У СПОРТІ – ЛИШЕ СПРАВЖНІ ЧОЛОВІКИ!

Відомому сподвижнику українського спорту В’ячеславу ГАМОВУ виповнилося 60! В’ячеслав Георгійович ГАМОВ, голова Комітету фізичного виховання та спорту МОНМС України, віце-президент Спортивної студентської спілки, заслужений працівник освіти України, генерал-осавул МГО «Козацтво Запорозьке», тривалий час очолював Республіканське вище училище фізичної культури, відзначає свій славний ювілей.

За роки наполегливої праці В.Г. Гамова у Броварському вищому училищі фізичної культури (від тренера до директора цього закладу) було підготовлено таких всесвітньовідомих спортсменів, як боксери Володимир Кличко, Сергій Дзиндзирук та Юрій Нужненко, плавці Олег Лісогор та Сергій Бреус, чемпіон світу з велоспорту Ярослав Попович, а під час роботи на посаді директора Республіканського вищого училища фізичної культури було виховано 23 олімпійських чемпіонів та відомих футболістів, серед них Олег Допілка, Володимир Федорів, Денис Гармаш, які грали за «Динамо-Київ» та збірну України.

Двічі в своєму житті В’ячеслав Гамов був удостоєний високої честі нести олімпійський вогонь: у 1980 році на Хмельниччині під час Московської олімпіади та у 2004 році в Києві під час олімпіади в Афінах. А цього року у складі державної делегації побував на Олімпійських іграх у Лондоні.

Діяльність В.Г. Гамова високо поцінована державою. Він кавалер ордена «За заслуги» ІІ та ІІІ ступенів, нагороджений Почесною грамотою Верховної Ради України, медаллю «А.С. Макаренко» – за успіхи у справі виховання підростаючого покоління, відзнакою Федерації футболу України «За заслуги», медаллю «100 років київського футболу», має нагороди Міністерства оборони України тощо. Українська православна церква нагородила В’ячеслава Георгійовича Орденом преподобного Іллі Муромця, Орденом святого великомученика Георгія Побідоносця, грамотою «За старанні труди на славу святої Церкви», а з нагоди 60-річного ювілею – Орденом святого рівноапостольного князя Володимира І ступеня.

Спадкоємність поколінь… Вона відіграє важливу роль у житті людини. Власна сила духу, яка зростає на благодатному ґрунті родинного дерева, дає неоціненні плоди. Це яскраво прослідковується на прикладі життя В’ячеслава Георгійовича Гамова, який походить зі славного стародавнього купецького роду Гамових. Назвати хоча б той факт, що його родич Георгій Гамов – всесвітньовідомий вчений, теоретик атомної та ядерної фізики, квантової механіки, астрофізики, космології тощо.

В’ячеслав Георгійович народився 1 вересня 1952 року у Славуті Хмельницької області. У рідному місті навчався у школі № 1. По її закінченні вступив до Львівського державного інституту фізичної культури. Цікаво, що троє з чотирьох хлопців, які у студентські роки жили в одній кімнаті гуртожитку, сьогодні носять почесне звання заслужених: В.Г. Гамов став заслуженим працівником освіти, керівник спортивного комітету Міністерства оборони України Олександр Величко – заслуженим працівником фізичної культури, а Антон Лідней (школа № 1, м. Межигір’я) – заслуженим вчителем України.

Далі була служба у лавах Радянської Армії – в армійському спортклубі м. Києва. Під час служби потоваришував із відомими сьогодні людьми – братами Зайчуками (Борис Зайчук зараз очолює Пенсійний фонд України, Валентин Зайчук – апарат Верховної Ради України). Їх готував один тренер – майстер спорту міжнародного класу Степан Савович Байдюк, який свого часу був учасником Олімпійських ігор у Токіо (1964 р.).

Після служби в армії В’ячеслав Гамов повернувся до Славути, де понад десять років пропрацював тренером Славутської ДЮСШ, підготувавши двох призерів Радянського Союзу – Сашка Музилевського та Тамару Климчук. А з відкриттям у м. Броварах вищого училища фізичної культури він пішов працювати до цього закладу тренером із легкої атлетики, згодом став заступником директора та директором закладу.

У 2006 році керівництво Міністерства освіти і науки України запропонувало очолити Комітет з фізичного виховання та спорту саме В.Г. Гамову – досвідченому фахівцю та організатору у сфері фізичної культури та спорту, який гідно продовжив втілення у життя ідей та започаткувань Сергія Ілліча Операйла – Першого Голови Комітету, заслуженого тренера України, заслуженого працівника освіти України.

– В’ячеславе Георгійовичу, ви були на Олімпійських іграх у Лондоні. Що вам найбільше запам’яталося на Туманному Альбіоні?

– Насамперед мене вразила сама Англія – своїми консервативними традиціями. Все, що стосується міської інфраструктури, там працює як годинник. Вразили й чистота вулиць, лондонське метро зі складною системою численних ліній та потягами без водіїв, упорядкованість та доглянутість їхніх кладовищ, на яких можна побачити поховання від середньовіччя до сьогодення. Англійці шанують свої традиції, які багато в чому подібні до наших.

Цікаво, що в Лондоні всі вулиці та райони міста названі на честь видатних людей, які там свого часу жили. З приємністю крокував вулицею Бейкер-стріт, де «мешкав» Шерлок Холмс. Спілкувався із нашими земляками у Лондоні. До речі, там їх працює дуже багато – у ресторанних комплексах, на будівництві, в установах торгівлі тощо. Один чоловік, з яким я розмовляв, працює у Лондоні вже 10 років, має власне житло, сім’ю, однак зізнається, що таки повертатиметься до України.

Були в «гостях» у Романа Абрамовича, оскільки жили в готелі в районі стадіону «Челсі». Я був вражений надсучасними спортивними спорудами Англії, надзвичайно високою організацією проведення олімпіади, високим ступенем безпеки – за рахунок різноманітних технічних впроваджень. Тут Англія перевершила навіть Олімпійські ігри у Афінах (2004 р.) та Пекіні (2008 р.), на яких я також підтримував наших олімпійців у складі української делегації.

Дуже вразило ставлення народу до олімпійських ігор – патріотизм, гордість за свою країну, яка удостоїлася такої високої честі. Мене вразило, що стадіони зранку до вечора були вщент заповненими. Статок у людей там різний. Тому зранку стадіони заповнювали вболівальники, які купують квитки по 50–100 фунтів стерлінгів, увечері – від 150 до 500. Там нікого не дивують люди, які займаються бігом, скажімо, в парках на березі Темзи або просто на вулицях.

– Чи подобається вам освітня система Англії і зокрема система фізичного виховання та спорту?

– В Англії відсутній Болонський процес – у них свої навчальні програми, освітні традиції, Оксфорд та Кембридж. У Великобританії я вже не вперше. Винятково професійно давно зауважив, що кожна британська школа має власну шкільну форму. У школах там панує досить жорстка дисципліна, а форма ще більше дисциплінує дітей. Система освіти ставить високі вимоги не тільки до учнів, а й до педагогів. Скажімо, директор школи підписує контракт, у якому зазначено наступне: якщо при зважуванні дитини виявиться, що за навчальний рік вона додала у вазі за рахунок жирових відкладень, директора школи звільняють з роботи.

Як і в нас, діти там відвідують уроки фізичного виховання. Однак у кожній школі існує зразкова спортивна база: є басейни, стадіони, різноманітні майданчики, не кажучи вже про спортивний інвентар. Шкільна програма базується на п’яти основних видах спорту: гімнастика, легка атлетика, плавання, ігрові та зимові види спорту. Така програма обов’язкова для усіх шкіл Англії, хоча кожна може затвердити й власну, додатково внісши свої положення. У Великобританії існує практика організації великої кількості спортивних змагань, починаючи зі шкільної лави. Працюють найрізноманітніші спортивні секції. Здоров’я дитини – це пріоритет, що відчувається в усьому.

Та й загалом у оточення, у батьків зовсім інше ставлення до спорту, що також позитивно впливає на формування фізичної культури підростаючого покоління. В Англії народ дуже працьовитий. В усьому світі можна зустріти робітників з Англії – у Новій Зеландії, Гонконзі, Австралії, Індії.

– Цікаво, якою була атмосфера в українській команді на Олімпійських іграх? Як вона сприймала свої результати?

– Атмосфера в нашій команді була, як завжди, дружня та доброзичлива. Я побував на змаганнях з боксу і бачив усі поєдинки наших боксерів. Особливо запам’ятався останній, коли на ринг вийшов Василь Ломаченко. Без сумніву, його бойовий дух неймовірно підтримав Володимир Кличко – вже тільки однією своєю появою в залі перед боєм та своїм інтерв’ю.

Значно вище своїх можливостей виступили українські гімнасти. Щиро раділи за «золото» гребців та боксерів. А ось участь наших земляків у інших видах спорту на олімпіаді засвідчила наявні проблеми. Вирішувати ці питання потрібно так, як це роблять у тій самій Англії чи інших державах світу, скажімо, в Казахстані. Є сенс не розпорошувати кошти на всі можливі види спорту, а чітко визначити пріоритети – де саме можна досягти результатів.

– Доречно запитати про ті проблеми, які слід вирішити в Україні в плані поліпшення фізичного виховання та спорту…

– Вважаю, що в Україні доцільно вкладати кошти лише у 10–15 видів спорту, не більше. Слід забезпечити необхідним найосновніше – навчально-тренувальний процес. На жаль, сьогодні він у нас не фінансується у повному обсязі. Якщо спортсмену-першорозряднику протягом року потрібно брати участь у 20-ти змаганнях, то він спроможний це зробити лише у п’яти. Погано також, що човни для олімпіад ми закуповуємо тільки у рік їх проведення, а потрібно за чотири роки…

Є проблеми і в медичному забезпеченні. Не секрет, що спортсмени отримують наднавантаження. Відповідно потрібні відновлювальні засоби, які б максимально швидко приводили спортсмена у форму. Повинна бути забезпечена й достатня кількість медичних фахівців.

Існує проблема відбору спортсменів до спортивних шкіл. Ми не можемо відібрати талановитих дітей, забезпечити їх усім необхідним для тренувань, відповідним харчуванням. Якщо збірні команди забезпечують усім необхідним, то нижчі ешелони, наприклад, студентський спорт, потребує покращення умов. Зрозуміло, що у батьків вистачає коштів тільки на те, щоб студента навчати. А вже на якісне харчування грошей бракує. За таких умов студент займається спортом рік-два, а потім змушений його кидати. Таким чином, країна втрачає сотні можливих видатних спортсменів. Інша ситуація, коли молодь їде навчатися за кордон. Там є всі можливості для занять студентським спортом. Щоправда, є одне «але» – на спортивних змаганнях вона вже виступатиме не від України, а від іншої держави… За статистикою, жоден із дев’яносто одного переможця наших всеукраїнських олімпіад із різних предметів не пішов навчатися до українських вишів, а всі поїхали за кордон. Тому є над чим замислитися і працювати.

– Над чим ви зараз працюєте як голова комітету профільного міністерства?

– Передусім над забезпеченням виступу наших спортсменів на всесвітніх універсіадах, які відбудуться наступного року (влітку – Казань, взимку – Трентіно), на Гімназіаді (Ріо-де-Жанейро), де виступатимемо з легкої атлетики, гімнастики, плавання та дзюдо. Нещодавно побував у Гватемалі на засіданні Міжнародної федерації шкільного спорту, де вніс пропозиції, зокрема, щодо уніфікації дитячого віку у спорті, підвищивши його до 18 років, оскільки у різних країнах існували різні вікові обмеження.

Пройшло п’ять років від часу запуску в системі позашкільної роботи успішного проекту – змагання «Козацький гарт». Особливістю є те, що до команд входять діти різного віку (з 5-го по 10-й клас) і статі. У них беруть участь команди з усіх областей України. Змагання проводять у кілька етапів: шкільні, районні, міські, обласні та всеукраїнські. За цей час Всеукраїнські змагання «Козацький гарт» були проведені в Запоріжжі (о. Хортиця), гетьманській столиці – Чигирині, у Білій Церкві, в таборі «Артек», у с. Пляшова Рівненської області – місці Берестецької битви, у Славуті Хмельницької області.

– Як вам вдається зберігати таку чудову фізичну форму?

– Щоранку пробігаю 3 км. Двічі на тиждень граю у футбол та теніс. Усе це підтверджує вислів, що у спорті тільки ті чоловіки, які прагнуть перемоги!

Наталія ВИШНЕВСЬКА, кандидат філологічних наук

ПРИВІТАННЯ ДЛЯ ЮВІЛЯРА Шановний В’ячеславе Георгійовичу!

Радо вітаємо Вас із прекрасним ювілеєм, бо Ви для нас особлива людина – найуспішніший випускник нашої школи, якого всі знають, люблять, шанують.

Ваш життєвий шлях є взірцем для кожного учня. Кожен знає про Ваші спортивні перемоги, наполегливу працю, вагомий внесок у виховання майбутніх українських олімпійців. Кожен у своїх мріях орієнтується на Ваш кар’єрний злет і бачить себе на світлинах поряд із Вами. Щороку на першому уроці у шкільному музеї діти надовго затримуються біля стенда, який ілюструє Ваші досягнення, уважно розглядають Ваші нагороди. Ви надихаєте їх на подолання труднощів у здобутті знань, вчите справжній міцній дружбі, спрямовуєте до активних занять спортом і вибудови своєї успішної життєвої траєкторії.

Та найбільшою радістю і для учнів, і для вчителів є зустрічі з Вами у стінах рідної школи. Почути мудре слово, життєву настанову, отримати вже традиційні, такі приємні й потрібні нам подарунки – це нічим не замінне відчуття живого зв’язку з людиною, якою ми захоплюємося й пишаємося.

Дякуємо за приємні хвилини щирого спілкування, за постійну турботу.

У цей вересневий святковий день бажаємо Вам сонця і тепла, бадьорості й невтомної вдачі, нових звершень і перемог.

Нехай і надалі біжить повноводна ріка Вашого життя туди, де квітує радість і щастя, міцне здоров’я, голубінь широкого неба, сімейний затишок і всі людські блага.

Педколектив та учні СЗШ №1 м. Славути Хмельницької області (де навчався В.Г. Гамов. – Авт.)