Історія, філософія, релігія: ГЕТЬМАН ПИЛИП ОРЛИК – ВОЇН, ПОЛІТИК, ІНТЕЛЕКТУАЛ

Військові походи та грандіозні битви, криваві сутички сам на сам з ворогом, перемоги і поразки, втомливі переїзди й конспіративні зустрічі, шифровані листи й перехоплені таємні записки, офіційні прийоми монархами Європи та Азії й перебування у злиденному стані, літературні читання й філософські диспути, довголітня вірність коханій дружині й передчасна смерть улюблених дітей – ось невеликий перелік героїчних, детективних і трагічних сюжетів, які супроводжували Пилипа Орлика протягом усього життя.

Пилип Орлик побачив світ 11 (22) жовтня 1672 року в селі Касута Ошмянського повіту Віленського воєводства Великого князівства Литовського в шляхетській чесько-білорусько-литовській родині. Нині це територія сучасної Білорусі. На сьогодні мала батьківщина відомого українського гетьмана – невеличке село Вілейського району Мінської області, що за 103 кілометри на північний захід від столичного Мінська.

У 1673 році батько майбутнього гетьмана, 51-річний Стефан Орлик, героїчно воював і загинув у складі польсько-литовської армії під час битви з турками поблизу Хотинської фортеці. Батько передав своєму синові шляхетський герб «Новина». Малого Пилипа виховувала мати – Ірина Малаховська, яка походила з православного білоруського шляхетського роду гербу «Гримала». На початку 90-х років XVII століття мати Орлика продала свої маєтності у Білорусі й переїхала з сином до Києва. Тут Пилип Орлик вступив до філософського класу Києво-Могилянської академії, яку закінчив у 1694 році. У стінах цього відомого на всю Європу навчального закладу майбутній гетьман виявив особливий хист до іноземних мов, богословських наук, історії, логіки, риторики й, особливо, поетики.

У 1695 році Пилип Орлик публікує латиномовний панегірик «Алцід Руський тріумфальним лавром укоронований» на честь військових перемог гетьмана Івана Мазепи. Ці перемоги відбулися під час війни європейської Священної Ліги (до якої входило й Московське царство, а, отже, і залежна від нього на той час Лівобережна Гетьманщина) з Османською імперією. Замисел твору «Алцід Руський» був значно ширшим, ніж просте вихваляння заслуг можновладця. Автор намагався витворити ідеологему, яка могла б виконувати певні функції у світоглядній системі українців, тобто, якщо говорити сучасною мовою: він «виписав» тогочасну національну ідею. Одним з головних її постулатів стало апелювання Орлика до античної римської спадщини та переконання читачів у тому, що українські правителі є християнськими праведниками й діють згідно з Божим промислом, а тому прирівнюються до провідних великокнязівських дворів Європи.

Досить промовистий вигляд має той факт, що в іншому віршованому творі «Гіпомен Сарматський» (1698) Пилип Орлик розвинув свої тези щодо вироблення головної української ідеї того часу. Вони були акумульовані у висловлюванні: «Київ – це Рим новий». Тут ішлося не лише про Київ як православну столицю, але й бажання бачити це старовинне українське місто новим політичним центром даного регіону Європи. На думку Орлика, Гетьманщина мала повне право на успадкування не лише культурних, але й політичних традицій античного Риму.

Природній поетичний талант, глибока ерудиція, освіта високого європейського кшталту за короткий проміжок часу дали йому змогу стати знаним політиком свого часу й зайняти місце «правої руки» гетьмана Мазепи. Захоплення Орлика європейською літературою (відомо, що в його будинку в столичному Батурині знаходилася велика бібліотека) зблизило його з Мазепою, а вже у 1702 році гетьман стає хрещеним батьком другої дитини Пилипа і Ганни Орликів – Григорія, майбутнього генерал-поручика французької армії та найближчого дорадника свого батька.

З 1698 до 1708 року Орлик був спочатку військовим канцеляристом, потім – реєнтом (старшим над канцеляристами) Генеральній канцелярії Війська Запорозького, а згодом – генеральним писарем. Саме Пилипу Орлику восени 1708 року гетьман Мазепа доручив скласти інструкцію на латинській мові для свого посланця до шведського короля Карла ХІІ з пропозицією переходу під його зверхність. Під час повстання проти влади Московського царства, яке розпочалося наприкінці жовтня того ж року, генеральний писар Орлик продовжував виконувати свої посадові обов’язки, а також був найпершим помічником, дорадником та виконавцем усіх розпоряджень свого гетьмана.

У результаті Полтавської катастрофи 1709 року Орлик разом з Мазепою та Карлом ХІІ відступив до Бендерської фортеці в Молдавії, що належала Османській імперії. Трагедія поразки під Полтавою та втеча до «диких околиць» глибоко відклалася у душі козацького провідника (зокрема, він неодноразово згадував про це у своїх листах та щоденнику), але не зламала в ньому патріота своєї землі. Пилип Орлик неодноразово засвідчував свою відданість гетьману навіть тоді, коли Мазепа, вже перебуваючи на смертному одрі, віддалив його від себе, сподіваючись передати гетьманську булаву своєму племінникові Андрію Войнаровському. Однак, старшина та козаки, зважаючи на те, що Орлик тривалий час був найближчим дорадником Івана Мазепи, зважаючи на його освіченість, порядність та професіоналізм, забажали бачити його своїм гетьманом. 5 квітня (16 квітня за н. с.) 1710 року генерального писаря Пилипа Орлика обрали гетьманом Війська Запорозького «обох сторін» Дніпра. Гетьманування Пилипа Орлика було насичене подіями різного характеру, однак найголовнішою серед них стало ухвалення в 1710 році договірного документу між українським гетьманом, шведським королем та козацькою старшиною – «Договори і постанови законів і вольностей» (латиною – «Pacta et Constitutiones legum libertatumque Exercitus Zaporoviensis»).

Цей акт не лише підсумував державно-політичний та суспільний розвиток України від часів Богдана Хмельницького, але й конституював основні напрями політико-правового існування козацької держави в майбутньому.

Протягом 1711–1713 років Пилип Орлик проводить два великих військових походи на Правобережжя, бере участь у переможній для українців Прутській баталії, укладає договори з Османською імперією та Кримським ханством, проводить переговори з урядом Речі Посполитої, відсилає своїх представників до Лівобережної України – одним словом, робить все можливе для того, щоб відвоювати втрачену країну.

Пилип Орлик протягом перебування на чужині вів особистий щоденник, який, по суті, став його своєрідним заповітом для наступних поколінь. Щоденник гетьмана, який має обсяг понад 2 000 (!) сторінок, сьогодні зберігається в архіві Міністерства закордонних справ Франції в Парижі та був факсимільно відтворений у виданні Українського Гарвардського інституту. Відомий французький історик Даніель Бовуа відзначав, що записи гетьмана-вигнанця Пилипа Орлика за своїм змістом є не лише подорожнім щоденником, але й великим збірником, який, з одного боку, є мішаниною різних речей, що передають дух часу та глибоко особисті реакції автора на всі сторони побуту, а з іншого – відтворюють все, що доходило до Орлика з міжнародного життя. Символічним є висновок французького вченого щодо порівняння Пилипа Орлика з видатним європейським просвітителем Вольтером. Окрім того, Даніель Бовуа підкреслив велику історичну цінність щоденника, який вже у першій половині XVIII століття переконливо засвідчив «усвідомлення української ідеї в Європі».

Воїн, політик та інтелектуал, гетьман Пилип Орлик не лише народився, але й помер далеко від України. Протягом десятиліть він жив у тяжкій матеріальній скруті, позбавлений оточення своєї родини, але нескорений перед непередбачуваними ударами долі. Однак в умовах довголітньої вимушеної еміграції (Молдавія, Швеція, Австрія, Чехія, Польща, Греція, Румунія), що тривала протягом 1714–1742 років, гетьман залишився непереможеним у своєму палкому бажанні зробити Україну вільною.

Тарас Чухліб, доктор історичних наук,провідний науковий співробітник Інституту історії України НАН України, заслужений діяч науки і техніки України