УКРАЇНСЬКА ВИШИВАНКА – КОД ЄДНОСТІ ЧОЛОВІКА ТА ЖІНКИ

Півтора місяці (24 серпня – 8 жовтня) у Національному центрі народної культури «Музей Івана Гончара», що у Києві, з фондових колекцій музею експонувалася виставка «Українська вишиванка: традиція – стиль – свобода!». Кияни та гості столиці мали змогу ознайомитися зі зразками вишитих сорочок із різних куточків України, а також з унікальними архівними матеріалами – світлинами зі славнозвісного альбому Івана Гончара «Україна й українці». Ці фотографії красномовно доповнюють експозицію, передаючи картини життя українців. Серед світлин українських родин у вишиванках – фотопортрети Михайла Грушевського, Івана Франка, Олени Пчілки, Лесі Українки, Оксани Петрусенко, Катерини Білокур, сестер Байко, В’ячеслава Чорновола і самого засновника музею – Івана Гончара.

Під кінець виставки розпочалася робота дискусійного клубу за участю істориків та вчених-мистецтвознавців. Широке обговорення викликав виступ Валентина Мойсеєнка «Жіночі і чоловічі символи на традиційних українських вишиванках. Їхнє значення і генеза», автора кількох монографій, завідувача відділу наукового реферування та редакційно-видавничої роботи Державної наукової сільськогосподарської бібліотеки УААН.

Знакова система наших пращурів

Вишита сорочка має сакральне, оберегове та символічне значення. Вона є виявом етнічної ідентичності нашої нації, а з кінця ХІХ століття – символом українського патріотизму, основним провідником якого є інтелігенція.

Коли ж з’явилися українські вишиванки? Мабуть, тоді, коли й українці. Про вишивку на білій сорочці українців є відомості візантійських письменників, датовані ХІ–ХІІ ст. В ХІ ст. у Київській Русі діяла перша вишивальна школа, організована сестрою Володимира Мономаха – Ганкою. Про наші вишиванки згадують іноземні мандрівники XVI–ХІХ ст.

В Україні вишивали всі: селяни, міщани, дворяни тощо. І вишивали практично все: сорочки, хустини, намітки, очіпки, корсетки, спідниці, рушники, скатертини. В арсеналі українських майстринь були найрізноманітніші техніки: хрестиком, плутаним хрестиком, подвійним прутиком, зубчиками, мережкою, ланцюжком, знизуванням, гладдю тощо. Кожен куточок України і навіть кожне село мало своє художнє обличчя вишивки, улюблену колірну гаму і техніку виконання.

Вишивка – не просто прикраса на одязі. Передусім це оберіг від негативних впливів: від блискавки, від бездітності, від неврожайності, від нещастя тощо. Своє значення має кожен колір, кожнісінький орнамент, фігурка чи значок.

Орнаменти вишивок бувають геометричними, рослинними та зооморфними (тваринними). Геометричні орнаменти (різноманітні ромби, кружальця, трикутники, кривульки, лінії) символічно передають уявлення праукраїнців про будову світу. Рослинний орнамент зображає такі символи, як «дерево життя», «сосонку», «барвінок», «рожі», «берізки», «хміль» тощо. В основі рослинного орнаменту лежить культ поклоніння матінці-природі, яку наші пращури шанували, як живу істоту. Зооморфними знаками є тотемічні й солярні тварини, а також звірі, що позначають три яруси «дерева життя».

Завдяки багаторічним дослідженням Валентину Мойсеєнку вдалося з’ясувати, що на більшості традиційних вишиванок наявні три основні символи: берегині-рожаниці, хрести і так звані «грабельки».

Предковічна Жінка-Берегиня

Образ Берегині – богині з піднятими догори руками – передавався від однієї археологічної культури до наступної, аж поки не став характерною ознакою нашої Русі-України. Незважаючи на лихоліття, війни і революції, ось уже тисячу років стоїть неушкодженою у столиці нашої держави Свята Софія Київська із зображенням Оранти у центрі, через що цей образ Богоматері ще називають «Нерушимою Стіною». Також відомі й інші численні зображення Богоматері-Захисниці з піднятими вгору руками на медальйонах, іконах та вишивках-гаптах.

Колись наші пращури прикрашали вирізаними з дерева «берегиньками» верхівки дахів, зображали цей знак на посуді, на прикрасах, на одязі. Споконвіку вони оберігали обійстя, хату і родину, яка в ній мешкала, від усіляких бід: стихійних лих, злих сил, злодіїв, подружньої зради і дитячих хвороб.

Сьогодні найбільше різномаїття берегинь-рожаниць (символічне зображення жінки у пологах) можна побачити саме на традиційних, як не дивно, чоловічих вишиванках. Символ Берегині чи берегині-рожаниці також прикрашає й традиційний святковий жіночий одяг. За популярністю у жінок він є другим після найрізноманітніших квіткових орнаментів. Берегині-рожаниці на жіночих вишиванках є більш делікатними та жіночними, аніж на чоловічих.

Найпопулярнішими є численні хрестоподібні різновиди цього комплексного символу, який складається з чотирьох берегинь-рожаниць. Вони демонструють головне призначення жінки – народжувати й оберігати. З усього багатого різномаїття берегинь-рожаниць автору статті найлюбіша подільська хрестоподібна берегиня-рожаниця.

Воїн-Чоловік-Захисник

Споконвіку хрест символізував правителя, а грабельки позначали поняття «великий». Обидва ці символи популярні в Європі з часу пізнього палеоліту. Особливо їх багато в гротах і печерах нашого Національного заповідника Кам’яна Могила. Символ «великий» тут має такий вигляд: перед нами – вождь-паличка, який веде за собою воїнів (свій рід) у вигляді таких самих паличок-одиничок, тому він і «великий». З часом для зручності до цього ряду паличок жерці святилища Кам’яна Могила домалювали поперечку. Саме тому народні майстрині-вишивальниці називають цей символ «грабельками». Привертає увагу те, що символ «великий» на багатьох жіночих вишиванках у порівнянні з чоловічими є значно делікатнішим і витонченішим. Крім того, він є обов’язковим атрибутом багатьох мотанок.

Сонячний хрест (хрест у колі) від початку був жіночим символом продовження роду, а просто хрест – уособленням чоловічої звитяги та обов’язку охороняти й забезпечувати родину.

Дівчата впродовж десятків поколінь вишивали хрестиком на сорочках і рушниках символи правителя та великого як мрію про те, яким має бути їхній майбутній суджений.

Як бачимо, символ правителя дуже універсальний і займає особливе місце в українській народній традиції та натурфілософії, адже він об’єднує жіноче і чоловіче начала. Саме це відрізняє праукраїнську натурфілософію від давньокитайської, в якій для цього використовуються два протилежні за значенням знаки, об’єднані в один символ. Так, «інь» – це темне начало (спершу затінена частина пагорба), а «ян» – світле (протилежна, освітлена сонцем частина пагорба). «Інь» також означає жіноче начало, північ, ніч, смерть, землю, парні числа тощо, а «ян», відповідно, – чоловіче начало, південь, день, світло, небо, непарні числа тощо. Разом ці дві половинки складають одне нерозривне ціле.

Розп’яття Ісуса започаткувало нову еру розуміння хреста. Син нашого небесного Отця був розп’ятий на хресті – на цьому винайденому злобою людей дереві ненависті та крайньої жорстокості. Після воскресіння Ісуса Христа хрест, який був раніше знаряддям страшних мук, жорстокого людиновбивства, робиться єдиною вірною опорою людини. Путь, істина і життя починаються з хреста, без якого не можна спастися. Саме тому римський імператор Костянтин Великий на Першому Вселенському (Нікейському) соборі 325 року запропонував оголосити хрест головним символом християнства. Адже для його підданих на теренах Європи він споконвіку означав правителя, від пошанування якого – до віри в «пастиря небесного» – лише один крок. Без сумніву, знав про це і Володимир Великий, коли утверджував на Русі християнство.

Необхідно відзначити, що символ правителя ще більш органічно поєднується із символом берегині-рожаниці – як на чоловічих, так і на жіночих вишиванках. При цьому на багатьох жіночих вишиванках символ правителя вочевидь домінує. Це свідчить про те, що на жіночій вишиванці символ «правитель» має інше значення, ніж на чоловічій.

Зрозуміти це допомагають традиційні сюжети з берегинею-рожаницею на народних рушниках. Великий подвійний хрест внизу рушника підкреслює, що головне призначення жінки – народжувати. У цьому розумінні його потрібно сприймати і на традиційному жіночому одязі.

Кілька аргументів для скептиків

Звісно, що скептики можуть із сказаним не погодитися: «Мовляв, ніхто не знає, що насправді означають усі ці бабусині символи. Та й що може пов’язувати сучасних українців з тими ж трипільцями та зрубниками, які жили тисячоліття тому?..» На щастя, вчені-генетики не так давно дали на це запитання вичерпну відповідь. Дослідники провідних університетів світу: Гарвардського, Оксфордського, Стенфордського і Колумбійського довели, що прямими пращурами 50–60% сучасних українців, як по жіночій, так і по чоловічій лініях, є вищезгадані трипільці та зрубники. Інакше кажучи, пануюча в вітчизняній археології та історіографії імперська за суттю аксіома про те, що український етнос начебто не є автохтоном на власній землі – звичайнісінька ідеологічна фальшивка.

Так, на теренах сучасної України (як і в багатьох інших місцях світу) одні культури змінювалися іншими, але місцева людність разом зі своїми невмирущими символами переважно залишалася на місці. Вчені-генетики Стенфордського і Гарвардського університетів відшукали наших родичів по крові не лише в сусідніх європейських країнах, а й у Азії та Індії. Лише в північних штатах Індії сьогодні їх мешкає близько 100 млн., що є наслідком вторгнення наших пращурів-зрубників у середині ІІ тисячоліття до Різдва Христового. Є вони також у Ірані, Іраку й інших країнах Близького Сходу. Вищесказане лише підтверджує вже відомий нам факт про те, що саме наші пращури разом з власними генами занесли у ті краї ознаки своєї звитяги: культуру, вірування, символіку.

Тим часом в Україні, на нашій рідній землі, дівчата вишивали і продовжують вишивати різнокольоровими нитками на полотні свою споконвічну мрію – під захистом і опікою лицарів-чоловіків продовжувати на рідній землі свій рід. Сонцеворот життя українців триває...

Символіку української вишивки вивчала Наталія Вишневська