«Співаймо разом»


«Співаймо разом»

Проникливий і незабутній голос народного артиста Радянського Союзу та України, лауреата Національної премії імені Т.Г.Шевченка, професора Національної академії ім. Т.Г.Шевченка Анатолія Мокренка, пісні його репертуару змушують завмирати серця

та вчать любові. Любові до людей, до матері, до рідної землі...

Мене водило в безвісті життя,

Та я вертався на свої пороги,

Переплелись, як мамине шиття,

Щасливі і сумні мої дороги.

Шляхи любові та журби загартували душу митця і не згасили вогню Прометея, що завжди палав у ній.

Стисло і скромно маестро розповідає про своє життя, про свій рідний край

– І наше земляцтво, і все, що пов’язане з Сумщиною, для мене дуже дороге, адже це повернення до своїх джерел. Шкода, що такі зустрічі бувають не часто. Хоча я вже 63 роки проживаю в Києві, повністю погоджуюся з твердженням філософів, що чим старшим стаєш, тим більше копаєш вглибину, до коріння свого роду й народу. Моє ставлення до села просто святе, адже молоді літа припали на дуже важкі часи, проте моя духовна зброя на майбутнє загартувалася саме на Сумщині, в родинному гнізді, навіть із поетами й композиторами завжди співпрацював тільки такими, у яких любов до села закладена в генах. Тепер я розумію, що лише юність і молодість могла стільки засіяти й переорати.

Я намагаюся віддати духовні борги своєму селу, яке зараз перебуває у вкрай важкому стані, тому з власної ініціативи працюю з дітьми, адже вони – частинка природи і Бога, світлі, чисті, відкриті. Можливо, вони не отримують належної освіти порівняно зі своїми міськими ровесниками, але вони чутливіші до оточуючого світу. Саме тому більше дев’яти років тому я започаткував конкурс-фестиваль «Співаймо разом» для хорових колективів сільських шкіл.

Цього року обласний конкурс сільських дитячих колективів пройшов у смт Терни (селищний голова Ігор Борисовський) Недригайлівського району за підтримки виконавчої влади, органів місцевого самоврядування та успішного підприємця, мецената, керівника одного зі столичних будівельних трестів Сергія Осикового. Відчувається, що виконавчий рівень учасників конкурсу зростає з кожним роком.

З’являються нові прекрасні хорові колективи з сільських шкіл. До 2011 року такий конкурс був єдиний в Україні. За нашим прикладом подібне пісенне свято вперше заплановане на 2012 рік на Дніпропетровщині. Можливо, колись доживемо й до всеукраїнського конкурсу сільських дитячих хорових колективів.

Плин життя надзвичайно стрімкий. Спочатку я їздив до села сам, потім із дружиною, дітьми, а тепер уже із правнучкою. Не забуваю вклонитися могилам моїх рідних і предків. Але навіть тепер я знаходжу на батьківщині особливу духовну розраду й натхнення.

Як мої літа, розбіглися дороги.

Скільки б їх не знав,

Та є однак така – та, що найдорожча,

Та, що від порога,

Де благословила мамина рука.