НАСТАВ ЧАС ДЛЯ ОСМИСЛЕННЯ

Ми відзначили чергову річницю, яка багатьом перекреслила життя на «до» і «після», але це не чергове святкування Дня Перемоги. Таким чорним днем для нашої вітчизни 26 років тому став … Чорнобиль! Хоча ми були тоді в єдиному Союзі, що тріщав уже по всіх швах, все більше ставало зрозуміло, що залишимося ми, українці, наодинці боротися з цим невидимим лихом. За цей час закрили назавжди Чорнобильську АЕС, заручившись підтримкою усього світу, який врятував від глобальної катастрофи загін прип’ятських молодих пожежників на чолі з Леонідом Телятниковим. Але й саркофаг, що був панацеєю від викидів нових порцій радіації, вже «зносився», і Європа, сповнена моральним обов’язком перед Україною, вже набирає нових сталкерів і готується до спорудження нового укриття, що немов парасолькою накриє зруйнований блок.

Однак скільки б не робили тих укриттів, Чорнобиль – це не лише катастрофа, а й вічний, невиліковний біль мільйонів людей, тих, хто ту аварію ліквідовував, і тих, хто назавжди покинув рідне обійстя, залишивши потому чорну пустку. Ми були й залишаємося постчорнобильською нацією, звідси й зростання захворювання на рак, ламкість кісток, захворювання кровотворних органів та судин, а ще десятки кілометрів відчуженої землі та радіаційних зон. І кому як не українцям знати, що несе в собі «мирний атом» та усі його руйнівні наслідки.

Генеральний секретар Кабінету міністрів Японії Юкіо Едано запевняв, що природа аварій в Україні та Японії різна. За його словами, під час аварії на атомній електростанції в японській префектурі Фукусіма викиди радіації були вдесятеро менші, ніж у Чорнобилі. Проте порівняння Чорнобиля і Фукусіми лунають постійно, адже японська трагедія сталася майже напередодні 25-х роковин аварії на ЧАЕС. За даними Центру медичної статистики Міністерства охорони здоров’я України, під час медичного обстеження осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, виявлено 83 відсотки хворих. Найбільша кількість хворих серед учасників ліквідації аварії – 91,5 відсотка; евакуйованих із зони відчуження – 87,7 відсотка; осіб, які постійно проживають на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, – 83,7 відсотка. Серед дітей, потерпілих внаслідок Чорнобильської катастрофи, віком до 14 років хворих – 76,1 відсотка. Серед дітей, евакуйованих із зони відчуження, хворих – 83,7 відсотка, серед дітей, які проживають на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, – 76,6 відсотка.

Проте на наших теренах з’явилося й таке нове незвичне явище, як «Чорнобильський туризм». І не лише іноземці, яким не вистачає адреналіну, їдуть туди за гострими відчуттями, бажаючих вистачає й серед наших співвітчизників. Можливо, не останню роль зіграв і фільм Тарковського «Сталкер». Вже немає серед нас талановитого режисера та багатьох з акторів, а сутність «Сталкера» живе. За свідченням очевидців, перебуваючи в зоні, ти присутній нібито відразу в кількох епохах.

Залишені колгоспні контори з портретами Леніна й Горбачова, гасло «Партія – наш рульовий!» і «Комунізм – світле майбутнє всього людства!» сусідять із «місячними» пейзажами. Поруч зі щитом, установленим із незапам’ятних часів, «Ліс – джерело здоров’я» примостився новий напис: «Басейну Дніпра – надійний захист від радіонуклідів». Ось аж за обрій іде білясте неземне поле, а поруч – постамент, на якому Ілліч із скеровуючим перстом... Прямо картина, гідна пера сюрреалізму, – «Ленін у зоні» – величезне погруддя Леніна красується поруч з адміністративним корпусом ЧАЕС, по два пам’ятники Леніну в Прип’яті й Чорнобилі та десятків зо три ленінських бюстів біля колишніх сільрад... На зруйнованих і кинутих будинках таблички з назвами вулиць: Леніна, Радянська, Свердлова, Кірова, Жданова... Тут найвигадливішим чином переплелися минуле, яке вже здається дуже далеким, і сьогодення, – ні, радше майбутнє, те, яке людству майже не відоме.

Зона – це 2600 квадратних кілометрів, 90 населених пунктів, із яких виселено понад 100 тисяч осіб. Фахівці наполягають на збільшенні площі зони. Але знов-таки бракує коштів не стільки на колючий дріт, скільки на виселення нових тисяч і тисяч жителів і, відповідно, надання їм нового житла. Самоселів у зоні 410 осіб – так вважає місцева влада. Переважно, ясна річ, це пенсіонери, котрі вирішили дожити вік у своїй хаті. Вони не бояться ніякої радіації, копають городи, тримають корів і курей. Деякі з них залишили дітям й онукам квартири, отримані в Києві, Житомирі чи Дніпропетровську. Є такі, хто не зміг звикнути жити, скажімо, на сьомому поверсі багатоповерхівки, не вписався в міську метушню. Бувало, надане житло виявлялося неякісним, а траплялося, сусіди приймали недоброзичливо. Або ж відселених людей доводилося (через брак житла) селити по дві-три родини в одному домі. Сподівалися, тимчасово. Та ба... Ось і довелося повернутися. Ну і, звісно, ностальгія за рідною оселею та рідним порогом...

Проте останнім часом нуртують не лише проблеми соціальних виплат чорнобильцям та постраждалим категоріям, а й, взагалі, ліквідація радіаційних зон, що були встановлені ще в 1986 році. Якщо говорити про доцільність перегляду на державному рівні статусу зон радіоактивного забруднення, то тут треба провести опитування тих людей, які проживають на територіях, що вважаються забрудненими, для того, щоб була можливість розвивати ці райони, бо там – не життя, а резервація. Однак історія людства знає приклади і взаємодопоги. Так, не зважаючи на власну трагедію, Японія продовжує фінансувати в Україні та Білорусі кілька проектів із подолання наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Зокрема, японський уряд вже кілька років поспіль виділяє гроші на допомогу школам, дитсадкам, які перебувають на території п’яти найбільш постраждалих від Чорнобильської аварії українських областей. Крім цього, Японія фінансує створення в Україні системи інформування й раннього оповіщення населення про ядерну небезпеку, підтримує територіальні громади поблизу Чорнобильської зони.

Весь цей збіг обставин із Фукусімою напередодні 25-х роковин Чорнобиля не міг не змістити акценти в бік безпечності атомних станцій і, взагалі, їх існування. Опитування громадської думки, проведене спільно Бі-бі-сі та організацією GlobeScan, через кілька місяців після аварії на Фукусімі, показало, що атомна енергетика втрачає популярність серед населення більшості країн.

Жителі країн, де впроваджують ядерні програми, почали ставитися до них значно негативніше, ніж у 2005 році, коли проводилося останнє подібне опитування. І тільки Великобританія і США йдуть проти течії, їх громадяни, як і раніше, підтримують атомну енергетику. Більшість же населення планети вважає, що цілком можна обійтися без мирного атома за рахунок поновлюваних джерел енергії та підвищення ефективності. В цілому лише 22% опитаних погодилися із заявою, що атомна енергетика порівняно безпечна і є важливим джерелом електроенергії, тому необхідно будувати більше нових АЕС. Зате 71% респондентів вважає, що їхня країна в найближчі 20 років могла б майже повністю відмовитися від атомних і вугільних електростанцій за рахунок енергозберігаючих технологій і переходу на енергію сонця і вітру. У цілому ж 39% населення згідні продовжувати використовувати існуючі реактори, але не будувати нові, а 30% хотіли б заглушити всі діючі реактори.

Як не дивно, у самій Японії, незважаючи на наслідки катастрофи, негативне ставлення до атомної енергії порівняно з 2005 роком зросло незначно. Зате в Росії, Німеччині й навіть Франції, де традиційно атомні станції користувалися підтримкою, невдоволення ядерною енергетикою помітно зросло. І тільки Британія йде наперекір усім тенденціям, там, навпаки, зростає підтримка АЕС. Утім, порівняно високою популярністю ця галузь користується і в США, Китаї і Пакистані, залишаючись на рівні 40%.

Катастрофи такого масштабу, як в Україні та Японії, назавжди залишать свій відбиток на долі країни та її громадян. Такому важливому та болючому питанню для українців, як Чорнобиль та його наслідки, на жаль, останнім часом не надають належної уваги. Досі не завершено розробку «Державного реєстру України осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Наразі є багато невирішених питань, що стосуються цієї проблеми. Українська влада усіх скликань та каденцій передусім повинна ініціювати розробку і прийняття Чорнобильського кодексу.

Ольга ГОРОДНЯ