ДМИТРО ВИШНЕВЕЦЬКИЙ(1520–1563)

Року Божого 1520-го в родині заможного українського князя Івана ВИШНЕВЕЦЬКОГО народився син, якого назвали Дмитром. Через півстоліття йому судилося увійти до вітчизняної історії під легендарним іменем козака Байди. Його батько походив від туровсько-пінських князів Рюриковичів і на час народження сина виконував обов’язки прикордонного старости Великого князівства Литовського. Матір Дмитра, Анастасія Семенівна Олізар, належала до представників знатних князівських родин з Албанії, Молдавії та Сербії. Відомо, що батько і матір Дмитра у 1544 році були захоплені до татарського полону і перебували в неволі кілька років. Очевидно, що ця неприємна обставина дуже вплинула на характер молодого князя, який услід за Остафієм Дашковичем, Сеньком Полозовичем, Преславом Лянцкоронським та Бернардом Претвичем увійшов до першого ряду українських польових ватажків. Адже усе своє життя Дмитро Вишневецький присвятив ідеї боротьби з татарсько-ординським світом та захисту Русі.

Уперше ім’я Дмитра Вишневецького надибуємо в історичних документах за 1545 рік, коли він виступав власником кількох сіл на Волині. Наступного року його ім’я зустрічається у судових матеріалах щодо суперечки з князями Чарторийськими за якийсь будинок у столиці Литовсько-Руської держави Вільні (Вільнюсі). А вже в 1550 році один з урядовців прикордоння Бернард Претвич називав Вишневецького у ряду знаних організаторів боротьби з кримською ордою. Саме тоді князь став чи не головним організатором козацького руху в Україні-Русі, основною метою якого було знешкодження татарських нападів. Із приводу цього Михайло Грушевський відзначав, що неспокійна енергія Дмитра Вишневецького запліднила певними ідеями і конкретними прикладами життя українського пограниччя. Видатний історик бачив ідейні зв’язки між діяльністю князя та постанням Запорозької Січі, а також у політиці пізніших козацьких ватажків, які намагалися відігравати окрему роль на міжнародній арені.

Після того, як Дмитро Вишневецький став черкаським і канівським старостою Великого князівства Литовського, він відзначився походом на турецькі фортеці Очаків, Білгород, Іслам-Кермен, що викликало занепокоєння могутнього султана Османської імперії Сулеймана. Велику відвагу Вишневецький проявив у 1553 році, коли разом із невеликим підрозділом козацького війська здійснив похід до Стамбула, де намагався дипломатичним шляхом домовитися з турецьким султаном Сулейманом І Пишним про припинення нападів татарських орд на Україну-Русь. Як засвідчував князь Острозький у листі до польського короля, Дмитро виїхав «з усією своєю ротою, з усім козацтвом і хлопством, яке тримав коло себе». Сигізмунд І так оцінював вчинок свого прикордонного старости у листі до кримського хана: «Можете міркувати з того, що і до султана турецького він ходив проти волі нашої, а як там його прийнято, самі знаєте: він повернувся до держави нашої, розповідав, що там дістав дарунки, і у тебе, брата нашого, ласку мав, і з тих причин ми головно й поручали йому степову сторожу, в тім переконанню, що він буде підтримувати відносини з вашими людьми, зазнавши від вас ласки».

Трохи згодом український князь домовляється про спільні дії проти агресивного Кримського ханства вже з володарем іншої сусідньої держави – московським царем Іваном IV Грозним. Така діяльність князя Вишневецького започаткувала різновекторну міжнародну політику Війська Запорозького, що сягає своїм корінням середини XVI століття. Її основою стали часті зміни гетьманами українського козацтва своїх впливових міжнародних зверхників задля тиску на того чи іншого володаря щодо здобуття для себе більших «прав і привілеїв». Зорганізувавши навколо себе розрізнені козацькі ватаги, староста прикордонних українських воєводств Великого князівства Литовського розпочав складну і небезпечну зовнішньополітичну гру. Вона полягала у відмові від підлеглості законному суверену на користь іншого, більш вигіднішого монарха, задля втілення у життя планів боротьби проти татарської загрози.

Отже, спершу, як відзначалося вище, Дмитро Вишневецький, перебуваючи у статусі підданого польського короля і великого князя литовського Сигізмунда, у 1553 році самовільно їде до Османської імперії, де має прийом у турецького султана й просить у того допомоги проти його неслухняного васала кримського хана Девлет-Гірея. Однак після повернення з Високої Порти у 1554 році він зустрічається з королем Польщі й отримує від нього охоронний універсал. А вже через кілька років, 1556 року, князь Вишневецький вислав своїх представників до московського царя Івана IV Грозного з проханням про перехід до нього в підданство на основі виконання військової служби. Наступного року він склав присягу царю як своєму зверхникові-сюзерену й отримав за це у володіння від Івана IV Грозного московське містечко Бєлєв із навколишніми селами й 10000 рублів. Як свідчив документ: «В 1557 году крупный польский авантюрист Дмитрий Иванович Вишневецкий предложил московскому правительству свои услуги, был принят на службу и пожалован в вотчину Белевом с уездом и подклетными дворцовыми селами. В действиях московских воевод против крымских татар 1558 и 1559 годах Вишневецкий со своими казаками оказал очень большие услуги, но московская дисциплина, видимо, была не по душе своевольному пану, и в 1562 году он изменил и отъехал со своими казаками обратно в Польшу. Так ликвидировалось само собой Белевское владенье князя».

Зважаючи на те, що цар хотів послати його воєводою на Кавказ, Вишневецький порвав із московською зверхністю й повертається до Литовсько-Руської держави. Тут у 1561 році він отримав із рук короля універсал, в якому йшлося, що «може він добровільно в державах наших жити, користуючись всякими вольностями і свободою, як і другі княжата, панята й обивателі держави нашої».

Але вже вкотре українського князя не влаштувало спокійне життя королівського підданого і влітку 1563 року Дмитро Вишневецький на чолі чотиритисячного козацького загону без дозволу короля здійснив похід до сусіднього Молдавського князівства з метою оволодіння господарським троном. Ця акція закінчилася поразкою, а самого козацького провідника захопили в полон і відправили до Стамбула, тепер вже як знатного полоненого. За досить короткий проміжок часу, з 1553 до 1563 року, Дмитро Вишневецький зумів налагодити стосунки з турецьким султаном, після чого «зрадив» короля Польщі та великого литовського князя й перейшов на бік московського царя, а через деякий час знову повернувся до польського короля, щоб вкотре, порушуючи умови політичного підданства, бути страченим колишнім союзником – султаном Османської імперії.

Очевидно, поруч із багатьма іншими причинами (серед яких визначальним був бурхливий характер самого Вишневецького), однією з основних мотивацій, які штовхали провідного політичного діяча пізньосередньовічної України на зміну своїх зверхників, було намагання Дмитра Вишневецького, а за ним і наступних провідників українського козацтва, грати окрему роль на міжнародній арені.

Однією з найбільших заслуг князя Дмитра Вишневецького стало будівництво за його наказом добре укріпленого замку на дніпровському острові Мала Хортиця. Це відбулося на початку 50-х років XVI ст. й по суті стало основою заснування невдовзі першої Запорозької Січі на землях України-Русі. У праці польського шляхтича Станіслава Сарніцького за 1585 рік читаємо невелику згадку про це: «Острів знаходиться в кориті Дніпра, славний із воєнного замка героя Вишневецького. Там він закріпив тривку підставу своєї могутності». Австрійський посол у Запорозькій Січі Еріх Лясота у 1594 році залишив такий запис у своєму щоденнику: «Причалили до берега нижче острова Мала Хортиця, який лежить неподалік від першого (острова Велика Хортиця); тут знаходився замок, побудований Вишневецьким років 30 тому і потім зруйнований». А 1600 року Симон Пекалід видав поему латинською мовою під назвою «Острів Хортиця на Дніпрі, де переховувалися низові козаки»:

Це надихнуло і Хортицю, вірну захисницю люду,

Всякого, що по морях навкруги роз’їжджає на суднах,

Нищить ворожі він скрізь кораблі на Евксінському Понті

Та несподіваним нападом скитські руйнує фортеці.

Зовсім цей люд не боїться на суднах іти проти флоту

Й зараз не хоче сидіти при звичних заняттях і війська

Тисяч аж п’ять посилає, що спокій порушити може

Навіть великих магнатів і вигнать їх з власних палаців.

Під час походу до них приєдналось чимало загонів

Військо велике, готове до бою, ішло непомітно…

У 1556 році Дмитро Вишневецький здійснив першу військову операцію проти Кримського ханства, коли на чолі трьох сотень козаків з отаманами Михайлом Єськовичем та Миною Млинським він приєднався до московських військ на чолі з воєводою Чулковим та дяком Ржевським. Разом із московітами українці намагалися здобути Іслам-Кермен та Очаків. У серпні 1557 року князь Вишневецький на чолі запорожців майже місяць оборонявся від багатотисячних орд хана Девлет-Гірея у Хортицькому замку. Йому довелося покинути Запоріжжя і перебратися до Черкас, а потім звернутися по допомогу до московського князя Івана Грозного. У 1558 році 30-тисячне козацьке військо під керівництвом Вишневецького оволоділо Перекопом, а в 1559–1560 роках здійснило кілька походів на османську фортецю Азак (Азов) у гирлі Дону.

Перший штурм, який відбувся весною 1559 року, ледве не завершився успіхом, якби на допомогу яничарському гарнізону не надійшли війська ногайської орди та шість великих турецьких галер із допоміжними підрозділами. Для Османської імперії атака українського польового ватажка стала великою несподіванкою, адже це сталося вперше в існуванні цієї Азовської фортеці – важливого стратегічного пункту на великому стародавньому торговому шляху, що звався Шовкова дорога. На початку осені того ж року відбувся черговий наступ Дмитра Вишневецького. Турецький адмірал Алі Реіс повідомляв до Стамбула, що войовничий отаман Дмитрашка на чолі чотирьох тисяч козаків кілька тижнів тримав в облозі фортецю, а потім змушений був відійти. Через деякий час він залучив собі на допомогу черкеські загони на чолі з Кансуком та Жане і разом із ними у 1560 році знову здійснив невдалий напад на Азов. Після цього український польовий командир відійшов до Криму, де згідно з документом «взял город Ислам Кермень. С другой стороны, подвластные царю Ивану Васильевичу пятигорские черкесы князья Тазруд и Дасиба учинили нападение на остров Тамань, подвластный Крыму, и взяли два города – Темрюк и Тамань».

Улітку 1561 року Дмитро Вишневецький вже був на Запорожжі. Перебуваючи на Монастирському острові, він вислав до свого брата черкаського старости Михайла лист із повідомленням про бажання повернутися під владу польського короля. Крім того, просив охоронного листа та виправдовувався, що його служба на користь великого московського князя відбувалася під час перемир’я Польщі й Литви з Московією, а тому не мав наміру воювати проти своїх земляків. Король Сигізмунд прийняв неспокійного князя, якого на сеймі 1562 року приймали як героя.

Після повернення до України-Русі Вишневецький розпочав зведення нової фортеці, адже Хортицький замок було зруйновано перед тим татарами. Він вирішив його зводити не на Малій Хортиці, а на Монастирському острові. Той розташовувався за дніпровськими порогами й був більше захищений від ворожих нападів. Це будівництво перервалося участю гетьмана у черговому військовому поході українського козацтва. Тепер уже до Молдавського князівства на запрошення одного з претендентів на молдавський престол взяти участь у міжусобній боротьбі. Там, потрапивши у засідку, його малочисельний загін був розбитий, а він сам потрапив до полону і був відправлений до Туреччини. Саме там його стратили за наказом султана. Сучасник Леонардо Горецький у книзі «Описання війни Івонії, господаря Волоського», що вийшла друком у 1574 році, писав: «После гибели Александра вспыхнула жестокая война, господарь был предательски убит молдаванами, а Вишневецкого, знаменитого рыцаря, выдали туркам, которые предали его мучительной смерти. Лаский держался еще некоторое время под Хотином, желая отстоять дело Александра».

Ось як описав смерть українського князя польський хроніст Мартин Бєльський: «Вишневецький був скинутий з башти на гак, вмурований в стіни біля морської затоки по дорозі з Константинополя в Галату. Зачепившись ребром за гак, він жив у такому положенні три дні, поки турки не вбили його з луків за те, що лаяв їхню віру». Так закінчилося буремне і сповнене військових звитяг життя українського князя. Та найбільш вірогідні відомості про смерть Дмитра Вишневецького у 1563 р. залишив Антоній Марія Граціан. Він був помічником папського представника в Польщі у 1563–1565 роках. Він свідчив, що Дмитру Вишневецькому та його сподвижнику шляхтичу П’ясецькому зв’язали руки та ноги, після чого скинули на стовпи із залізними гаками. Це відбувалося біля морської затоки по дорозі з Константинополя в Галац. Не дочекавшись смерті князя, турки начебто вбили його 600-ма стрілами.

В очах сучасників героїчна смерть Дмитра Вишневецького перетворилася на символ незламності християнського духу та його перемоги над ісламом. У більшості країн Східної Європи почали співати пісню-думу про незламного українського козака – «В Царгороді на риночку ой п’є Байда горілочку..., ой як стрілив – царя вцілив...». Староукраїнське слово «байдувати» означало майже те саме, що й «козакувати», а саме вести вільне, незалежне ні від кого життя. На початку XVII століття на землях Речі Посполитої з’явився ще один герой, доля якого була схожою з долею Дмитра Вишневецького. Це був польський шляхтич Самійло Корецький, який під час Цецорської битви 1620 року потрапив до полону і був страчений турками у стамбульському замку Чорна Вежа. Цікаво, що в народному виконанні поема, де йшлося про загибель Корецького, наклалася на слова думи про Вишневецького:

Був пан Корецький,

Дмитро Вишневешький.

Він небесну силу мав

І войовав громом

Та своїм словом!

Його невірні незлюбили,

Ловить на його вартовали,

Потом його споймали

Та й в канадани заковали.

І ребро його круком затягали,

І на стіні прибивали.

Висить пан Корецький не день і не два,

А висить він так сім года;

І не їсть, і не п’є,

А таки все своє думає.

«Турки єниченці,

Прошу вас божим помишленем

А вашим милосердєм:

Дайте ж ви мені стрілок пучок

А до моїх білих ручок,

Уб’ю ж я вашому, єниченці, цару

Голубця і голубку на славу.

І буде йому на сніданє,

І на обіданє, і на полуданє,

І на вечеру».

Як стрелив, то вцелив в серце цара,

А царицю в потилицю,

А царівну в помісницю.

«Ото ж тобі, цару, за твою кару».

Узлились єниченці, стали його рубати,

Стали янгели крильми трепетати,

Стали його тіло і душу до небес брати.

Ось так історична постать князя і гетьмана Дмитра Вишневецького перетворилася на легендарного пісенного персонажа – козака Байду, який, нехтуючи пропонованими ворогами благами, йде на вірну смерть і виявляє при цьому найвищі козацькі чесноти: зневагу до розкішного життя, купленого зрадою, відданість православній християнській вірі, стійкість до фізичних мук, незламність перед ворогами і жагу боротьби навіть перед лицем смерті.

Ще за життя одного з першого ватажків українського козацтва Дмитра Вишневецького у Європі називали не інакше, як Великим воїном. «Un grand soldato» – так про нього писали тогочасні італійські джерела. Француз Жан-Бенуа Шерер у своєму «Літописі Малоросії або історії козаків-запорожців» відзначав: «Князь Дмитро Вишневецький був одноголосно обраний козаками як наступник Предслава Лянцкоронського, а після своєї смерті був заступлений князем Євстафієм Ружинським. Саме він доклав багато зусиль, щоб загартувати козаків, призвичаївши їх перемагати втому, страждання і терпіти життя воїнів. Ті, хто не бажав коритися такій дисципліні, вибиралися за пороги, у степи, де ставали хліборобами або живилися дичиною та рибою. Вони звали себе козаками і згодом відзначилися перемогами над турками під час своїх походів на Дунай».

Рідні та двоюрідні брати Дмитра Вишневецького – Андрій Іванович, Михайло Олександрович, Михайло Михайлович – у другій половині XVI століття були відомими урядовцями на землях України-Русі: київськими і брацлавськими воєводами, волинськими каштелянами, черкаськими, канівськими, овруцькими та любецькими старостами. Вони набирали до своїх підрозділів людей із місцевого українського населення та вишколювали їх як вояків. У 1564 році Андрій Вишневецький власним коштом надав до війська Великого князівства Литовського 71 кіннотника, з них 57 важкоозброєних гусарів і 14 легкоозброєних козаків. Підрозділи рідного брата Дмитра Вишневецького взяли участь у Лівонській війні 1558–1583 років проти Московської держави, зокрема відзначилися під час облоги Пскова у 1581 році.

Талановитим воєначальником став двоюрідний брат Дмитра Вишневецького Михайло Олександрович. Він народився у 1529 році, а помер у 1584 році. Саме його у 1578 році, вперше у практиці відносин між Короною Польською та Військом Запорозьким, польський король Стефан Баторій йменував козацьким гетьманом, вимагаючи: «Гетьман та інші справці, також усі молодці мають бути слухняні в тому, що їм накаже наш черкаський староста і там для нашої і коронної потреби воювати, де їм накаже». Очевидно, що з плином часу в уяві місцевого люду, а потім і літописців-книжників, діяльність двох братів була ототожнена; і Дмитра Вишневецького також почали називати гетьманом. Так само, як і його брат, Михайло Вишневецький обороняв Україну-Русь від татарських набігів та здійснював походи до Криму, Московії та Північного Причорномор’я. Помер від ран у 55 років та був похований у Києво-Печерській лаврі. Разом із дружиною Гальшкою мав трьох синів – Олександра, Михайла, Юрія, а також двох доньок – Марину й Софію.

* * *

Легендарна традиція приписує Дмитру Вишневецькому не лише гетьманування над козаками, а й найбільші лицарські чесноти – відвагу, постійну жагу до боротьби та аскетизм. Поза тим український князь, починаючи свою діяльність як прикордонний польовий ватажок, поступово став справжнім полководцем на теренах Східної Європи. Адже, наприклад, військові приготування турків під час оборони Азова від військ Вишневецького можна було порівнювати з приготуванням Османської імперії до війн проти Венеції та Священної Римської імперії. Зокрема, французький історик Шарль Лемерсьє-Келькеже з цього приводу зазначає: на середину XVI століття він став чи не єдиним супротивником Високої Порти, який наважився зазіхати безпосередньо на її обширні володіння тоді, коли непереможні армії султана не мали собі рівних на полях битв. Водночас Дмитро Вишневецький став одним з авторів проекту війни з Кримським ханством, який передбачав спільні дії проти татар українських та донських козаків, московитів і черкесів. У народній міфології український князь назавжди залишився тим відчайдушним козаком Байдою, що не мав страху перед лицем смерті та завершив свій земний шлях як справжній лицар.

Тарас ЧУХЛІБ, доктор історичних наук