Спорт : НАШІ ВЕЛИКІ ПЕРЕМОГИ У ЄВРО-2012
«Я думаю, що ви заслужили той гол, який вам не зарахували» Х’ю Лорі, англійський актор, головний герой фільму «Доктор Хаус»
ДУХ ЄВРО-2012
Сьогодні, напевно, немає в Україні людини, яка б не стежила за подіями чемпіонату Європи з футболу. А чи відчули саме Ви, що в Україні пройшов чемпіонат? Мабуть, ви помітили, як поступово вулиці заполонили машини, на яких майорять жовто-блакитні прапорці, на деяких навіть по два, а хтось взагалі увішаний прапорцями, як їжак голками. Чи, може, по дорозі на роботу, вам ненароком трапилися бігборди, начебто, як завжди, з рекламою, але чомусь тільки на футбольну темтику? Або ж спочатку вас здивувало те, що всі станції метрополітену почали звучати англійською і в метро з’явилися нові іноземні таблички, а до всіх столичних стовпів невідомі добродії прикріпили великі вазони з біло-рожевими петуніями? Ви не могли не звернути уваги хоча б на те, що у кожному районі міста на шляху вам неодмінно зустрівся як мінімум один, а то й декілька футбольних м’ячів величиною з півбика. Усе це м’яко, ненав’язливо нагадало нам, що всі ми – українці і що вулицями нашого міста блукає дух футбольного чемпіонату Євро-2012.
Нагадаємо, що Україна разом з Польщею вперше за всю свою історію приймали у себе європейський чемпіонат з футболу Євро-2012. До України над’їхало більш як 170 тисяч уболівальників з різних країн світу, було побудовано 4 футбольні стадіони, витрачено понад 48 млн грн.
УКРАЇНСЬКА ГОСТИННІСТЬ
У такі відповідальні для країни моменти, як чемпіонат Євро-2012, порадувало те, наскільки українці проявили усі свої позитивні якості. Українці – доброзичлива, любляча нація, яка з відкритим серцем дивиться на світ. Хто б до нас не приїхав, ми всім раді, навіть не знаючи мови – на жестах розмовлятимемо з іноземними гостями. Ми любимо та щедро приймаємо всіх. Навіть у найвіддаленішому селі будь-якого іноземця і за стіл посадять, і припросять, і нагодують, і найкращу їжу, яка є в домі, на стіл покладуть. Ніколи справжній українець не відзначався жадібністю чи байдужістю до гостей. І, незважаючи на характерну нашому менталітету звичку жалітися на долю – на тлі всіх отих негараздів, які відбуваються навколо, ми, неначе змовившись, намагалися розповідати іноземцям лише про все хороше, що є в нашій країні.
СПЛЕСК ПАТРІОТИЗМУ ТА ЄДНАННЯ
Повсюду, особливо в містах, де проходили матчі за участю української збірної, можна було зустріти молодь з розмальованим у кольори українського прапора волоссям, обличчям та іншими частинами тіла. Ті ж, хто пожалкував піддавати свої голови впливу яскравих жовто-блакитних фарб, просто надягали кучеряві перуки, жовто-блакитні бандани або ж робили патріотичне тату. І тоді, коли ти дивився на ті національні кольори, які заполонили все навкруг, у серці відчувалося приємне тепло. Це гордість та радість за свою країну, яка неначе прокинулася від сну під час чемпіонату.
Об’єднаними ми були не тільки кольорами, але й духом вболівання. Особливо він відчувався у ті дні, коли грала українська збірна. Тривожним і хвилюючим для кожного з нас був понеділок 11 червня, коли зустрілися збірні України і Швеції. Всі ми – і на Заході, і на Сході, і на Півдні, і на Півночі держави жили однією думкою: наші повинні перемогти!
Нагадаємо, що 11 червня 2012 року збірні України і Швеції зустрілися на київському НСК «Олімпійський». Українці перемогли з рахунком – 2:1.
Серед футбольних вболівальників ходять чутки, що Донбас-Арена для динамівців постійно виявляється «нефартовою». Так сталося й цього разу. Нагадаємо, що на «Донбас-арені» збірна України програла збірній Франції з рахунком 2:1, а потім і збірній Англії з рахунком 1:0. На 63-й хвилині матчу Англія-Україна Марко Девіч (Україна) пробив, і м’яч від воротаря англійців Джо Харта полетів у ворота. Захисник збірної Англії Джон Террі вибив м’яч з воріт, але, як показав відеоповтор, уже через лінію воріт. Угорський арбітр Віктор Кашшаї не зарахував нам цього гола…
Особливо засмутили українців події матчу з Англією, після чого всі дружно кинулися до інтернету малювати кумедні карикатури та шаржі на угорського арбітра. Проте, навіть після того, як Україна двічі в Донецьку програла, багато українців все одно були сповнені гордості за те, що ігри відбувались саме тут.
По-перше, донетчанам і зовнішнім виглядом, і поведінкою вдалося майстерно зруйнувати перед іноземцями навіяні стереотипи про своє винятково проросійське налаштування. Вони розмальовувалися в кольори українського стягу, одягали жовто-блакитні футболки й плащі, співали на стадіоні український гімн, вивішували на балкони та машини українські прапори. Донецьк нарешті був схожим на справжне українське місто. Крім того, донетчани проявили свою творчість та деяку іронічність, випустивши футболки з кумедними написами про Донецьк. Так жителі творчо підійшли до негативних стереотипів про самих себе. Донетчани порадували і водночас розчулили решту українців зовсім несподіваним і таким довгоочікуваним патріотизмом. Тож для держави величезний плюс, що два вирішальні для України матчі проходили саме в Донецьку.
СПРАВЖНІ ФАН-ЗОНИ
Було організовано та оперативно працювали й українські фан-зони. Величезний наряд міліції, який був поставлений з метою оберігання порядку, практично відпочивав та насолоджувався футболом, адже як наші, так і іноземні футбольні фани, поводилися досить толерантно та культурно.
Нагадаємо, що за 12 днів роботи фан-зони на Хрещатику там побувало 1 мільйон 250 тисяч вболівальників, які з’їли понад 7 тонн хот-догів, випили понад 200 тисяч літрів пива та …насмітили більш як на 16 вантажівок сміття.
Євро-2012 сприяло також єднанню українських сімей, призупиненню побутових сварок та тимчасових суперечок. Чому? А тому що тепер не виникало питань, хто який канал буде дивитися, не було й зайвого часу для сімейних чвар. У родинах були створені такі собі сімейні фан-зони, де всі її члени були об’єднані одним інтересом, всі, від малечі до людей похилого віку, дивилися футбол. Сім’ї гуртом дружньо збирались і вболівали, а коли у квартирах всі разом кричали «ГОЛ!», то на вулиці стояв такий гул, що навіть будинки дрижали і мурашки пробирали перехожих. У селах і в невеликих містечках також панував дух єднання та дружби, адже канал, який транслював матч за участю України, тут мали лише обрані (у кого було цифрове чи кабельне телебачення). Решта сусідів, забувши про всі нещодавні образи, покірно, з рибкою та пивом в руках напрошувалася в гості. Так утворювалися сусідські фан-зони. Тож застати вдома практично нікого було неможливо, адже всі розходилися по гостях.
Значна частина українців вболівала за нашу збірну, слухаючи футбол по радіо та, розвиваючи свою фантазію, уявляла, які ж яскраві голи, мабуть, забив Шевченко шведам. Цих українців ми умовно об`єднаємо у так звану радіо-фан-зону. А були ще й щасливчики, які кожні 5 хвилин телефонували друзям, що проплатили телеканал ТРК Україна, і запитували про результати матчу – така собі мобільна фан-зона. Тож люди створювали собі свято, як могли, об’єднувалися, гуртувалися, вболівали, не зважали на труднощі.
ДІТИ ТА ЄВРО
Навіть дитячі серця маленьких українців заполонила ідея командного духу, сердечного вболівання за нашу збірну. То тут, то там почуєш, як діти висловлюються про футбол, і одразу ж розумієш, що вони переживають на рівні з дорослими вболівальниками або й навіть більше. Так, нещодавно біля магазину маленька дівчинка підійшла до тата і промовила: «Тату, тату! Я теж за футбол вболіваю, я боюсь за нашу команду навіть більше, ніж за оцінки з контрольної». А як ридали малюки на стадіоні, коли українці програли Франції! Мабуть, дитячі сльози поразки були тоді чи не найщиріщі, як і дитячі надії на перемогу… З особливою радістю українські діти сприйняли і моду на тварин-віщунів. Після всім відомого віщуна – восьминога Пауля, що здійснював спортивні прогнози на попередніх футбольних чемпіонатах, чи не кожна українська дитина, захоплена духом патріотизму, завела собі віщуна – віщуна-кішку, віщуна-собаку чи навіть віщуна-папугу, яким щедро з верхом насипала корму у декілька мисок, підписуючи їх назвами команд, і пошепки благала: «Йди до України, йди до України…»
Євро-2012 як історична подія лише позитивно вплинула на національний дух майбутніх дорослих українців, які зараз – лише маленькі діти. Вони мали шанс спостерігати єднання народу, бачити, якими згуртованими, піднесеними можуть бути українці у важливі для країни моменти. Це додає нам віри у те, що завдяки Євро-2012 національна ідея у майбутньому ще більше зміцніє.
ГОРДІСТЬ ЗА СЕБЕ
Які найважливіші висновки про самих себе ми можемо зробити після проведеного в Україні Євро-2012? Того, що чемпіонат викликав в Україні сплеск патріотизму, додав нам віри в себе, мабуть, не заперечить ніхто. Отже, ми й досі можемо бути об’єднані спільною ідеєю – ідеєю перемоги! Нехай, поки що, у футболі. Євро-2012 – це для нас не просто футбол, це подія, яка змусила згуртуватися, мислити в одному напрямку, прагнути єдиної мети та відчувати спільні вболівання за свою команду. Євро-2012 – це наш шанс показати всій Європі, всьому світові, що ми сильні, здатні до боротьби, що українці – це нація, гідна поваги. Ця ідея згуртувала не тільки футбольних вболівальників, а й людей, які зовсім не цікавляться спортом. Отже, всі разом, спільними зусиллями ми відстояли свою країну!
Останнім часом нам так бракувало подібних емоцій єднання, ми так засумували за ідеями спільного духу... Безліч невагомих причин, які роз’єднували українців, неначе стерлись і забулися в ці дні – і на Заході, і на Сході, і на Півночі, і на Півдні всі вболівали, вболівали однаково сильно за українську команду. По всій Україні пробудилася національна свідомість та спільні переживання. Під час Євро гравці нашої збірної були наділені потужною енергетикою, яка йшла від народу, всі ми подумки бажали їм перемоги, тому наші футболісти грали, безумовно, достойно! Незалежно від результатів матчів, вболівальники поводили себе не просто цивілізовано, культурно і толерантно, а й вкрай дружньо і доброзичливо. Толерантність – це лише терпимість до інших, а ми не терпіли, ми разом раділи. Раділи іноземним гостям, раділи іншим командам, раділи будь-яким перемогам, ми створили дружню, доброзичливу атмосферу свята. Та й нарешті усвідомили, що ми – єдина нація, незважаючи ні на що.
Крім того, Євро-2012 значно збільшило туристичну привабливість України і, не зважаючи на залякування деяких закордонних ЗМІ, показало гостинність нашого народу та доброзичливе ставлення до іноземців. (Що деякою мірою компенсує відставання багатьох сфер українського життя від європейських стандартів).
ВІДДАНІСТЬ КРАЇНІ
Але не забуваймо в ейфорії від футболу, який нас дещо відволік від труднощів і навіть окрилив, відсунув на другий план політичні перепетії, що справжній патріотизм – це не тільки прапорець на капоті автомобіля та жовто-блакитна бандана. Це, насамперед, безупинна щоденна праця, робота над собою, відданість своїй країні, її традиціям, мові. Хороший лікар, який вміло та без хабарів лікує хворих, гарний учитель, який із запалом в очах вчить дітей важливим і життєво необхідним речам, науковець, що, незважаючи на мізерну зарплатню, робить справжні відкриття та, врешті-решт, кожен з нас, хто на совість та з любов’ю до України будує її, – все це можна назвати справжнім патріотизмом.
На жаль, футбольний чемпіонат і яскраві емоції від нього поступово стихають. Але спогади та наша відданість країні, нехай навіть без жовто-блакитних прапорців на капотах машин та яскравих перук, сподіваюся, залишаться назавжди. Не згасає надія і на те, що чемпіонат, який зміцнив нас духовно, не ослабить нас економічно, враховуючи усі на нього витрати. Надіємося, що він не відобразиться жорстко на цінах та зарплатнях простих українців. Тоді ми неодмінно будемо вдячними і з полегшенням віддамося своїм позитивним емоціям.
Марія Кулик
