ВСІ ХВОРОБИ ВІД НЕРВІВ?

«Треба вигнати хворобу з голови, а із тіла вона піде сама»

Народна мудрість

Ми, українці, щодня ходимо до різних лікарів – терапевтів, кардіологів, гастроентерологів та ін. Проте у культурі нашого народу не прийнято слідкувати за своїм психічним здоров’ям. Нещодавно знайомство з однією юною француженкою принесло мені неймовірне відкриття! Вона розповіла, що поспішає на зустріч зі своїм психотерапевтом. Я зупинилась здивовано: «А що, у тебе щось трапилось?». «Ні звичайно! Та що я не людина? Я зустрічаюсь із хлопцем, навчаюсь у коледжі, розвивась і змінююсь з кожним роком, звісно мені потрібна кваліфікована підтримка». Стиснувши плечима, я подумала, що в своїй країні найближчі 200 років навряд чи почую таку відповідь.

Ми рідко замислюємось, наскільки в дійсності впливає наш психічний стан та емоції на виникнення внутрішніх хвороб. Виявляється, що негативні переживання, які ми звикли пригнічувати, заїдати солодким чи запивати алкоголем, можуть викликати необоротні зміни в організмі і спричиняти важкі недуги. Лишень судіть самі

ЯК ПСИХІЧНЕ ВПЛИВАЄ НА ФІЗИЧНЕ

Смертельний сум. Уолтер Бредфорд Кеннон, американський психофізіолог, спостерігав у Центральній Африці плем’я вуду, яке протягом багатьох поколінь існувало абсолютно ізольовано. Найстрашнішим покаранням для його жителів було відлучення від племені. Це була справжнісінька катастрофа для психіки нещасних – через кілька діб самотності вуду гинули без будь-якого фізичного насильства. Найімовірніша причина смерті – зупинка діяльності серця через порушення ритму та спазму серцевих судин. Таку раптову смерть було названо на честь племені – «смерть вуду».

Найпоширеніші психосоматичні захворювання:

- Бронхіальна астма,

- Виразкова хвороба шлунку та 12-палої кишки,

- Неспецифічний виразковий коліт,

- Гіпертонічна хвороба,

- Мігрень,

- Цукровий діабет,

- Тиреотоксикоз,

- Ревматоїдний артрит,

- Кропив’янка,

- Нейродерміт,

- Псоріаз,

- Більшість сексуальних розладів,

- Порушення менструального циклу та клімактеричний синдром у жінок.

Ревнивець-гіпертонік. Моделі подібних відносин створювали і в експериментах. Так, у Сухомлинському мавп’ячому заповіднику у самців мавп спостерігали стійке звуження кровоносних судин після розлучення з самкою, з якою вони довго жили в одній клітці. Самку посадили в клітку іншого самця. Останній на очах у «колишнього чоловіка» залицявся до самки. Через тривале «обурення» у ревнивця виникло нервове перенапруження, стійко підвищився артеріальний тиск, розвинулась гіпертонічна хвороба.

Тож, як виявили вчені, окрім вірусів, бактерій, поганої екології і генетики, неправильного харчування та інших факторів, існує ще й психосоматичний механізм розвитку багатьох захворювань, частою першопричиною яких є саме хронічні й сильні емоційні стреси.

Коли організм у стресі. Як відомо, стрес проходить три стадії. Під час стадії тривоги ми не можемо боротись із загрозою, у нас ще низька опірність і недостатня реакція на шкідливий подразник. Стадія опору – це тоді, коли людина найбільш адаптована і пристосована до умов існування, вона ефективно долає стрес, і останній може навіть бути корисним для неї. Під час стадії виснаження відбувається падіння рівня пристосованості, у організму вже немає сил боротись, можуть виникати хвороби і навіть смерть.

Психологічний стрес зачіпає всі системи організму, але найбільше – вегетативну нервову систему. Вона керує активністю практично всіх органів, для цього в неї є дві частинки, два «помічники» – симпатична, котра регулює роботу, коли ми бадьорі та активні, та парасимпатична, котра керує органами, коли ми в стані спокою. Ці частинки викликають протилежні реакції, але в нормі між ними завжди «мир та дружба», тобто баланс. Під час стресу цей баланс порушується. Фізіологічно це відбувається так.

Головний мозок, а саме його кора, отримує ззовні загрозливий сигнал. Треба ж якось реагувати! Для цього сигнал по нервах передається до частини мозку, яка контролює всі процеси, щоб завжди підтримувати в організмі сталість – гомеостаз. Ця ділянка називається гіпоталамус. Якщо кора вирішує активувати організм, вона надсилає сигнал у задні відділи гіпоталамусу – відбувається симпатична активація і наднирки виділяють гормон адреналін («гормон страху») та норадреналін (так званий «гормон агресії»).

Ці гормони викликають загальне збудження: посилюються обмінні процеси, мобілізуються всі ресурси організму, м’язи готуються до активних дій. Якщо ж кора вирішує перевести організм у стан спокою, вона надсилає сигнал у передні відділи гіпоталамусу – відбувається парасимпатична активація і вивільняється спеціальна речовина – ацетилхолін. Ця речовина змушує травну систему перетравлювати їжу, а серце й м’язи працювати у спокійному режимі. У людини при стресі частіше виникає симпатична реакція збудження, але якщо стрес надмірний або хронічний, організм не витримує, і ця реакція змінюється парасимпатичним гальмуванням.

Зміна діяльності внутрішніх органів залежить ще й від того, які саме – позитивні чи негативні емоції супроводжують стрес. Сильні позитивні емоції можуть стати причиною помітного підвищення пульсу, а стан апатії і пригнічення – понизити його.

Коли в стані стресу у людини переважає готовність до дії, спостерігається підвищення кров’яного тиску. Коли ж, не зважаючи на наявність загрозливого фактору, вона не діє, відчуває безвихідь та безсилля, то тиск, навпаки, знижується.

Переживання страху призводить до того, що серце скорочується частіше, а в стані внутрішнього гніву воно сповільнює свою роботу.

Дослідження вчених довели – на стрес реагує все: змінюється відтінок шкіри, температура тіла, просвіт зіниць, склад та кількість слини, сечі, поту, тощо. Така система сформувалась еволюційно для того, щоб організм людини чи тварини, яка перебуває в небезпеці, міг активізувати свої ресурси і бути готовим до боротьби або втечі – одним словом, до подолання стресової ситуації. Як це може перерости у хворобу?

ХВОРОБИ ТА ЇХ ПСИХОЛОГІЧНІ ВИТОКИ

Гіпертонічна хвороба. Існують певні психотипи людей, схильних до різних психосоматичних захворювань. Наприклад, люди, котрі часто перебувають в емоційному стресі, але при цьому пригнічують свої негативні емоції, не даючи їм виходу – це потенційні гіпертоніки. Зовні вони здаються нам поступливими, толерантними, доброзичливими, ввічливими і терплячими, але всередині у них все «кипить».

Уявіть ситуацію – таку людину несправедливо образили. Вона внутрішньо налаштовується на агресивну відповідь і її організм починає готуватись до цієї відповіді: в кров активно викидаються гормони адреналін та норадреналін, посилюються обмінні процеси, збільшується частота та сила серцевих скорочень, по всьому тілу звужуються артеріоли. Проте людина не дозволяє собі нічого зробити, адже хоче виглядати перед всіма добропорядною та ввічливою. Агресивна реакція гальмується, але розслаблення організму при цьому не настає, артеріоли ще довго залишаються звуженими, а артеріальний тиск – підвищеним. В той час гнів, який закладений природою як найдавніша реакція на стрес – реакція «нападу», все одно бере своє. Бідолахам доводиться постійно його придушувати, маскувати, мов би консервувати у собі. Якщо це повторюється регулярно, відбувається хронічне підвищення артеріального тиску, порушується його нервова і гуморальна регуляція, виникає гіпертонічна хвороба. Заборона на власні негативні переживання – ось, що робить таких людей привабливими для оточуючих і небезпечними для самих себе.

Чи відомі вам відчуття болісного тиснення у потилиці, потемніння в очах, запаморочення, задишки, що виникають після фізичної чи психічної перенапруги? Це ознаки гіпертонічної хвороби, яка є, між іншим, смертельно небезпечною, адже може завершитись розшаруванням аорти, інфарктом міокарда, або інсультом.

Мігрень. Люди з таким психотипом схильні також до періодичних чи регулярних нападів сильного головного болю – мігрені. На емоційне напруження завжди реагує скелетна мускулатура – виникає тремтіння, збільшується тонус м’язів шиї, області носа, рота. Якщо людина не дає виходу своїм емоціям, постійне напруження цих м’язів слугує причиною виникнення хронічних головних болів, які часто супроводжують стресовий стан. Зазвичай больові відчуття в організмі – це сигнал про якісь неполадки в ньому. Але при мігрені біль втрачає свою функцію і вже не свідчить про загрозу. Реальної проблеми в організмі немає чи вона давно відійшла у минуле, а біль така, неначе відбуваються дуже серйозні порушення.

Ішемічна хвороба серця. Профіль особистості, схильної до ішемічної хвороби серця називають коронарним, або типом А. Американські кардіологи Г. Фрідман та Р.Розенман описують поведінку таких хворих. У бесіді їх обличчя напружене та вороже, очі бігають, пальці рук постійно в русі. Мова їх супроводжується заковтуванням повітря, облизуванням губ чи киванням головою. При розмові поспішають, перебивають співрозмовника. Їх відповіді найчастіше категоричні: «завжди», «ніколи». Жести свідчать про бажання підкорити собі. У сварці вони не дають сказати слова, пропускають слова опонента повз вуха, щоразу повторюючи лише свої категоричні доводи. Жестикулюючи, такі люди часто стискають кулаки, використовують неумісну лайку, крикливо та голосно сміються.

Цей тип називають контрфобічним, адже пацієнти заперечують своє бажання захисту та залежності, не можуть переносити близькості з іншими людьми, приховують свої страхи, долаючи їх за допомогою трудоголізму і підвищеної рухової активності.

Зазвичай вони стають начальниками, адже часто поводяться агресивно, честолюбні, цілеспрямовані, схильні до суперництва, домінування, прагнуть контролювати все, що відбувається. Їх вирізняє підвищена відповідальність за доручену справу, перфекціонізм, здатність працювати без відпочинку і з швидким темпом роботи. В той же час вони нетерплячі, переживають нестачу часу і не вміють та не бажають відпочивати. Вони постійно перенапружуються на роботі, беручи понаднормове навантаження і недосипаючи. За маскою гіперактивності та агресії у таких людей приховується смертельно втомлена особистість, розчавлена вантажем неперероблених емоційних проблем. При цьому ні з ким вони не діляться своїми проблемами і планами.

Спостерігається їх емоційний відрив від сім’ї, який спочатку проявляється неособливим зацікавленням у її житті, а потім переносом у сім’ю керівного стилю стосунків. Як шлюбні партнери, вони неуважні та зверхні, як батьки – вимогливі та суворі. За столом їдять швидше всіх, їх обличчя постійно напружене, голосно та виразно говорять, енергійно сперечаються, прагнучи залишити останнє слово за собою. Зазвичай переїдають, багато палять, зловживають алкоголем.

У період стресу у людей типу А різко підвищується активність симпатичної нервової системи, інтенсивно виробляється адреналін та норадреналін, які сприяють підвищеній роботі серця та звуженню судин. Це призводить до мікроскопічних пошкоджень у стінках судин серця і їх «ремонту» атеросклеротичними відкладеннями. Через постійне коливання гормонів стресу в крові, коливається й тонус судин. В якийсь момент вони втрачають свою еластичність і здатність розширюватись, перебуваючи постійно в спазмованому стані. Такі судини не можуть постачати достатню кількість кистю і поживних речовин в серце, через що його клітини відчувають «кисневе голодування», посилають больові сигнали та гинуть. Ішемічна хвороба серця може завершитись інфарктом міокарда.

Виразка шлунку. Вчені вивчали зміни слизової оболонки шлунку під час переживання різних емоційних станів. Зазвичай такі емоції, як страх, ревнощі, розчарування, роздратування, біль, засмучення викликають ослаблення м’язового тонусу стінок шлунка і 12-палої кишки. Тобто ці органи неактивні, бо працює симпатична нервова регуляція. Але при сильному ступені емоційного стресу, особливо коли людина не може висловити свої емоції, реакція змінюється на парасимпатичну. Внутрішній гнів чи обурення, тривале емоційне пригнічення – і слизова оболонка шлунку червонішає, набрякає, значно посилюється її секреторна діяльність, виділяється хлоридна кислота. Тому не дивно, що часті психотравмівні ситуації призводять до появи цяткоподібних крововиливів і навіть ерозій – «роз’їдання» тканини слизової оболонки шлунку, і нерідко – до пептичної виразки. Натомість такі емоції, як радість, захоплення та подив не викликають в шлунку ніяких змін. Якщо при емоційному стресі, зазвичай, ви відчуваєте сухість у роті, посилене проковтування, облизування та торкання губ, вам сильно хочеться пити, то у вас переважає реакція симпатичної нервової системи і скоріш за все виразка вам не загрожує. Проте якщо, перебуваючи в стресі, ви зазвичай відчуваєте сильне слиновиділення, у вас бурчить в животі, ви часто і голосно ковтаєте слину, то це ознаки парасимпатичного реагування. Тож вам потрібно правильно і регулярно харчуватись, менше хвилюватись, щоб не дійти до гастриту чи виразки шлунку.

Онкологічні захворювання. Всім відомо, що причини розвитку в організмі онкологічних захворювань у кожному випадку є різними. Але при цьому психосоматичний компонент також не можна відкидати. Якщо у людини нормально працює імунна система, вона буде чинити супротив пухлинним клітинам і не дасть їм вийти з під свого контролю. Проте у багатьох випадках людина сама «виключає» механізми боротьби з раковими пухлинами.

Вважається, що психологічним типом, схильним до ракових хвороб є люди, що пов’язують себе та своє життя з якимось одним об’єктом чи роллю (з людиною, роботою, домом), не надто розвиваючи власну індивідуальність. Коли цьому об’єкту чи ролі починає загрожувати небезпека або вони зникають, то такі пацієнти залишаються неначе наодинці самі з собою. При цьому у них відсутні навички, які дозволили б їм впоратись із подібними ситуаціями. Юність таких пацієнтів часто була пов’язана з відчуттям самотності, покинутості, відчаю. У період ранньої зрілості їм, як правило, вдавалось встановлювати глибокі, дуже значимі стосунки з якоюсь людиною. або вони отримували величезне задоволення від своєї роботи. В ці стосунки вони вкладали всю свою енергію, це ставало змістом їх існування, навколо цього будувалось їхнє життя, проте вони знову це втратили (смерть коханої людини, переїзд на нове місце проживання, вихід на пенсію, початок самостійного життя дитини, тощо). Втрату тих чи інших зв’язків вони сприймають як трагедію. Ще до того, як рак діагностований, багато з цих людей просто чекають, коли прийде час помирати, тому що вбачають у цьому єдиний вихід. Однією з особливостей таких хворих було також те, що їх відчай не мав розрядки, вони переживали його «у собі». Оточуючі зазвичай вважають онкологічних хворих доволі милими, неконфліктними людьми. Проте в душі такі люди несуть величезну кількість не прощених образ.

Нейродерміт (екзема). Шкіра є своєрідним дзеркалом не лише фізіологічного стану організму, але й психічних процесів, котрі в ньому відбуваються. За кольором і станом шкіри ми визначаємо, молода людина чи стара, втомлена вона чи бадьора. Кожен знає, як швидко реагують деякі ділянки шкіри на збуджений емоційний стан. Практика свідчить, що хворі на нейродерміт – це, зазвичай, емоційно збудливі люди, в них спостерігається швидка зміна настрою, вони часто страждають безсонням. За психосоматичною теорією, пацієнти з нейродермітом мають виражене прагнення до фізичного контакту, котре в свій час було пригнічене стриманістю їх батьків. Саме тому вони мають порушення у органі контакту, тобто шкірі. Вчені-психосоматики стверджують, що часто проблеми шкіри пов’язані з дефіцитом материнської любові, коли мати не може достатньо уваги приділяти дитині. Маючи прояви ексудативного діатезу, дитина поневолі використовує своє страждання для привернення материнської уваги. Ситуація може бути й протилежною, коли, навпаки, турботлива мати стає причиною переростання ексудативного діатезу у нейродерміт. Мати відчуває сильну потребу у дитині, яка, виростаючи, поступово віддаляється від неї. Виявивши можливість утримати дитину поряд, вона «леліє» її хворобу. Дитина, яка теж потребує уваги, турботи і ласки, починає «підігрувати» матері, аби й далі залишатися поряд з нею, в її ніжних материнських обіймах… Так закріплюється хворобливий стан, у якому нейродерміт допомагає зберегти близькі стосунки між турботливою «мамою» та «дитям».

Чому ці слова взяті у лапки? Тому що навіть після смерті матері її роль можуть виконувати інші близькі люди або ж «мати» може бути уявним партнером по внутрішньому діалогу.

З фізіологічної точки зору ситуація виглядає таким чином. У нормі надниркові залози людини виділяють протизапальні гормони: кортизон, гідрокортизон, котрі посилюють імунний захист організму. Зазвичай, при стресі цих гормонів стає більше, але при хронічному стресі (погодьтеся, що дефіцит материнської любові для дитини – це доволі сильний та тривалий стрес), а також невротичних розладах, фізичних перевантаженнях, тривалих негативних емоціях та безсонні, наднирки виснажуються і гормонів, навпаки, стає менше, хоча потреба в них збільшена. Через їх нестачу шкіра стає надмірно чутливою до проникнення в організм різних речовин-алергенів – пилу, шерсті домашніх тварин, пилку рослин, косметичних та парфумерних засобів, ліків, деяких харчових продуктів тощо. Шкіра у певних ділянках стає надмірно сухою, починає лущитись, грубіє та свербить, утворюються кірочки, запальна реакція ще більше посилюється, шкірний патологічний процес загострюється.

Бронхіальна астма. На сильне емоційне збудження завжди реагує й дихальна система – дихання посилюється, стає глибшим, а дуже різкі подразники викликають його затримку або нерегулярність. Проте при бронхіальній астмі, як і при алергії, ревматоїдному артриті, виразковому коліті, відбуваються розлади ще й імунної системи. Імунітет без видимих причин починає атакувати нешкідливі чужерідні об’єкти. У випадку з бронхіальною астмою і алергією, звичайний пил та шерсть можуть стати для організму неймовірними ворогами, проти яких він бореться сильним слизо- та сльозовиділенням. «Ворогами» можуть стати також власні клітини (ревматоїдний артрит, аутоімунний тиреоідит, виразковий коліт), які організм знищує, тим самим руйнує сам себе.

Причини бронхіальної астми звикли вбачати лише у поганій екології, підвищеній алергізованості людей. Але відомий психоаналітик Франц Александера в основі бронхіальної астми вбачає ще й психологічне порушення нормальної взаємодії між мамою і дитиною. Коли мати відчуває до дитини суперечливі почуття, коли їй важко виражати їх, то й дитя починає пригнічувати свої переживання у ставленні до матері. Почуття дитини, які вона хотіла б виразити, але боїться, неначе «застрягають у неї в горлі» і ці придушені імпульси перетворюються на утруднене дихання. У дорослого астма свідчить про страх перед відвертістю, щирістю, перед необхідністю жити самостійно і не залежати від інших. До бронхіальної астми більше схильні люди астенічного типу, тобто слабкі, худорляві, блідошкірі.

Ожиріння. Така поширена проблема як зайва вага має очевидний зв’язок з психікою, особливо якщо вона викликана систематичним переїданням. Людина перенервувала – пожувала і заспокоїлась, не отримала достатньо любові – зате побалувала себе смачненьким, і цього набагато легше досягти. Тобто в основі переїдання лежить незадоволення потреби у любові, яка у ранньому дитинстві була тісно пов’язана з відчуттям харчового насичення. Грудну дитину нагодували – вона відчуває, що її люблять, а коли голодна – переживає дискомфорт, страх і загрозу.

Щоразу, коли людина відчуватиме нестачу любові у дорослому житті, її шлунок виділятиме шлунковий сік, очікуючи надходження їжі, яка стимулює виділення гормонів щастя – серотоніну та дофаміну. В деяких випадках зайва вага, так само як і цукровий діабет, гіпертиреоз, міома матки, викликається гормональними порушеннями. Через якусь особливу причину організм починає виробляти таку кількість гормонів, яка не відповідає його власним потребам. В результаті відбувається збій багатьох систем.

Іноді ожиріння грає наче захисну роль – наприклад, жінка підсвідомо боїться сексуальної близькості, тому ховається за зайвими складками від потенційних кавалерів. Приблизно таку ж природу мають сексуальні проблеми, такі як фригідність і аноргазмія у жінок і передчасна еякуляція та ериктильна дисфункція у чоловіків. Причиною розвитку цих захворювань може стати перенесена психологічна травма, пов’язана безпосередньо з невдалим сексуальним контактом або ж із травмуючими стосунками між близькими людьми.

ЯК ЗБЕРЕГТИ ЗДОРОВ’Я

Психосоматичні симптоми – це свого роду сигнал від підсвідомості до організму про те, що відбуваються проблеми на більш тонкому, душевному рівні.

Розпізнавання і вміння виразити свої негативні переживання – найважливіша частина звільнення людини від своєї хвороби. Емоції – це дуже великий потенціал, велика енергія, яка потребує виходу. Сум, розчарування, образу, гнів, заздрість, роздратування не варто «заморожувати», їх треба розряджати, відпускати, інакше вони приносять шкоду організму. Також дуже важливо періодично єднатись із природою, забезпечувати собі здоровий відпочинок, займатись творчістю, постійно підтримувати свою фізичну активність. І не забувайте про кохання!

Проте, знайте, що більшість перерахованих хвороб потребує також втручання лікарів. Не варто нехтувати їх приписами, адже відмова від лікування – прояв психологічного неблагополуччя, депресії, страхів. З цим потрібно боротись! Часто нам хочеться сподіватися на диво, на силу екстрасенсів, біоенергетиків чи психологів.

Проте наше здоров`я вимагає уваги насамперед від нас самих: здоровий спосіб життя, правильне харчування й відпочинок та, найголовніше, – оптимізм, віра у свої сили, у свій організм, віра у Бога! Тож, будьте щасливі, адже ваше здоров’я лише у ваших руках.

ДОПОМОЖІТЬ ОРГАНІЗМУ РОЗСЛАБИТИСЬ

* Після кожної години напруженої роботи здійснюйте вільні рухи кінцівками і тулубом (типу вільних махів, потряхувань);

* Уважно стежте за своїм диханням. Пасивно усвідомлюючи, що дихаєте через ніс, уявіть, що вдихуване повітря трохи холодніше видихуваного. Зосередьтеся на своєму подиху протягом 1-2 хв., намагайтеся не думати ні про що інше;

* Зробіть неглибокий вдих і на мить затримайте подих. Одночасно напружте всі м’язи на 5-10 секунд, відчуйте напруження у всьому тілі. Під час видиху розслабте всі м’язи. Повторіть тричі. Потім полежте спокійно кілька хвилин, зосередьтесь на відчутті ваги власного тіла. Тепер виконуйте вправи для окремих частин тіла – сильно напружуйте їх на 5-10 секунд, потім розслабляйте на 15-20 секунд. Займайтесь щоденно;

* Навчіться дихати «діафрагмальним диханням». Метод передбачає 1-3 підходи по 10 вдихів-видихів, які виконуються наступним чином: повільний вдих через ніс, при цьому треба старатись, щоб максимально «роздувся» живіт, а грудна клітина роздулась не так сильно. Затримайте дихання на кілька секунд. Повільно видихайте через рот. Видих повинен бути довшим за вдих, при цьому з легень має максимально вийти повітря, для чого треба зробити невелике зусилля. Ця вправа сприяє хорошому насиченню крові киснем, при тривалій практиці сприяє виробленню правильного дихання та ефективному розслабленню організму;

* Релаксації м’язів сприяють також теплі ванни з ефірними маслами та плавний масаж.

Марія Кулик