ПАТРІОТКА, ЩО ПОЄДНАЛА ПОЛТАВЩИНУ Й ДОНБАС

Ім’я палкої патріотки, щирої і люблячої дочки свого народу Людмили Богун вже давно відомо читачам нашого журналу. Ми неодноразово розповідали про подвижницьку і просвітницьку роботу цієї, без перебільшення, берегині України, яка своїм прикладом надихає на відродження лицарських, козацьких традицій та повсякчас обстоює право на рідну мову та думку в переважно російськомовній Донеччині.

Скільки б років не проходило, але у душі людини назавжди закарбовуються батьківські настанови та рідний дім. Важко навіть уявити, щоб у ті часи військового лихоліття, голодоморів та переслідування інакомислячих хтось розповідав пані Людмилі про їхній древній, легендарний і шанований родовід, адже це була сім’я «ворога народу». Батька Людмили Іванівни репресували й засудили на довгих десять років, але йому вдалося вижити й повернутися додому.

Однак «козацькій матері», як її називають у козацькому, і не тільки, середовищі, все ж таки вдалося по крихтах назбирати інформацію, щоб віднайти історичне та документальне підтвердження власного родоводу

Народилася пані Людмила у славному селі Чорнухи, батьківщині видатного й мандрівного філософа Григорія Сковороди. Можливо, саме від талановитого земляка вона увібрала народну мудрість і волю до життя, які допомагали вистояти та виплекати любов до усього рідного, українського. В Чорнухах у музеї Г.Сковороди зберігаються документи, в яких зазначено прізвища козаків трьох сотень, що загинули під Берестечком у 1651 році. Також збереглася церковна книга, у якій підтверджено козацьке походження родини Богун. Тож сини пані Людмили – В’ячеслав та Роман – докладно зайнялися дослідженням свого родоводу; з архіву м. Полтави їм надійшли повніші дані про рід Богунів та Баглаїв (мами Людмили Іванівни).

Пані Людмила також не забуває свою малу батьківщину. Вона взяла активну участь у спорудженні Кургану Козацької Слави та пам’ятника жертвам репресій і голодоморів. Навіть у рідному тепер Харцизьку разом зі своїми синами вона запланувала спорудити пам’ятник славному козакові й синові свого народу Івану Богуну. Вони домовилися із відомим скульптором Василем Бородаєм, який також давно мріяв спорудити такий пам’ятник. Пан Василь вилив його у бронзі, але місцеві депутати дозволили спорудити лише пам’ятник коню, без вершника...

На будь-якій роботі Людмила Іванівна намагалася зберегти гідність, навіть у часи, коли верх брали підлабузництво та непрофесіоналізм, що прикривалися партійним квитком. У такому ж патріотичному дусі пані Людмила виховала своїх дітей та онуків; навіть зовсім чужі діти не були обділені її увагою та просвітництвом. Адже дуже непросто у наскрізь зросійщеному місті відроджувати козацький дух, пробуджувати національну свідомість, причому спротив усьому новому виникав не у дітей, а в їхніх батьків та дідів. Однак Людмила Іванівна знає, що зерно, кинуте у ґрунт, рано чи пізно проросте.

Редакція журналу «Гетьман» щиро вітає Людмилу Іванівну Богун із Днем народження і зичить цій легендарній жінці якомога довше прожити на Землі, не втрачаючи віри та оптимізму у кращу долю нашого рідного краю.

Хай буде цікавим той зоряний шлях,

Що вам ще належить пройти.

А віра та промінь надії в руках

Вас вірно ведуть до мети!