Дитячі самогубства – знищення майбутнього
Ми не можемо вирвати ні одної сторінки із нашого життя, хоча легко можемо кинути у вогонь саму книгу. Жорж Санд
Поки ви читали цей епіграф, ще одна українська дитина покінчила життя самогубством. У світі це відбувається кожні 40 секунд. В Україні за день вбиває себе близько 8 дітей, за рік – приблизно 2760, що в 2,5 рази більше, ніж у європейських країнах. Ви гадаєте, що причиною є психічні захворювання? Ні! Гинуть здорові діти із зовні благополучних сімей… У чому ж тоді причина?
На жаль, як не уникай страшних думок, проблема дитячого суїциду може торкнутись кожної родини. Це нещодавно усвідомила одна соціально благополучна, повна і до недавнього часу щаслива українська сім’я. Тато – військовий, мама – кравчиня, та найголовніше – 11-річний син Дмитрик – справжня гордість своїх батьків. Хлопець кмітливий, до четвертого класу був круглим відмінником, щодня займається професійними танцями, англійською мовою. У школі Дмитрика ставлять у приклад, однокласники поважають, та й друзів у хлопця, хоч греблею гати… Хіба що гратись з ними ніколи, бо кожна хвилина дитини розписана наперед, жодна секунда його життя не пропадає даремно.
Цьому радіють батьки хлопця, які хочуть, щоб син виріс дисциплінованим, у всіх починаннях найкращим, і до цього прикладають неабияких зусиль! Батько виховує сина суворо, навіть авторитарно. Мама ж бачить, як хлопець допізна робить уроки, як втомлюється, недосипає, як часто просить хоч на день залишитись вдома. Але тато нічого подібного й чути не хоче! Сама дитина розуміє, для того, щоб батьки його любили, треба бути красивим, розумним, здібним, успішним, зразковим у всьому. Та найголовніше – не дратувати їх своїми негативними почуттями.
Багато років Дмитрику це успішно вдавалось. Аж до того самого дня, коли він, прийшовши зі школи (де ледь не отримав двійку за невивчені після виснажливих тренувань уроки), твердо вирішив, що його життя та й він сам нічого не варті. Він довго подумки картав себе, його мучили провина та ненависть до себе. Врешті-решт вирішив себе покарати. Хлопець взяв найвищу в домі табуретку, заліз на підвіконня і без усіляких вагань викинувся із вікна – з дев’ятого поверху!..
Немає слів для описання горя батьків, які втрачають дитину через самогубство – це і нестерпний душевний біль, і невгамовна провина, самокартання, відчуття глибокого нещастя, що можуть супроводжувати все їхнє подальше життя. На один дитячий суїцид припадає щонайменше п’ять скалічених життів: родина, близькі, друзі...
Чому ж діти так нещадно вбивають себе? Насамперед через відчуття покинутості та неприйняття найріднішими і найважливішими у їхньому житті людьми. Це поклик про допомогу, «крик душі». Психологами доведено, що потреба в любові, в потрібності комусь, – одна з найголовніших потреб людини. Як на міцному фундаменті зводиться будинок, так на задоволенні потреби в любові вибудовується життя дитини. Якщо вона змалечку не відчуває себе потрібною – руйнується все її життя. Чи любили батьки Дмитрика? Звісно, любили. Кожний батько й мати скажуть: «Вони просто про нього піклувались!», «Це було заради його користі!». У чому все ж таки була помилка виховання?
Мати однієї п’ятирічної дівчинки, виявивши у дочки симптоми неврозу, звернулася до лікаря. У розмові виявилось, що одного разу дочка запитала у мами: «Мамо, а яка найбільша неприємність була у вас з татом до мого народження?». «Чому ти питаєш?» – здивувалась мати. «Тому що потім найбільшою вашою неприємністю стала я», – відповіла дівчинка. Спробуємо уявити, скільки десятків, якщо не сотні разів чула ця дівчинка, що вона «не така», «погана», «усім набридає», «суще покарання»… Діти щирі у своїх почуттях і наділяють абсолютною щирістю будь-яку фразу, яку говорять батьки. Чим частіше вони дратуються на дитину, відсмикують її та критикують, тим швидше вона приходить до висновку: «Мене не люблять». У дітей своя, емоційна бухгалтерія. Тон важливіший, ніж слова, і якщо він завжди різкий, сердитий або просто суворий, – висновок дитини однозначний: «Мене не приймають, мені краще померти». Батьки часто «не чують» своєї дитини. Прищеплюючи «хороші» манери, примушуючи «ідеально» вчитися, покладаючи непосильні обов’язки, батьки перетворюють рідний дім для дитини на в’язницю. У неї немає нікого, з ким би вона могла щиро поспілкуватись, порадитись. Відчуття самотності та покинутості навіть у родинному колі призводить до відчаю. Якщо це ще супроводжується хронічною фізичною втомою – послаблюються захисні психологічні механізми організму. Це сталось і з Дмитриком, котрого батьки просто «не чули». Стимулюючи до того, щоб хлопець був найкращим у всьому, не допускаючи помилок та невдач, вони призвели до неспроможності його боротись із найменшою поразкою. Тотальний контроль та авторитарність батьків у результаті призвели до страшного вчинку сина.
Іноді дитина здійснює самогубство з інших причин: через те, що відчуває себе гіршою, ніж інші, неспроможною та нещасливою. На такі висновки її може наштовхнути низька успішність, хуліганство, закріплена погана репутація, потрапляння до дитячої колонії. Вона хотіла би змінитись, але немає нікого поряд, хто б підтримав її у цьому, повірив би у неї.
Буває, що рідна школа для дитини перетворюється на пекло, – презирливі погляди, гидкі прізвиська, образи. Дитина переживає постійне психологічне цькування. Однолітки можуть з особливою жорстокістю знищувати «інших» за себе, а звернутися за підтримкою дитині ні до кого.
Перша смерть, з якою стикається дитина, також може бути для неї катастрофічною, особливо якщо це смерть когось із батьків. Тоді розриваються симбіотичні стосунки, які є основою існування дитини. Вона може прагнути до відновлення цих стосунків, адже без батьків їй страшно, тужливо, самотньо. Тоді дитина вирішує здійснити самогубство і возз’єднатись з загиблими батьками.
Діти можуть сильно страждати і через бідність, і через нерозділене кохання. Всі ці причини викликають бажання через самогубство викликати любов до себе, співчуття та розуміння, привернути увагу, виразити протест, помсту, покарати себе, звільнитись від страждань, від болю, возз’єднатися з померлими близькими. Самогубство для дитини – це часто єдиний спосіб привернути до себе увагу батьків. Пік суїцидів припадає на старший підлітковий вік – 14–16 років. У дітей до 11 років теж з’являються трагічні фантазії під час найглибшого розпачу. Аутоагресія проявляється в дітей у віці від 11 до 18 років.
ДІТИ З «ГРУПИ РИЗИКУ»
Батькам необхідно знати, що наявність суїцидальних спроб у минулому стократно підвищує ризик повторного самогубства у дитини! Наявність близьких родичів, що здійснювали суїцид, збільшує ризик самогубства у шість разів! Особливої пильності потребують і діти з певними рисами характеру – це недостатня самооцінка, схильність до депресії та залежної поведінки (залежність від алкоголю, наркотиків, фанатична залежність від кумирів). Імпульсивність збільшує ймовірність реалізації суїцидальних думок. Близько 20–25% самогубств здійснюється в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння.
Підвищують ризик і постійні сварки в родині, навіть якщо дитина в них активно не задіяна, також погане ставлення до дитини, часті фізичні покарання. Розлучення батьків може стати трагедією, навіть якщо воно є закономірним завершенням поганих взаємин між ними. Через розлучення батьків у душі дитини можуть виникати нерозв’язні протиріччя, що розривають її з середини, дитина замикається в собі, може відчувати власну провину.
Роблять вразливими дітей і тяжкі захворювання, особливо хронічні та невиліковні, такі, що супроводжуються постійним нестерпним болем. Нещодавно перенесені хірургічні втручання підвищують ризик суїцидальних спроб, оскільки часто стають для дитини причиною фізичних та психологічних страждань. Особливої уваги потребують і діти, які пережили насилля. При цьому в них занижується самооцінка, з’являється відчуття провини, огиди та ненависті до себе – це також може підштовхнути дитину до самогубства.
Підвищений ризик самогубств мають і гомосексуальні підлітки, які здійснюють суїцидальні спроби у шість разів частіше, ніж їхні однолітки. Їх відкидає не тільки родина, але й суспільство, часто не сприймають батьки, знущаються однолітки. Тому, щоб не відчувати сором, вони зводять рахунки з життям.
Депресії збільшують вірогідність самогубств у 20 разів. Що означає дитяча депресія? Як розпізнати це захворювання у дитини? Дитина більшість часу перебуває в агресивному або тужливому настрої (від декількох тижнів до місяців), говорить про почуття безнадії, непотрібності або провини, може стати неемоційною, замкнутою, пасивною, раптово втратити цікавість до друзів та справ, які любила раніше. На фізичному рівні може повільніше або швидше, ніж звичайно, говорити, без видимих причин набирає вагу або сильно худне, надто багато або надто мало спить, їй важко зосередитись. Її можуть тривожити часті болі в животі, закрепи та головні болі.
Звідки у дітей депресія? Здебільшого це пов’язано з дисбалансом хімічних речовин у мозку, що впливають на настрій. Дисбаланс може викликатись стресовими подіями: зміна школи, розлучення батьків, смерть у родині. Депресію можуть спричиняти деякі ліки, такі як стероїди або наркотичні речовини. У деяких дітей схильність до депресії може успадковуватися. При виявленні цих ознак слід звернутися до спеціаліста, адже самостійно цю проблему батькам найчастіше вирішити не вдається.
ОЗНАКИ СУЇЦИДАЛЬНИХ ДУМОК
Як розпізнати страшні думки у дитини? Необхідно бути пильними, коли дитина:
– часто говорить, малює або пише про самогубство чи смерть;
– належить до субкультури, де смерть – це основний атрибут, де її вихваляють, носять її символи, пропагують самогубство;
– раптово перестає спілкуватись з родиною та друзями;
– намагається усамітнитись з будь-якого приводу;
– розмірковує на тему: «Я нікому не потрібен», «Все одно ніхто не буде за мною тужити»;
– відмовляється від звичних улюблених справ, зацікавлень;
– висловлює непрямі погрози типу «набридло жити», «більше ви мене не побачите», «ненавиджу себе», «якщо більше не побачимось – спасибі за все»;
– прямо погрожує – «краще повіситись, ніж з вами жити»;
– у всіх рідних і близьких просить вибачення, «прощається», дарує свої улюблені речі та предмети друзям, приводить справи у порядок, прибирає, примирюється з ворогами;
– ви дізнаєтесь, що дитина шукає засоби для самогубства: пістолет, таблетки;
– вдається до аутоагресії – наносить собі пошкодження (проколює тіло, роздряпує його, б’ється головою, вириває волосся, роздирає рани);
– захоплюється екстремальними, небезпечними видами спорту, які з великою ймовірністю можуть призвести до каліцтва та смерті;
– зловживає засобами, що наносять непоправну шкоду здоров’ю (наркотики, алкоголь, ліки, паління);
– часто тікає з дому.
ЯК ВБЕРЕГТИ СВОЮ ДИТИНУ
Міцні сімейні та соціальні зв’язки знижують вірогідність суїциду. Це говорить про те, що чим більше у дитини людей, до яких вона може звернутись зі своїми проблемами та поділитися своїми думками та переживаннями, тим краще. Це можуть бути батьки, дідусі, бабусі, друзі.
Значно нижчий рівень самогубств у віруючих сім’ях: по-перше, самогубство для багатьох релігій – великий гріх, а по-друге, віра – це міцна броня, яка захищає дитину від великих стресів та завжди надає підтримку і знання, що робити за тих чи інших обставин. У віруючих дітей рідко виникає відчуття безвихідності.
Якщо у дитини є симптоми депресії, то є деякі речі, які можна зробити вдома, щоб допомогти вашій дитині почуватися краще: наполегливо закликайте дитину робити регулярні фізичні вправи, їсти здорову їжу та висипатись.
Коли дитина дотримується правильного режиму дня та харчування, то захисні властивості її психіки посилюються, і вона не наважується на самогубство через думки «А що ж буде з батьками?», «А раптом я ніколи не зможу повернутися?», «А може, смерть – це щось страшне», «Раптом мені буде дуже боляче», захисні почуття: страх, провину, надію. Статистика говорить, що майже 85% підлітків хоч раз у житті думали про самогубство! Проте якщо дитина має хронічну втому, інтоксикації (через хворобу або ліки), оп’яніння від алкоголю чи наркотиків, недосипає, нерегулярно та неповноцінно харчується, то захисні блоки психіки не виникають, що полегшує здійснення самогубства.
Потрібно частіше повідомляти дитині, що вона вам дорога, потрібна, важлива, що вона просто хороша. Таке повідомлення може передаватися через приязний погляд, ласкаві доторки, прямі висловлювання «Як добре, що ти у нас народився», «Я люблю, коли ти вдома, я рада тебе бачити».
Відомий сімений терапевт Вірджинія Сатір рекомендувала обіймати дитину декілька разів на день, стверджуючи, що чотири обійми абсолютно необхідні кожному просто для виживання, а для хорошого самопочуття необхідно не менше восьми обіймів у день! І, між іншим, не тільки дитині, але й дорослому.
Раніше у дитини виховувалось уміння бороти труднощі, сьогодні ж батьки часто долають їх замість неї, що робить дитину беззахисною. Не варто переконувати дитину у її надзвичайній винятковості, так само не варто вирішувати за неї усі проблеми: і те, й інше робить її дуже слабкою перед поразками. Треба просто бути поруч, щоб дитина завжди відчувала підтримку.
Найголовніше правило: необхідно знайти час для того, щоб говорити з дитиною частіше і слухати її. Існує думка, що високий рівень суїцидів у країнах пострадянського простору спричинений також забороною на зовнішній прояв агресії у нашій культурі, якщо ж агресія не проявляється назовні, то вона направляється всередину. Отже, треба сприяти тому, щоби дитина, особливо підліток, мала можливість вираження своєї агресії – це можуть бути заняття спортом, зокрема боксом, боротьбою. Також відповідальність за інших (тварин, менших братиків, сестричок) змінює дитину, виховує турботливість, відчуття, що вона може когось захистити.
Якщо ж батьки помітили у дитини ознаки суїцидальних думок, то необхідно відкрито і щиро з нею поговорити. Існує міф про те, що розмови про самогубство можуть сприяти його здійсненню, але це неправда! Щира розмова з батьками може змусити дитину переосмислити своє рішення.
МОВЧАННЯ, ЩО ВБИВАЄ
Чи не було раніше в суспільстві дитячо-батьківських конфліктів? Звісно, були. Чи не виникало у дітей таких же проблем, як сьогодні? Звісно, виникали. Але самогубств було значно менше. Отже, чи дійсно корінь зла лише в сім’ї і школі?
Те, що в Україні такий високий рівень самогубств, а особливо дитячих, – це сигнал, що в суспільстві щось відбувається не так. Ми забули, що необхідно створювати насамперед здорову суспільну обстановку, виступати на захист сімейних цінностей, – і лише тоді у наших дітей буде шанс на щасливе майбутнє. Ми самі дозволяємо «фарширувати» наших дітей порнографією і ніяк не знаходимо в собі сили її заборонити. Ми самі закриваємо очі на нецензурну лайку та споглядання гріховного по телебаченню. Ми не наполягаємо на експертизі ігор та іграшок для дітей (лялька-труп із блідим обличчям, синцями та шрамами навіть не викликає обурення у батьків, навіть більше, багато з них купують її своїм дітям!). Своєю батьківською бездіяльністю і мовчанням ми впустили у дитячі кімнати перевертнів, тварин, знівечених фантазією виробників, вампірів, павуків, «добрих» та «злих» монстрів. Суспільство тотально насадило комп’ютери у кожний дім, кожну школу, кожний дитячий садочок, позбавивши дітей реальності та населивши їх світ вбивцями та самогубцями, які виховують наших дітей тепер за своїм образом та подобою замість нас. Ми погодились із позбавленням розуму наших дітей через культи емо, готів, панків, яких ми соромливо називаємо молодіжними субкультурами, та не опираємося тому врожаю, який ці культи збирають. І, нарешті, за нашою мовчазною згодою наших дітей підсадили на смакування вражень із замкової щілини. ЗМІ покрили країну подробицями вбивств та самогубств дорослих і дітей, проводячи своєрідний «майстер-клас» та абсолютно не виробляючи у дітей продуктивні життєві стратегії. Доведено, що кожне повідомлення про самогубство в ЗМІ, особливо відомих людей, у десятки разів збільшує самогубства!
А потім, коли трапляється чергова трагедія, суспільство з усім властивим йому лицемірством шукає винних: батьки, школа, хто? На щастя, історія, розказана на початку статті, мала щасливий кінець: Дмитрик неймовірним чудом вижив, і після численних операцій переосмислив свій вчинок. Проте другий шанс дається, на жаль, не кожній дитині, тому бережімо їхнє майбутнє!
