Тетіївський курінь МГО «Козацтво Запорозьке» – організація однодумців
Важко пояснити властивість людини, яка думає, що незрівнянний світ краси знаходиться десь далеко: за лісами, за морями. А якщо сказати, що ось на віддалі якихось 150 кілометрів на південь від столиці, максимум дві години їзди на автомобілі (враховуючи наші дороги), Ви потрапите у чудове містечко Тетіїв, з тихою річкою, крутими, мальовничими (хай і не кисельними) берегами і привітними людьми, що при спогляданні цієї невимовно чистої і спокійної природи південної Київщини Вам не захочеться ні берегу Турецького, ні інших далеких країв, – Ви можете і не повірити. І даремно. А я особисто в цьому переконуюся знову і знову.
Склалося так, що на запрошення знаної і шанованої людини, Леоніда Івановича Данчука, отамана Тетіївського куреня МГО «Козацтво Запорозьке», генерал-осавула, директора КП КОР «Тетіївтепломережа» 9 травня наша зйомочна група приїхала до Тетіїва на святкування Дня Перемоги, в якому брав безпосередню участь Тетіївський курінь.
Леонід Данчук, чудовий знавець історії рідного краю насамперед розповів мені про драматичну і героїчну історію Тетіївщини. У ній, як у краплині води, висвітлюється вічні прагнення українського народу до Волі і Незалежності.
У далекому минулому, на річках Рось і Роська жили слов’янські племена, які воювали між собою і особливо з племенами кочівників, пастухів – скотарів. Що було на місці Тетієва у часи трипільської культури, у часи скіфів чи антів, ми не знаємо… Але в межах міста знайдено римські монети ІІ століття нашої ери, бронзовий кинджал ІІ століття до нашої ери та зброя сарматів І-ІІ століття нашої ери. Заселяли нашу місцевість землеробські племена, які сіяли пшеницю, жито, ячмінь, просо; вирощували корів, свиней, овець, коней; займалися торгівлею. Згодом наша місцевість увійшла до складу тих земель, на яких сформувалась наймогутніша держава феодального ладу – Київська Русь.
Міфи та слов’янські легенди розповідають нам, що раніше (але вже в слов’янські часи) Тетіїв називався Тимошнею. За даними науковців Інституту АН України, Тетіїв (Тимошня) відомий з 1185 року. Назву міста пов’язують з іменем хана Тетія, взятого руськими в полон 1185 року. Вважають також, що назва міста могла піти від слов’янського слова «тета» (західноукраїнське «тьотя»). Під час масової міграції українців із Заходу на Схід могло бути, що хутірець, де поселилась чиясь «тета,» родичі називали «тетів». У 1240 році місто було повністю зруйновано татарами. Проте відроджувалось його обличчя, розвивались господарство, ремесла і торгівля.
У 1606 році Тетієву було надано Магдебурзьке право, згідно якого впроваджувалось міське самоврядування, а міщанам надавались певні привілеї в ремісничо-промисловій та торговій сфері діяльності. Особливого розмаху набула дрібна торгівля, розквіт якої припав на кінець ХІХ – початку ХХ століття. Тетіївчани брали активну участь у Визвольній війні 1648-1654 років. Вони сформували сотню козаків на чолі з Феськом Федченком і хорунжим Стасем. Сотня входила до Білоцерківського полку, що в 1648 році визволив Тетіїв. Під час походу на Волинь через тетіївську землю проходили війська Богдана Хмельницького, а сам він навіть зупинявся в Тетієві.
Тетіївчани були активними учасниками гайдамацького руху. 19 липня 1768 року гайдамацький загін на чолі з козаком Серединенком оволодів містечком, розправився з польською шляхтою, а здобуте майно роздавав бідним. Після приєднання місцевих жителів до загону утворилось ще кілька повстанських підрозділів. Загін на чолі з тетіївським козаком Фургульцем зайняв П’ятигори, Кашперівку, Жашків і Житники, а загони Дзяченка і Пташника здобули Погребище і Борщагівку. Повстання було придушене російськими військами, посланими Катериною ІІ. Польська шляхта вчинили жорстоку розправу над повсталими. Було страчено близько 1000 тетіївчан, учасників повстання.
На місці поховання між Тетієвом і Росішками виросла висока могила. З того часу минуло багато років. Виросло нове покоління тетіївчан, у нашому місті поселилось багато приїжджих, зокрема переселенців з Чорнобильської зони. Сьогодні місто Тетіїв – красиве українське містечко з розвиненою промисловістю та двома сільськогосподарськими формуваннями, на яких працюють чудові, працьовиті люди тетіївської землі. І, звичайно, є тут козацький курінь МГО «Козацтво Запорозьке».
Закономірно і приємно, що сьогоднішні символи міста: Великий герб Тетієва і Прапор міста відображають історію краю.
Щит з гербом підтримує справа давньоруський воїн у червоному плащі, а зліва – козак із шаблею при боці, обидва тримають списи з червоними прапорцями й стоять на дубових гілках, на які під щитом покладено перехрещені срібні бунчук та кривий східний меч, повернуті донизу, квадратне зелене полотнище, у центрі якого зображений білий вершник у давньоруських воїнських обладунках зі щитом і зі списом. Подвійна лиштва по периметру прапора символізує фортечну стіну, яка захищала місто від ворогів; червоний колір на ній означає героїзм тетіївчан, а білий — сивину століть.
А ми повернемося із сивої давнини в затишний кабінет Леоніда Івановича ДАНЧУКА. Тетіївщина – рідний край Леоніда Данчука. Він родом з села Черепин Тетіївського району. Існує легенда, що назва села пішла від роду заняття перших жителів, які займалися виготовленням череп’яного посуду. Село стали називати Черепиченці, а згодом – Черепин.
Закінчив вісім класів у своєму селі, а десятий – у сусідньому. З особливою гордістю Леонід Іванович згадує службу на Балтійському військовому флоті. Море, потужна зброя, чудова форма, яка личить кожному чоловікові, – мрія багатьох. Потім два роки працював механіком річкового флоту. І лише згодом життєва течія повернула в рідні краї. Почав працювати в Тетіївській тепломережі. Звичайно, здобув вищу освіту і ось уже майже сорок років очолює таке важливе, потрібне і складне підприємство, яке сьогодні називається КП КОР «Тетіївтепломережа».
Колись – збиткове, тепер – успішне, немає заборгованості ні з податкових зобов’язань, ні з оплати за комунальні послуги, а що найголовніше: регулярно двічі на місяць видається заробітна плата. Погодьтеся, в наш непередбачуваний час ці факти говорять, насамперед, про зібраність, відповідальність і професіоналізм керівника.
Сьогодні підприємство провело низку енергозберігаючих заходів, вивело із роботи багато котелень, які вже непотрібні, модернізували наше господарство. На ньому працює біля 50 чоловік.
– Скажіть, будь ласка, Леоніде Івановичу, що входить в обов’язки очолюваного Вами підприємства?
– Ми надаємо теплоенергію як населенню, так і бюджетним установам – закладам освіти (школам, садочкам), культури, медицини та господарським групам. Працювали так, що нарікань на теплопостачання не було, і сезон закінчили відмінно.
– Крім того, що Ви займаєте таку відповідальну посаду в районі, Ви є ще й отаманом Тетіївського куреня МГО «Козацтво Запорозьке» і робите це за покликом душі та серця. Коли Ви прийшли в козацтво?
– Це можна завдячувати заступникові нашого губернатора – Шевченкові Олександру Олександровичу. Вже майже 4 роки тому він започаткував козацький рух на Тетіївщині, запросив нашого Гетьмана Дмитра Сагайдака, який побував у нас на заходах, після чого частина людей, зокрема і керівництво району, поповнили ряди сучасних козаків. Він доручив очолити козацтво мені.
– Як розвивається козацтво у Вас у районі?
– У нас дружня та ініціативна команда – це заступники Голови райдержадміністрації полковник Святослав Строянівський, мер Тетіїва, козацький полковник Руслан Майструк, козацький полковник Віталій Бондаренко, начальник відділу освіти полковник Іван Прибиш, депутат Районної ради козацький полковник Василь Наконечний. Завдячуючи їм нам вдалося багато зробити. Особливу увагу ми приділяємо роботі з школярами та молоддю. У березні Тетіїв відвідав Верховний отаман України та Діаспори, Гетьман козацтва Запорозького, маршал Дмитро Сагайдак. Ми отримали від нього важливі рекомендації. Ми активно співпрацюємо з ЗМІ, ділимося козацьким досвідом. Відеоматеріали транслюються по нашому телебаченню «Грант», воно охоплює чотири райони, друкуємося в місцевих і всеукраїнських виданнях.
– Традиційне запитання: що Ви, пане отамане, плануєте в аспекті роботи з молоддю сьогодні?
– Нещодавно ми їздили на оглядини, бо хочемо організовувати табір для козачат у колишньому панському маєтку. Це – двоповерхова будівля, яка знаходиться у селі Погреби Тетіївського району. Чудова мальовнича місцина: гарна річка, млин. Розраховуємо на підтримку депутатського корпусу, керівників району, що вони допоможуть у реалізації цього чудового плану. Отаман Тетіївського куреня МГО «Козацтво Запорозьке» Леонід Іванович Данчук – цікавий співрозмовник, відчувається, що все, про що він говорить, добре вивірено і обдумано. Ми могли б ще довго спілкуватися, але час вже було рушати на відзначення Дня Перемоги.
ТЕТІЇВ. 9 ТРАВНЯ. 2013 РОКУ.
З центру міста багатотисячна колона тетіївчан та гостей міста рушила до Обеліску Слави, де було вже все приготовано для урочистого заходу. Лунали всім відомі пісні часів Другої світової війни.
Забігаючи наперед, відзначу, що захід був організований чудово. Режисура продумана. Велика кількість учасників не порушувала динаміку сценарію. Правильно розставлені акценти. Кожен з учасників знав своє місце. Очевидно, був чітко встановлений регламент для тих, хто виступав. Задовільно виставлений звук. Відчувалося, що проведена була не одна репетиція.
Переконаний, що на такому заході могли би бути присутні перші особи держави і вони залишилися б задоволеними.
Прозвучав гімн. Ветерани військової служби поклали квіти до обеліску. Відбулася громадська панахида, яку відправив Благочинний Тетіївського благочиння Митрофорний протоієрей отець Василій.
Право підняти прапор Перемоги отримали ветерани Великої Вітчизняної війни, почесні громадяни міста Василь Леонтійович Кнедик та Василь Кіндратович Стогнійчук.
У своєму виступі виконуючий обов’язки голови Тетіївської районної державної адміністрації Володимир Васильович Лисиця зазначив, що на території України точилася найзапекліша боротьба. Тут відбувалися найжорстокіші битви, і загинуло чи не найбільше бійців та командирів Червоної Армії. На долю України та її народу випали нечувані страждання та жертви. Окупанти винищили біля 4-ьох млн. мирних жителів і до 1,5 млн. військовополонених. Тетіївський район втратив 6, 5 тис. своїх земляків, прах понад 3-ох тис. покоїться в братських могилах на схилах Дніпра і Волги, на території країн Європи і Далекого Сходу. 238 тетіївчан замучено в гестапівських катівнях. У братських могилах, що розкидані по селах нашого району, покоїться 540 воїнів, які визволяли нашу землю. На цьому кургані поховано останки 92-ох визволителів.
Світлу пам’ять загиблих присутні вшанували хвилиною мовчання.
Від імені депутатів ветеранів та земляків привітав Голова Тетіївської районної ради Олександр Васильович ВАРІН. Він, зокрема, зазначив: «Дорогі ветерани, шановні земляки! Сьогодні ми відзначаємо 68-му річницю Великої Перемоги. Україна була ареною жорстоких, кровопролитних боїв. Мільйони наших співвітчизників загинули за період війни. Ми схиляємо голови перед їхньою світлою пам’яттю. Шановні ветерани, я хочу подякувати Вам за Вашу мужність, патріотизм, героїзм! Я хочу подякувати за те, що Ви навчили нас любити Вітчизну, навчили, як боронити свій рідний дім, за Вашу підтримку, за Ваше виховання підростаючого покоління, за Вашу мудрість. Я хочу подякувати Вам також за те, що у післявоєнні роки Ви відбудували нашу країну, наші зруйновані міста і села».
Теплі слова ветеранам та землякам висловили помічник-консультант народного депутата України Сергія Володимировича Кацуби Дмитро Іванович Баклаєнко, Військовий комісар Тетіївського району, підполковник Олександр Михайлович Малиш, Голова Тетіївської організації ветеранів України, почесний ветеран України, учасник бойових дій, полковник у відставці Степан Савич Чорний.
По завершенні заходу ми поспілкувалися з очільниками міста та знаними людьми.
Виконуючий обов’язки голови Тетіївської районної державної адміністрації Володимир Васильович ЛИСИЦЯ поділився своїми враженнями про захід і про діяльність Тетіївського куреня МГО «Козацтво Запорозьке».
– Свято Великої Перемоги в нас проходить масштабно. З піднесеними почуттями люди йдуть на Курган Слави. Наш отаман Леонід Іванович Данчук як авторитетна людина має підтримку з боку влади, його підтримують впливові люди, він народився і виріс у районі. Я вважаю, що справа, яку роблять козаки, особливо у плані виховання підростаючого покоління надзвичайно потрібна і козацтво в цьому відіграє дуже важливу роль. Усі заходи, які пропонує козацтво, ми підтримуємо.
Іван ПРИБИШ, начальник відділу освіти Тетіївської райдержадміністрації, козацький полковник.
– У закладах освіти, а в нас їх 24 – козацькі формування шкільної молоді займають вагоме місце. Ми маємо підтримку від райдержадміністрації, від керівників місцевих господарств. Також створюємо молодіжні організації з самоврядування учнів і сподіваємося, що найближчим часом у всіх навчальних закладах будуть наші козацькі осередки поряд з іншими формами учнівського самоврядування.
Ми підходимо до цих питань творчо. У нас задіяний методичний відділ освіти, який розробляє сценарій проведення свят, зокрема посвяти у козачата. Такі заходи мають підтримку у батьків, педагогічного колективу і, звичайно, у дітей. Одне слово, працюємо на перспективу. Сподіваюся, що це дасть позитивний імпульс всьому процесу шкільного виховання.
Віталій БОНДАРЕНКО, заступник голови Тетіївської районної державної адміністрації.
– У нелегких обставинах, які склалися сьогодні, нам вдається багато зробити, зокрема у проведенні таких заходів, що впливають на виховання молодого покоління, – відродження козацтва.
Це тільки перші кроки. Ми розпочали з учнівської молоді. Зараз ми плануємо залучити до козацького куреня більше представників середнього покоління.
Козацтво сприймається у нас дуже позитивно. Згадаю, хоча б проводи в армію, який ми проводили в Будинку Культури. Всіх призовників від Тетіївського району прийняли у козаки. Кожному був вручений квиток, що він є членом Міжнародної громадської організації «Козацтво Запорозьке».
Віктор Бондаренко, член Спілки журналістів України, поет, автор низки гумористичних збірок, зокрема, «Ямбом по хорею».
– Я дуже вдячний долі, що звела мене з прекрасними людьми. Такою людиною є Леонід Іванович Данчук. Я багато чого у нього навчився. Ми дружимо сім’ями. Завдяки цій людині, яка не приймає формалізму, сьогодні у рядах нашого козацького формування перебувають відповідальні та творчі люди. Я бачив очі тих діток, яких приймали в козачата, і тут байдужим не можна бути. Проводиться дуже велика робота, і ми домовилися, що після закінчення свят я пишу заяву – хоч мені і 65 років, але думаю, що я ще козак і буду потрібним нашій організації. Я з великою повагою ставлюся до козацтва і думаю, що буду корисним у цій організації. Зроблю все можливе, поки буде стукати моє серденько.
Від редакції бажаємо, щоб козацькі серця ніколи не зачерствіли, а душа завжди була відкрита для людей. Бажаємо сили, наснаги і нових звершень.
Ігор АНДРІЇВСЬКИЙ
