжджають і мешканці інших сіл, намагаючись знайти тут роботу чи оселитися.
Значна сума податку йде до сільської казни від оренди землі, завдяки чому розвивається соціальна сфера. Ми намагаємося максимально зберегти все, що заробили своєю працею багато поколінь односельчан. Хотілося б, щоб і держава більше коштів виділяла на соціальний розвиток села – культуру, медицину, освіту, адже у нас окрім школи є ще й дитячий садок, який перебуває на балансі сільської ради. Але ж існують проблеми, які неможливо вирішити власними силами, – це стан доріг, на ремонт яких кошти не виділяють. Тому у нас є домовленість на перспективу із представниками районного автодору, на балансі якого перебувають наші дороги. Та й інвестори не залишаться осторонь, адже їхня техніка також страждає від пошкоджених доріг.
В оренді у нас також знаходяться і ставки, які є притокою річки Роставці й прикрашають Бистрик. Адже село не маленьке, тягнеться на 7 кілометрів і налічує 1450 мешканців. У кожному будинку є газ, водопостачання проводиться із п’яти водонапірних башт. До речі. нашими будинками, що залишилися без господарів, цікавиться чимало киян.
– А як щодо розвитку культури в селі? На жаль, до цього в багатьох сільських керівників не доходять руки.
– Не занепало і культурне дозвілля селян, працює Будинок культури, який очолює Віктор Григорович Харчук, а під керівництвом художнього керівника Володимира Анатолійовича Пеньківського проходять вечори відпочинку, концерти, обрядові святкові дійства. Завідувач бібліотекою Ольга Андріївна Лоскучерява з успіхом залучає молодь до читання, що сьогодні зробити не так легко.
Незважаючи ні на що, питання культури я не відкладаю на другий план. Це традиційно. Мій батько брав участь у сільських виставах, все робив, щоб працювали на високому рівні найрізноманітніші гуртки художньої самодіяльності. Наш духовий оркестр під керівництвом прекрасного педагога і музиканта Михайла Петровича Наумчука займав перші місця в районі і області.
У свій час я закінчив Київський інститут Культури, а з дитинства без мене не обходився жодний концерт. Тож все закономірно.
Сьогодні, згідно з соціально-економічним планом розвитку села плануємо зробити поточний ремонт Будинку культури – пофарбувати фасад, замінити вікна на склопакети.
– Тобто соціальна сфера підтримується належним чином, адже далеко не кожне село, навіть у вашому районі, може похвалитися наявністю дитячого садка, середньої школи чи по-сучасному обладнаного ФАПу.
– У наших найближчих планах реставрація пам’ятника і реконструкція котельні у Бистрицькій середній школі. Потребує належного догляду, звичайно, і дитячий садок, якому вже більше 40 років. Завдяки працівникам цього дитячого закладу та завідувачці Наталії Решетнюк він знаходиться у гарному стані, власними силами зроблено косметичний ремонт. Нині у ньому понад 40 дітей, розділених на дві групи – ясельну і дошкільну, яких обслуговує десятеро працівників. Тому я впевнений, що наші діти у надійних руках.
Продовжуючи тему освіти, хочу зазначити, що у нас новий директор школи – Тетяна Іванівна Матвійчук, молодий, перспективний фахівець. Добрим словом хочу згадати і її попередницю – нині покійну Людмилу Федорівну Коломієць, яка віддала школі понад 20 років. ФАПом у нас завідує сімейний лікар Олександр Анатолійович Ямковий; разом із ним у штаті працює ще семеро лікарів, є зубний кабінет. Завдяки цим людям мешканці села можуть у будь-який час розраховувати на кваліфіковану медичну допомогу.
Ось так і живемо. Як кажуть, щоб не гірше.
Спілкувався Ігор Кравчук
