У пошуках образу
Скільки картин зберегло образ божественної краси, тоді як час або смерть за короткий строк зруйнував його природний зразок, і більш гідним виявився твір художника, ніж природи, його наставниці.
Леонардо да Вінчі
Завітавши в Державну художню середню школу ім. Т. Г. Шевченка – єдину в Україні академічну середню школу в галузі образотворчого мистецтва, поспілкувалася з викладачами і дізналася як про школу, так і про її талановитих вихованців. Головною метою школи є підготовка до вищого художнього навчального закладу – Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури. Навчання базується на унікальних і неповторних методиках, що формувалися протягом 75-ти років. Ці методики підтримуються викладацьким складом, який здебільшого складають випускники художньої школи і Академії мистецтв України. За час свого існування школа виховала понад три тисячі дітей. Талановиті випускники стали живописцями, графіками, скульпторами, архітекторами, отримали звання лауреатів державних премій, заслужених діячів мистецтв України та інші почесні нагороди.
Нещодавно учні школи взяли участь у конкурсі малюнків «Срібний штрих» у Луганську, який влаштовують уже одинадцять років поспіль. Цього року він перейшов навіть кордони.
«Срібний штрих» – єдиний конкурс в Україні, який дає можливість студентам вищих навчальних закладів реалізувати власні навички та вміння в академічному малюнку, що є справжньою базою для будь-якого художника-початківця. Конкурс проводиться у двох номінаціях: «Малюнок оголеної фігури» та «Малюнок голови». Назва конкурсу – доволі символічна і походить від срібного олівця. У п’ятнадцятому столітті виник срібний грифель – інструмент, що не визнає виправлень. Тож потребує від митця надзвичайної точності. Саме такої, якої хоче побачити вибагливе журі від конкурсантів. Двоє представників школи стали переможцями цього конкурсу.
Розмовляю із заступником директора з навчально-виховної роботи спеціального циклу Нонною Іванівною Канаровською-Басанець та старшим викладачем художньої школи, художником, членом Союзу художників України Давидовою Тетяною Володимирівною, які все своє вміння, талант і знання майстерно передають своїм вихованцям. Важливо, що усю натхненну роботу цих педагогів пронизує не лише любов до мистецтва, а справжня, істинна материнська любов до дітей.
Нонна Іванівна КАНАРОВСЬКА-БАСАНЕЦЬ, заступник директора з навчально-виховної роботи спеціального циклу.
– Нонно Іванівно, розкажіть, будь ласка, про сучасний стан шкільного творчого процесу, про його здобутки та своїх учнів.
– Наша художня школа на сучасному етапі є лідером серед шкіл такого типу на Україні. Вона є найбільш відомою традиційною школою малюнку і живопису та композиції, що, на жаль, скрізь втрачено. Школа була створена на базі Академії 75 років тому, і ми намагаємося, щоб учні отримали базові академічні знання.
– Чи вдається Вам зберегти традиції школи?
– На щастя, поки що вдається, і ми задоволені. Наші випускники здебільшого продовжують навчання у Національній академії образотворчого мистецтва і архітектури та інших вузах України, де є факультети, пов’язані з творчими професіями.
– Все починається з вчителя і, безперечно, у справі здобуття базових академічних знань та навиків Ваших вихованців визначну роль відіграє керівництво та педагогічний колектив Вашого закладу.
– Нашим незмінним директором ось уже протягом 25 років є Авраменко Олена Іванівна, заслужений діяч мистецтв України, архітектор-художник. Саме завдяки її наполегливості, цілеспрямованості, професіоналізму, Олені Іванівні вдалося зберегти наш академізм, що є досить складно, адже кожен прагне досягнути успіху у своїй майстерності, але не завжди усвідомлює, що підмурком для самовираження є саме знання академізму.
Педагогічний колектив нашої школи професійний, майже всі педагоги – члени спілки художників України, частина з них складає керівництво Спілки. Вони творчо працюють, періодично проводять персональні виставки, виїжджають на різноманітні конкурси та всеукраїнські виставки.
– Нещодавно учні Вашої школи взяли участь у конкурсі малюнка в Луганську та повернулися з перемогою…
– Так, наші учні брали участь у Всеукраїнському конкурсі малюнку «Срібний штрих». Конкурсантами стали студенти художніх училищ України, серед них такі відомі, як Донецьке, Харківське, Одеське, Сімферопольське та студенти Воронезького та Рязанського училищ Росії. Нашу художню школу представляли по 3 школярі в кожній номінації. Діти у нас хороші, працьовиті. Гордістю школи стала Зоряна Поїзд, яка посіла у конкурсі третє місце.
– Поділіться, будь ласка, своїми творчими планами на майбутнє.
– Нам, педагогам, потрібно провести випускні екзамени, закінчити успішно навчальний рік, який, як і завжди, був напруженим та насиченим.
Тетяна Володимирівна ДАВИДОВА, старший викладач художньої школи, художник, член Союзу художників України.
– Тетяно Володимирівно, у Вас великий педагогічний досвід, адже позаду – 31 рік невтомної праці. Поділіться, будь ласка, секретами своєї педагогічної майстерності.
– Останні роки я більше працюю як скульптор, хоча за фахом я живописець. Діти у мене навчаються протягом чотирьох років і, зрозуміло, що це моя школа, мій стиль викладання, мій погляд на мистецтво. Звичайно, я придивляюся до дітей з півроку, щоб вгледіти їхню індивідуальність. А потім намагаюся розвинути цю індивідуальність так, щоб передати усі мої знання та досвід на користь школяра.
–Які навички та задатки Ви плануєте прищепити за ці чотири роки своїм учням?
– Найголовніше, щоб вони полюбили мистецтво. Щоб їм подобалося те, що вони роблять, і щоб від цього вони отримували задоволення. Робити все з любов’ю, наскільки я люблю це, наскільки мене зачаровує освітлення, тон, так само і вони повинні навчитися бачити це в першу чергу, адже професіоналізм накладеться, якщо є бажання і неординарне бачення. Полюбити, побачити і робити все з задоволенням – це і є головне, на мій погляд. І, безперечно, – все це має бути побудоване на основі міцної академічної бази.
Дуже здібними дівчатами є учениці нашої школи Зоряна та Катя Поїзд. Для мене особливо Зоря – вона уважніша і спокійніша, відчуває колір. Катя більш енергійна, не може довести все до кінця, нервує. Зоря педантична, все завершує, у неї настільки гарне бачення і рука, що практично всі її роботи зразкові.
Продовжую спілкування з десятикласницями Зоряною та Катериною Поїзд. Мій збентежений погляд помічають усміхнені дівчатка. Ще б пак, переді мною двоє чарівних красунь з одним обличчям! Це ніби дзеркальне відображення чи бездоганно виконаний автопортрет. Опановуючи себе шукаю хоч якусь відмінність, та марно… На допомогу приходять дівчата: так, ми дуже схожі, навіть батьки нас не завжди розрізняють…
Тільки по завершенні нашої розмови розумію, що дівчат важко розрізнити, та проте вони різні у сприйнятті та баченні навколишнього світу, і тому їхні роботи розрізнити легше – у кожної свій стиль, улюблений колір, своя манера мазка. Однак надзвичайно талановиті обоє.
–Вже пройшло чимало часу з нашого останнього інтерв’ю, Ви підросли, зараз уже десятикласниці. Яке Ваше враження про школу і майстерність, яку Ви освоїли?
Катя: – Ці роки не пройшли даремно – я багато навчилася, набралася досвіду. Особливо завдячую Тетяні Володимирівні – це наша вчителька малювання, яка працює маслом і яка почала в нас викладати з 9 класу. Тетяна Володимирівна вчить техніки малювання, відчуття кольору, як правильно передати те, що ти хочеш намалювати на полотні. Вона познайомила нас з творчістю багатьох художників, серед яких – українець Михайло Гуйда, що став одним з моїх найулюбленіших митців. Я почала малювати в його стилі: він пастозно малює, а нерідко все згладжено в просторі, картина дивиться плавно – це мені до душі. Зоряна: – Тетяна Володимирівна вчить нас перед тим, як малювати, уявляти перед собою цю картину і намагатися відтворити її на полотні саме так, як вона постає в уяві.
–Як Ви працюєте над темою картини?
Зоряна: – Згідно із шкільною програмою вчитель задає тему композиції, а наше завдання передати її неординарно, наприклад українські мотиви – це не тільки вишиванка чи шаровари. Потрібно передати більш глибоко. У цьому нам дуже допомагає Тетяна Володимирівна. Ось моя картина «Театр»: я продумала сцену, де актори в яскравих костюмах перебувають у русі на фоні старовинних арок. Все це цілісно скомпоновано в одній експозиції.
– Як Ви вважаєте, що є головним у композиції, аби картина була цілісною?
Катя: – Потрібно, щоб основа композиції знаходилася в центрі, і не було пустот або перевантаження, щоб одна частина тримала іншу. В цьому допомагає колір, світло, тінь, напівтінь, контрасти.
Зоряна: – У роботі все має бути взаємопов’язане і має працювати на композицію. Обов’язковими є колір та гармонія між кольорами. Ми вивчали з 5 класу, які кольори можна поєднувати. Наприклад, червоний дуже гармоніює з зеленим, червоний – з чорним; це класика, яка широко застосовується.
–Для картини важливу роль відіграють кольори. Яким кольорам Ви надаєте перевагу?
Катя:– Я поки що перебуваю в пошуку, але взагалі підбираю під настрій картини. Якщо це військова тема, – звичайно ж, це похмурі фарби з використанням трьох кольорів: коричневого, білого та синього. Змішуючи їх, я передаю настрій картини. Акцентувати на контрастах яскравих фарб дозволяють картини на тему цирку.
Зоряна: – Вибір кольору в мене завжди визначає настрій та моє відчуття цієї теми, адже будь-яку тему можна показати як яскравою, так і тьмяною. Наприклад, ту ж війну можна зобразити або похмурою, або яскравою. Це дає можливість експериментувати, проте мені все ж таки більше до душі яскраві, сонячні кольори.
–Нещодавно ти повернулася переможницею з конкурсу, який проходив у Луганську. Розкажи, будь ласка, як ти готувалася до нього, чи було хвилювання?
Зоряна: – Я готувалася до конкурсу чотири дні. Вдома намалювала два портрети. Замість відведених на конкурсі 6 годин на один витратила 5 годин, другий встигла за 4 години. У школі також готувалася – намалювала три роботи. Чим більше я малювала, тим більше розуміла, як потрібно вибудувати конструкцію, побудову, простір. Можна було малювати простим олівцем, соусом (коричнувато-червона крейда), сепі (більш темна крейда і м’якша). На конкурсі були всі студенти, і тільки ми, школярі з Київської художньої школи. Усіх, хто малював «голову», розділили на три групи в три майстерні, в кожній з яких було по тринадцять конкурсантів. Перед початком конкурсу ми обирали білети, де був вказаний номер, за яким заходили у майстерню і обирали місце роботи. Мені пощастило – я зайшла другою і обрала зручне місце. За кожним учасником закріпили педагога, який слідкував за дотриманням правил конкурсу – не можна було фотографувати свої роботи, і, звичайно, підказувати одне одному. Саме тому учнів нашої школи розмістили у різних майстернях.
–Зоряно, чи хвилювалася ти під час роботи, чи вдалося зосередитися?
Зоряна: – Перед конкурсом, звісно, хвилювалася, та коли зайшла в майстерню і почала працювати, то хвилювання зникло. Щогодини нас фотографували та проводили відеозйомку, що трішки відволікало від роботи, однак згодом я уже й звикла. Під час перерви ми виходили, майстерню закривали. Після трьох годин роботи я почала дивитися на інші малюнки і зрозуміла, що конкуренції для мене там немає. Я зовсім перестала хвилюватися і впевнено закінчувала роботу, будучи впевненою у своїй перемозі.
– Чи Ви конкуруєте між собою? Катю, чи не образилася ти, коли Зоряні запропонували взяти участь у конкурсі в Луганську?
Катя: – Коли Тетяна Володимирівна сказала, що в Луганськ поїде Зоряна, то я, чесно кажучи, трішки образилася. І хоча мені теж хотілося туди поїхати, я все ж таки дуже була рада за сестру. Коли Зоряна поїхала на конкурс, я з нею спілкувалася телефоном, підбадьорювала. У малюванні в нас немає конкуренції, а навпаки – співпраця. Я дуже багато навчилася в Зоряни. За останній час вона досягає відчутних успіхів, і це дає мені можливість удосконалюватися під її впливом. Більше того, зараз сестра до певної міри стала моїм вчителем (сміються обоє).
Зоряна: –Хочу додати: ми настільки зв’язані між собою, що через мою відсутність Каті було погано настільки, що вона не ходила в школу…
– Дівчата, перед Вами – останній рік навчання в школі, чого саме Вам залишилося навчитися?
Зоряна: – Ми повинні вивчити будову людини і почати малювати її повністю, до цього ми малювали тільки портрети. І, звичайно, підвищувати свою майстерність, адже у випускному класі екзамени з малювання та дипломна робота – композиція, в яку потрібно вкласти всю майстерність та набутий досвід за роки навчання в школі. Оцінка за цю роботу ставиться в атестат.
– Поділіться, будь ласка, Вашими планами після закінчення школи?
Катя: – Плануємо вступати у Національну академію образотворчого мистецтва і архітектури на факультет живопису. Згодом дуже б хотілося поїхати в Італію.
Плануємо малювати, робити виставки та завойовувати світ як художники. Окрім цього, в нас є ще одна мрія, але про неї ми поки що нікому не розповідаємо.
Хочеться побажати викладачам Державної художньої середньої школи ім. Т. Г. Шевченка успішної реалізації усіх творчих задумів, талановитих та наполегливих у досягненні мистецьких висот учнів. Вихованцям цього закладу зичимо нових високих злетів у мистецтві, натхненних любов’ю до світу з його неперевершеною божественною досконалістю.
Роксолана КРАВЧУК
