Нові виклики вимагають нового бачення
Карітас України: Нові виклики вимагають нового бачення
До редакції видання надходить багато листів з проханням більш детально розповісти про діяльність Карітасу в Україні. Читачів цікавить, насамперед, які програми розробляються та впроваджуються для забезпечення соціальної допомоги та підтримки найбільш потребуючого населення України, як можна самому долучитися до комплексу заходів, які реалізує Карітас.
Багато хто з читачів хотіли б глибше розібратися не тільки у практичному аспекті діяльності Карітасу, але й довідатися про його історію, зрозуміти філософію організації, яка має понад столітню історію. Карітас діє в 200 країнах світу і щороку допомагає понад 25 мільйонам людей. Цифри говорять самі за себе.
Безперечно, найповнішу інформацію щодо Карітасу в Україні можна отримати від Андрія Васьковича, президента Карітасу України і віце-президента Карітасу Європи. У назві організації Карітас закладена і її сутність. Саме слово походить з латинського слова «caritas» і означає милосердя, самовіддана безкорисна любов. Існує 165 національних організацій Карітасу, які об’єднані у світову конфедерацію Карітас Інтернаціоналіс. Ці організації ставлять собі за ціль боротьбу із бідністю, підтримку правдивого людського розвитку, здійснення соціальної справедливості і побудову стійкої соціальної системи на основі соціального вчення Католицької Церкви. Карітас України намагається ще й розвивати традиції доброчинної діяльності, які існували в нашому народі. Для здійснення своєї мети Карітас України розробляє та впроваджує в життя моделі забезпечення соціальних потреб і бере участь у реформуванні соціальної системи України.
Перші організації Карітасу почали виникати в Україні ще на початку 90-их років після здобуття Україною незалежності. Це були ініціативи відроджених місцевих греко-католицьких громад. В основному, такі організації займалися розподілом гуманітарної допомоги, створювали кухні для потребуючих і намагалися допомагати найуразливішим верствам населення у ті тяжкі перемінні часи. Згодом настала потреба більш системного підходу до соціальної роботи, що призвело в 1994 році до формального створення організаційної надбудови «Міжнародного благодійного фонду Карітас України» з Національним Бюро у Львові.
Саме Національне Бюро здійснювало координацію зусиль доброчинних організацій місцевих громад Української Греко-Католицької Церкви, представляло їх на національному рівні, розвивало співпрацю з закордонними партнерськими організаціями Карітасу. На сьогодні існує одинадцять місцевих організацій Карітасу в Україні, які діють у всіх регіонах України. З 1999 року Карітас України є повноправним членом міжнародної конфедерації Карітас Інтернаціоналіс та Карітас Європа.
Карітас України двічі став переможцем у Національному конкурсі «Благодійник року», 2008 та 2009 року. Особливим чином були відзначені багатосторонність і масштабність праці Карітасу України, що відкрита для абсолютно усіх потребуючих людей.
Зокрема місцеві організації Карітасу України допомагають бідним, нужденним, дітям-сиротам, людям, що постраждали від природних катастроф, хворим на СНІД, неповносправним особам, людям, що страждають від алко- чи наркозалежності, мігрантам, людям, що стали жертвами торгівлі людьми та іншим. Доречним згадати витоки Карітасу.
Першу організацію Карітасу створив у німецькому місті Фрайбургу у 1897 р. священик о. Лоренц Вертман. Потім Карітас з’явився в Швейцарії (1901р.), в США (1910р.), в Голандії (1924р.) та багатьох інших державах. Священики і парафіяни називали свою роботу в цих нових закладах «служінням в дусі caritas pastoralis (пастирської служби милосердя)». Джерелом духовного натхнення та стимулом для створення Карітасу стали праці папи Лева XIII, зокрема, енцикліка 1891 року «Rerum Novarum», яка вважається «матір’ю всіх соціальних енциклік». Ця енцикліка започатковує системне вивчення соціального питання і вважається тому початком Католицького соціального вчення.
Без сумніву, досвід Карітасу надзвичайно потрібний молодій Українській державі. Її досвідом користуються багато громадських організацій, які є ознакою зародження справжнього громадянського суспільства.
– Пане Андрію, зрозуміло, що нещодавній розвиток подій в Україні вніс корективи в планомірну роботу Карітасу. Чи не заскочили вони вас зненацька, чи не викликали розгубленості?
– Однозначно, ні. Ситуація неординарна, але у Карітасі великий досвід, широкий арсенал методів діяльності, уміння перелаштуватися і правильно розставляти акценти. Це запорука ефективності нашої роботи. Подібна ситуація, не в політичному контексті, а щодо оперативного реагування і надання допомоги постраждалим, ми мали у Львові, коли під час авіа шоу раптово загинули і отримали поранення багато людей. Згодом її почали називати Скнилівською трагедією. Наша участь тоді, у допомозі постраждалим, була досить відчутною.
Не хотілося вірити, що нас спіткає нова біда, тим паче в мирний час, але вона прийшла і ми повинні робити все, щоб принаймні, пом’якшити біль втрат, допомогти постраждалим від сваволі і насилля злочинної влади Януковича.
Ми відразу включилися в мережеву роботу різних організацій. Відзначу солідарність українського суспільства. Вона небачена. Зрозуміло, що ця нова якість відносин, освячена, в першу чергу, кров’ю героїв Майдану.
Було зрозуміло, що потрібно системно підійти до надання допомоги потерпілим, тобто пораненим та сім’ям потерпілих. На наше звернення відгукнулися партнерські організації Карітасу із-за кордону, насамперед з Німеччини, Австрії тощо, які теж мають чималий досвід роботи у таких ситуаціях, бо працювали в гарячих точках. Об’єм роботи великий – це передбачає і значно більші, ніж було до цього, фінансові витрати.
Це буде довгострокова програма. Після першої великої уваги суспільства до подій і після вжитих першочергових, необхідних заходів, таких як лікування в Україні і за кордоном, надання першої допомоги сім’ям потерпілих і загиблих, приходить час системної і чітко спланованої роботи.
– В чому вона полягає?
– Насамперед, потрібно знати кількість людей, яким потрібно надати допомогу за категоріями. Це поранені, їхні сім’ї і сім’ї загиблих. Тобто, ми намагаємося зібрати інформацію про потерпілих і формували банк даних їх потреб. Паралельно мусить йти створення додаткових команд Карітасу, тих, хто буде працювати на місцях. Мають утворитися групи соціальних працівників. Вони повинні пройти необхідну підготовку в тому числі і з психології, бо люди з якими доводиться працювати мають і психологічні травми. Це закономірно. Навіть ті, що кажуть, що в них все добре, можливо і самі не усвідомлюють, що після таких страхіть психічні зміни неминучі.
– Пане Андрію, які головні напрямки вашої діяльності в цьому аспекті ви виділили б? Проінформуйте про них детальніше?
– Ми плануємо надавати допомогу в чотирьох напрямках: юридичному, соціальному, медичному і психологічному. Їх не потрібно розглядати відокремлено. Це напрямки однієї системи, яку ми виробили і яка охоплює великий спектр проблем, що потребують ефективного вирішення.
Юридична допомога полягає у наданні інформації про те, що має зробити держава для потерпілих від свавілля Беркуту, згідно прийнятих нею зобов’язань, про те які їх права. Мова йде також і про елементарні речі, як, приміром, заповнення анкет, чи оформлення запитів і заяв до державних органів. Для юристів – це не проблема, а ось для простих громадян – це інколи є проблемою.
Соціальна підтримка – це зокрема забезпечення роботою, якщо людина її втратила внаслідок революційних подій, організація адресної допомоги тощо. Тобто цілий комплекс соціального захисту. Цей аспект переплітається із юридичною допомогою. Наступне – це медичне забезпечення. Воно передбачає безпосередньо лікування, як в Україні так і закордоном. Це цілий комплекс організаційних заходів, які потрібно оперативно вирішувати.
Психологічна допомога, як я уже казав – це лікування спрямоване на усунення посттравматичного стресового розладу.
– Про те, що в результаті революційних подій ми отримали надзвичайний ріст національної свідомості, згуртованості громадян, – говорять багато політологів. Та, в принципі, це видно і неозброєним оком. Як на мене, то те, що робить Карітас сьогодні, йде в руслі нової соціальної, солідарної системи в Україні. Адже вона ґрунтується на духовних загальнолюдських цінностях.
– Так воно і є. І хоча ми сьогодні працюємо у форс-мажорних обставинах, ми намагаємося працювати системно, беручи за приклад модель, яка притаманна цивілізованим країнам світу у плані соціального захисту.
Забезпечення благополуччя людини залежить від трьох чинників. Це такий собі трикутник. В основному людина забезпечує своє існування через свою роботу. Людина може бути також забезпечена як член сім’ї. І, нарешті, якщо з якихось причин це не спрацьовує, тоді забезпечення має взяти на себе держава. Ці функції мають взяти на себе високопрофесійні громадські та міські структури надавачів соціальних послуг, а держава повинна створити рамкові умови для їхньої праці і забезпечити покриття коштів наданих послуг
Така модель впродовж багатьох років засвідчила свою ефективність в більшості розвинутих країн світу і тому ми прагнемо її втілити в життя і в Україні, враховуючи ресурси держави і притаманні їй особливості.
Це кардинально відрізняється від радянської системи соціального захисту, де допомога йшла зверху, через громіздкий чиновницький апарат, якому потрібно оплачувати роботу, офіси тощо. Коли ця допомога доходила до адресата, то значна частина коштів розкрадалася чи просто губилася. Ефективність такої допомоги низька. Тобто, втрачала і держава і безпосередньо ті хто її потребував.
– Дякую за змістовну розмову і за те, що робите для України.
Спілкувався Ігор КРАВЧУК
