Перший у світі Центр

Народжений у незалежній Україні

Перший у світі Центр ендоваскулярної нейрорентгенохірургії відзначає своє 15-річчя

Ендоваскулярну (внутрішньосудинну) медицину світ визнав видатним досягненням ХХ століття та медициною ХХІ століття. Вона 37 років практикується в Україні завдяки лікарям, які зараз є співробітниками Державної установи «Науково-практичний центр (НПЦ) ендоваскулярної нейрорентгенохірургії НАМН України». Цей повноцінний міцний заклад є флагманом, науково-методичним центром цього новітнього напряму медицини, визнаною в усьому світі школою підготовки ендоваскулярних нейрорентгенохірургів. Очолює Центр основоположник ендоваскулярної нейрорентгенохірургії в Україні та один з основоположників цього напряму у світі, заслужений лікар України професор Віктор Щеглов. На високому майстерному рівні він особисто провів близько 10 000 внутрішньосудинних втручань на судинах головного та спинного мозку, за що був удостоєний численних нагород як в Україні від керівників держави, так і в світі. Він – Людина 1996 року в США та Вчений 2000 року в Україні.

– Вікторе Івановичу, як сворювався НПЦ і яким він став за 15 років діяльності?

– Наш Центр народився у вільній Україні і є дітищем Національної академії медичних наук України. Я і колектив Центру дуже вдячні Президенту України Л.Д.Кучмі, академіку О.Ф.Возіанову, академіку В.В.Фролькісу, президії НАМН України за сприяння у його виділенні в автономну установу – перший у світі самістійний державний заклад з ендоваскулярної нейрорентгенохірургії.

Ми виконуємо ендоваскулярні операції на судинах головного та спинного мозку вже впродовж 37 років (з 27 листопада 1974 р.), однак НПЦ набув суверенітету лише 15 років тому, 31 січня 1997р. Наше відокремлення від Інституту нейрохірургії здійснювалося з величезними труднощами, однак час показав, що це було виправдано. Відсутність диктату однієї людини, свобода творчості стали величезним щастям для нашого колективу. В результаті відокремлення ендоваскулярна нейрорентгенохірургія ще більше розквітла – без участі і без допомоги Інституту нейрохірургії. Нашим завданням було випередити увесь світ, і ми цього досягли.

Я вдячний кожному президенту України за сприяння ендоваскулярній нейрорентгенохірургії, які стежили і допомагали її розвитку. Так перший Президент Л.М.Кравчук присвоїв мені високе звання заслуженого лікаря України. Л.Д.Кучма відокремив ендоваскулярну нейрорентгенохірургію від нейрохірургії і посприяв створенню нашого автономного Центру, який став прикладом в усьому світі. В.А.Ющенко нагородив мене орденом «За заслуги» ІІІ ступеня – за вагомий особистий внесок у розвиток вітчизняної науки, створення національної наукової школи, зміцнення науково-технічного потенціалу України. В.Ф.Янукович та М.Я.Азаров посприяли купівлі для нашого центру нового ангіографічного апарату, який нам вкрай необхідний для роботи, за що їм вдячні не тільки співробітники Центру, а й наші численні хворі – щодня.

Наш Центр розрахований на 60 ліжок, складається з 4-х клінік – судинної патології головного і спинного мозку; комбінованого лікування пухлин головного і спинного мозку, больових синдромів; реанімації і анестезіології; ендоваскулярної офтальмології та лабораторій: реабілітації в гострому періоді, клініко-біохімічної, кардіоцеребральних взаємодій, розробки ендоваскулярних засобів доставки й емболізуючих та тромбуючих речовин. У Центрі працює 146 співробітників.

– Які досягнення Центру та й в цілому впровадженого вами напряму?

– Ця дисципліна розвивалася і розвивається стрімко та інтенсивно – як зліт космічного корабля. Першими у світі ми почали у плановому порядку робити реконструктивні операції при таких складних патологіях, як мішковидні аневризми (МА) судин головного мозку, артеріовенозні мальформації (АВМ), каротидно-кавернозні та артеріо-синусні співустя. За всю історію в Інституті нейрохірургії до нас (до 1974 р.) прооперували лише 52 хворих із мішкоподібними аневризмами, 49 хворих з артеріовенозними мальформаціями та 49 хворих з каротидно-кавернозними співустями. І коли ми вже зробили 525 найскладніших ендоваскулярних операцій на судинах головного мозку без скальпеля – такого ще не було на планеті. Провідні країни світу тільки почали це робити, зокрема, Японія провела одну операцію (професор Такі виключив аневризму середньої мозкової артерії – з ускладненнями). Застосування методу ендоваскулярної нейрорентгенохірургії високоефективне, найфізіологічніше, за найнижчої смертності у лікуванні таких тяжких і дуже небезпечних для життя людини судинних захворювань, як ішемія головного мозку (щороку в Україні додається по 150-200 тисяч випадків), доброякісні та злоякісні пухлини головного мозку (метод дає можливість видаляти пухлини на сухому полі без переливання крові), у лікуванні деяких видів епілептичної хвороби (завдяки чому напади або зникають, або рідшають до одного випадку на рік і перебігають без втрати свідомості). Вперше у світі у Центрі організовано лабораторії кардіоцеребральних досліджень та моделюючих систем (тренажерів). Перший тренажер зі штучним «пульсуючим» серцем ми сконструювали разом з інженерами Київського виробничого об’єднання імені Артема та Авіаційного науково-технічного комплексу імені Антонова, завдяки сприянню їх генеральних директорів О.С.Качури та П.В.Балабуєва. Ці тренажери з успіхом демонстрували у Швейцарії, США та інших країнах світу.

До нас у Київ (як у своєрідну Мекку) приїздили вчитися більше сотні зарубіжних нейрохірургів. Тут побували такі найвидатніші світила світової нейрохірургії, генії нашого часу, як Піа, Г.Цоймер, В.Хук (Німеччина), Уайт, Д.-П.Спелман, Б.Мета, Х.Наута, Г.Шмідек, (США), Саймон, Д.Фьорст (Великобританія), Ч.Дрейк, А.Фокс (Канада), Ж.Море (Франція), Т.Акіра (Японія), Л.Лілик (Аргентина) тощо. Вони приїздили саме в Центр, а не в інститут, де їм нічого було дивитися. І ці великі люди нашої планети сиділи від одного до десяти днів у наших операційних і дивилися, як оперують аневризми судин головного мозку.

На сьогодні ми стали головною школою підготовки ендоваскулярних нейрорентгенохірургів. Останнім часом нам почали допомагати головний нейрохірург України академік НАМН України Євген Педаченко, завідувач кафедри нейрохірургії НМАПО ім.П.Л.Шупика член-кореспондент НАМН України Микола Поліщук, здібний організатор і талановитий викладач та нейрохірург, з якими ми проводимо сумісні наукові дослідження та організували на базі нашого Центру навчання спеціалістів з України та закордону за новими принципами. Ми вважаємо, що основне – навчити молодих лікарів чудово оперувати, щоб смертність була мінімальною, а то й нульовою; навчити новому ставленню до хворого, до діагностики та лікування різних захворювань ЦНС, особливо судинних. Надалі стежимо за їхнім професійним ростом. І тепер у 8-ми обласних центрах України почали проводити ендоваскулярні операції на магістральних артеріях голови, а в Дніпропетровську повним ходом виконують такі операції при різних захворюваннях судин головного мозку, як у нашому Центрі. Велике значення у поширенні цього новітнього напряму має організація в Україні Асоціації ендоваскулярних нейрорентгенохірургів.

На сьогодні ендоваскулярна нейрорентгенохірургія має такі суттєві досягнення. 1. Вона на кілька порядків покращила ангіографічну діагностику різноманітних захворювань ЦНС, особливо судинних. 2. Дала змогу різко понизити смертність при МА та інших внутрішньочерепних судинних захворюваннях (смертність знизилася з 50-30% до менш як 1% у хворих, які поступають у клініку у задовільному стані, та до 7-5% у тих, хто поступив у коматозному стані; смертність при АВМ, каротидно-кавернозних та інших співустях стала випадковим явищем – дані Центру. Але навіть тоді, коли хворий перебуває у вкрай тяжкому стані (раніше таку категорію хворих називали неоперабельною і ставили протипокази до лікування), але у нього б’ється серце, є пульс та спонтанне дихання, - у Центрі ніколи не поставлять протипоказання для ендоваскулярної операції, і такий підхід з часом дав позитивні результати). 3. Завдяки цьому методу ми навчилися досягати будь-якої ділянки мозку, не торкаючись його, включаючи стовбурові структури. Сам по собі це неймовірний факт, про який мріяли десятиліттями тисячі лікарів. 4. Внутрішньосудинні втручання на мозку дали змогу розчиняти тромби, закривати розірвані судини, прицільно вводити хіміотерапевтичні агенти та вазоактивні речовини, проводити ангіопластику у спазмованій судині та встановлювати стент, дали змогу досягти основного – відновити в судині прямий або колатеральний кровотік. 5. Ендоваскулярна нейрорентгенохірургія народила якісно нового лікаря з новим поняттям операції, дослідження та новим ставленням до хворого. 6. Внутрішньосудинна нейрорентгенохірургія дала якісно новий поштовх для вивчення фундаментальних наук, наприклад, таких як кровопостачання та функції мозку.

– У чому ж секрет вашого злету?

– Ретельно вивчаючи іноземну літературу та відвідуючи зарубіжні клініки, у свій час ми дійшли висновку, що дійсно такого рівня не було ніде. Наш успіх передусім полягає у колосальному бажанні бути попереду, у неймовірному супротиві «доброзичливцям», які, того не бажаючи, загартовували нас і таким чином також посприяли нашому розвитку, бо з керівників нейрохірургії нас не підтримував ніхто протягом 30-ти років.

Секрет нашого успіху – це нескінченна здатність трудитися, дружний молодий колектив, який складається з цілеспрямованих особистостей, для яких медицина є мистецтвом, музикою. І в цих людях – майбутнє.

Саме такими є мої учні, які очолюють ендоваскулярні клініки та центри світу – у Німеччині, США, Угорщині, Аргентині, Саудівській Аравії тощо. Найкращі – Євген Буцко, Дмитро Щеглов, Андрій Луговський, Степан Гудак, Михайло Бурбелко. Це спеціалісти вищого класу, які відомі на світовому рівні і мають нагороди міжнародного зразка. Деякі з них поїхали з нашої держави назавжди, але вони повезли з України з собою зерно якості і доброти.

Я дуже пишаюся й учнями – співробітниками нашого Центру: Віталієм Загороднім, Сергієм Рибальченком, Вячеславом Конотопчиком, Олегом Свиридюком, Оксаною Кравченко та ін.

– Чому ендоваскулярний метод знайшов такий благодатний грунт саме в Україні?

– Відбувся збіг багатьох факторів. Передусім, на той час жодна людина з Інститутуті нейрохірургії не володіла сучасною для того часу технікою виключення таких складних судинних патологій, як мішковидні аневризми, артеріовенозні мальформації тощо. Можна було навчитися цьому на Заході, але тоді не можна було посилати спеціалістів за кордон. Можна було навчитися і в межах СРСР – у Злотника (Мінськ), у Ленінграді (Хілько, Самотокін), у Москві (Коновалов, Філатов). Але таке навчання було не дуже поширеним, тому й виходило, що самі не могли, і молодих людей не вчили. А декому, хто мав здібності, просто не давали оперувати.

У той же час в інституті була ціла група теоретично грамотних спеціалістів, які дуже вболівали за Інститут нейрохірургії. Науку тоді робили О.Л.Духін, М.К.Бротман, Б.А.Пельц, Г.О.Педаченко, Ю.О.Зозуля. А найбільше хочу відзначити шановного академіка А.П.Ромоданова, директора Інституту нейрохірургії, останнього із могікан – надзвичайно виховану людину, інтелігентну, яка ніколи не дозволяла собі підвищувати голос і дуже поважала молодь.

А.П.Ромоданов був істинним патріотом, і якось викликав мене на розмову, аби доручити мені поїхати в Москву вчитися ендоваскулярним операціям. Я ледь не на колінах (бо на коліна я ні перед ким не стану) почав його просити не направляти мене в Москву, оскільки я дуже полюбив мікрохірургію. Але врешті-решт я не зміг відмовити директору.

Згодом я зрозумів, що цей напрям має величезну перспективу. Коли це усвідомив, я був у неймовірно піднесеному настрої і, прийшовши до А.П.Ромоданова, сказав: «Я буду займатися ендоваскулярною нейрорентгенохірургією! Тільки з однією умовою – нікого мені не ставити в керівники. Я буду звертатися до вас». А він запитав: «А ти зможеш того чи іншого не допустити до ендоваскулярної нейрорентгенохірургії протягом десяти років?» – «Тих, хто буде тільки вказувати пальцем – ніколи!»

Важливим було і те, що багато працівників інституту ставилися до мене дуже доброзичливо. І, крім усього, якщо я за щось брався, то доводив це до логічного кінця. У працелюбстві я не бачив конкурентів. Я дуже гордий, що цей новий напрям постав саме в Україні. І коли я читав лекції за кордоном, то казав, що приїхав із золотої частини Європи. Я виступив з доповідями у більш як 20-ти провідних університетах Європи та США. Там мене ніколи не обмежували у часі доповіді, і нерідко я доповідав по 1-1,5 години. А після виступу мені аплодували стоячи впродовж кількох хвилин. Більшої слави вже неможливо завоювати.

– Як би ви окреслили, так би мовити, вже з висоти років, переваги ендоваскулярної нейрорентгенохірургії?

– Найкраще це видно у порівнянні. Ендоваскулярна операція – це нова культура в діагностиці та лікуванні судинних захворювань головного мозку, якщо вважати медицину частиною людської культури. Зарубіжні колеги, перебуваючи у Києві, захоплювалися тим, що колись найскладнішу і доволі ризиковану операцію на судинах мозку ми перетворили в маніпуляцію (Д.Фьорст, Великобританія).

Ендоваскулярні операції малотравматичні, високоефективні, фізіологічні, гарантують не тільки життя, а й його високу якість. Вони передбачають нові принципи ставлення до хворого – гуманні, направлені на якомога повніше та швидше відновлення пацієнта після операції.

Тепер це операції першої черги вибору, яким сьогодні немає рівноцінної заміни. У такому випадку боротися проти ендоваскулярної нейрорентгенохірургії – все одно що боротися проти сходу сонця.

Натомість наші співвітчизники з високими званнями 30 років заперечували: «Це не операція». У деяких з них поняття операції пов’язане з сокирою, долотом, пилкою, кусачками, скальпелем, скусуванням та переломом кісток черепа. І ніхто з них не каже правди, що трепанація черепа, прямий підхід до аневризм та інших патологій судин ЦНС – це необхідна дія при прямому підході, але все-таки це тяжка хірургічна черепно-мозкова травма, завдана під наркозом, навіть якщо операція проводиться лікарем з «золотими» руками.

Але якщо люди зі званнями перетворюються у головне гальмо розвитку науки, не бачать молодих талановитих спеціалістів, не дають їм виразитися та реалізуватися, а готові їх «зїсти без солі» – ми не зсунемося ні на крок і залишимося на тому ж місці у розвитку. А свого часу ми випереджали планету. Всі їхали не до Ленінграду, не до Москви, а до Києва. І коли Президент України Л.Д.Кучма був за кордоном, зарубіжні нейрохірурги, які навчалися у нас, дякували йому за розвиток ендоваскулярної нейрорентгенохірургії в Україні. А почитайте сказане найвиднішими нейрохірургами світу: Г.Шмідеком, Г.Хієшимою, А.Беренштейном, Б.Меттою, А.Фоксом, Ж.Море, П.Лосжуанісом та ін. Зокрема відомий швейцарський нейрохірург Ясаргіл сказав: «Київська ендоваскулярна нейрорентгенохірургія – це космічна технологія в нейрохірургії». Ч.Дрейк якось після моєї доповіді у Детройті підняв мене на руки і сказав присутнім: «Дрейка більше немає. У майбутнє вас поведе Щеглов». А відомий американський нейрохірург професор Гарвардського університету Генрі Шмідек написав в українській газеті (1989 р.), що Україна в особі нашого Центру на десять років випередила технології США. А зараз? Україна починає відставати. Через кого? Через керівників, у яких замість добра – зло...

– Яке ваше ставлення до ідеї реформування охорони здоров’я – з точки зору Вашого досвіду?

– Ідея реформ вже на слуху декілька років. І кожна людина, яка приступає до керівництва галуззю, починає з планування проведення певних реформ. І це правильно. На мою думку, треба починати з усвідомлення того, що організація медицини – дуже складна система. І реформа – це не просто щось перейменувати, об’єднати, зруйнувати. Медицина – це людські життя. І зробити перебудову миттєво – неможливо, хоча всі так хочуть. Перебудова – це справа десятків років. Просто слід створити ідеї і поступово, крок за кроком удосконалювати медицину. А спочатку потрібно відновити те, що у нас було прекрасного з часів СРСР. Слід відродити систему профілактичних щеплень, яка працювала бездоганно; профілактичну медицину в цілому; організацію швидкої допомоги, якій приїжджали вчитися з-за кордону; високу моральність суспільства, яка є запорукою духовного здоров’я його громадян.

Основною одиницею охорони здоров’я була, є і залишиться обласна лікарня. Це поліморфна, багатопланова лікувальна установа. Тому на її процвітання треба кинути всі сили та кошти. Треба досягти того, щоб у кожній обласній лікарні була ендоваскулярна нейрорентгенохірургія – до того ж на найвищому рівні.

Коли в обласній лікарні будуть починати працювати молоді лікарі, вони матимуть змогу досягти високої міри майстерності. Я так стверджую, бо починав свою діяльність саме з Сумської обласної лікарні, де була ідеальна організація роботи. Для мене це був другий інститут. В обласній лікарні я навчився оперувати, тому що зустрів там дуже великих професіоналів. Доцільно розвивати й приватну медицину, щоб зекономлені кошти спрямовувати на обласні лікарні.

Вважаю, що реформи треба почати з реорганізації «монстрів» – корумпованих науково-дослідних інститутів (ще раз підкреслюю, що так стверджую тільки стосовно нашої галузі). З одного інституту можна зробити три менших установи, але набагато ефективніших. Майбутнє – саме за маленькими спеціалізованими установами на зразок нашої. І сьогоднішні наміри знищити такі установи або об’єднати з неймовірно корумпованим інститутом – патологічне. Не можна в Сахарі знищувати оазиси. А наш Центр якраз і є таким оазисом. Так вважають хворі, які до нас поступають, вже пройшовши коридори «монстрів». Ніколи ендоваскулярна нейрорентгенохірургія в Україні, і особливо у Києві, не мала б тих досягнень і не випередила всі країни, якби вона залишалася в руках Інституту нейрохірургії. При зародженні ендоваскулярної нейрорентгенохірургії не ми рівнялися на світ, а світ рівнявся на нас. І сьогодні наш Центр, наших співробітників запрошують працювати у США. Потрібно все робити для того, аби молодий спеціаліст знав, що він може знайти свою долю не за кордоном, а в Україні. Нещодавня доповідь президента НАМН України академіка А.М.Сердюка дає великі надії в цьому напрямі.

.– У чому ви вбачаєте переваги такої установи, як Ваш Центр?

– Таких центрів, як наш, треба створювати якомога більше, тому що маленьку установу швидше можна осучаснити, в ній немає корупції, зайвих кадрів і в ній легше впровадити нові ідеї. Так, ми володіємо всіма видами ендоваскулярних технологій і не тільки.

Маленька установа передбачає більшу економію коштів. Натомість науково-дослідні інститути (НДІ) (стверджую так тільки стосовно нашої галузі) пожирають мільярди гривень, а що вони зробили? Ми живемо минулим за п’ять-десять років до сьогодення. І тільки окремі нейрохірурги почали наздоганяти Захід і навіть випереджати. Наприклад, у лікуванні спінальних патологій (Ігор Курілець, Євген Педаченко), у підготовці спеціалістів та організації медицини (Микола Поліщук), у підготовці спеціалістів та покращенні результатів лікування судинних захворювань ЦНС (Центр, Дніпропетровська обласна лікарня).

На мою думку, великі НДІ – це громадні «монстри» на 300-400 і більше ліжок, які, попри значне фінансування, велику кількість персоналу – мають низький коефіцієнт корисної дії. Натомість маленькі медичні установи, як на Заході (на 50-75 ліжок), витримують здорову конкуренцію, видно результати їхньої роботи. На початку ендоваскулярної нейрорентгенохірургії в Україні я демонстрував у Центрі зарубіжним колегам внутрішньосудинні втручання при мішковидних аневризмах – без ускладнень – на п’ять-вісім хворих за день, а в інституті таку кількість тоді проводили прямим методом за рік – до того ж з великими ускладненнями і високою смертністю. У маленькій установі на виду й усі її співробітники, тому керівник знає, хто на що здатний, яка у кожного перспектива. За 15 років сумісної роботи я часто заходив до академіка О.Ф.Возіанова, він запитував: «Як справи?» Я йому розповідав, на що він мені завжди казав: «Найголовніше – це хірургічний результат! Найголовніше – рятувати хворих: без ускладнень і смерті. Ваші досягнення достойно представляють Україну та академію на світовому рівні». І це основне, що я чув з його уст. Отака доброзичливість, компетентність, мудрість, зваженість, продуманість – це стимул для розвитку та запорука медицини майбутнього. Майбутнє медицини – за молоддю і професіоналами.

Наталія ВИШНЕВСЬКА, кандидат філологічних наук