Козаки і мушкетери
Ні в кого не викликає сумніву твердження, що подорожі збагачують людину. Споглядання чогось нового і незвичайного є неодмінною умовою інтелектуального та духовного розвитку особистості. Але ні масштаби Великого Каньйону, ні мальовнича краса островів Океанії, ні моторошна суворість Колізею, ні гамірлива суєтність Нью-Йоркського Сіті не зрівняється із величчю Людини, знайомство з якою, пізнання якої збагачує наше життя найбільше. Особливо, якщо ця Людина – з великої букви. Йтиме саме про таку особистість, про українсько-французького феномена, Президента асоціації Українського козацтва у Франції, генерал-отамана Українського козацтва у Європі, Заслуженого артиста України, заслуженого діяча мистецтв України Григорія ЛАГОЙДЮКА
Народився пан Григорій у місті Шалетт (Франція) в емігрантській родині. Батьки родом із Галичини. Змалку вони виховували у дітях любов до своєї праматері України. «Франція – там, – суворо казав батько малому Грицеві, показуючи за вікно, – а тут, у нашій хаті – Україна». У той час, більше півстоліття тому, місто Шалетт було потужним культурним центром французького українства. Так сталося, що Григорій Лагойдюк ще змалку захопився народними танцями. Гастрольні виступи танцювального ансамблю імені Вірського та хору Верьовки (там також є потужна танцювальна група) неабияк вразили молодого Лагойдюка. Він танцював сам, а згодом очолив ансамбль «Запорожці», з яким також багато гастролював, у тому числі й Радянським Союзом. Цей факт викликав деякі непорозуміння із діаспорою. Але згодом все залагодилось, адже справжнє мистецтво завжди перемагає.
Вдача мсьє Григорія дуже дієва й енергійна. Після Чорнобильської трагедії він організував кілька потужних гуманітарних акцій для підтримки постраждалих від катастрофи. Добрі французи звозили у Шалетт медикаменти, одяг та харчі, а звідти – переправляли в Україну. Це тривало кілька років, аж поки українська влада не додумалась обкладати гуманітарну допомогу податками. Але і тепер Григорій Лагойдюк сповнений енергією і масштабними планами на майбутнє. До речі, він виховав двох доньок, які також стали балетмейстерами. Тому Францію, зокрема її танцювальне мистецтво, збагатили і вихідці з України – від Сержа Лифаря до Григорія Лагойдюка та його династії.
На запитання, що б він побажав українцям у Новому році, пан Григорій відповів: «Бажаю, щоб ми чули один одного, не забували нашу історію та козацьке коріння, любові та поваги, єднання, розуму і добра!».
Навзаєм, всього найкращого і Вам, маестро, й усій Вашій родині та братньому французькому народові. Віримо і сподіваємося, що всі побажання сивовусого козака Лагойдюка здійсняться.
Ганна ГОРЮК
