КЛЕЙНОДИ КИРИЛА РОЗУМОВСЬКОГО
Гетьманські клейноди завжди займали вагоме місце в житті кожного гетьмана. Булава – відзнака гетьмана від найдавніших часів. Гетьмани мали кілька булав і використовували їх у залежності від значимості події. Давнім козацьким звичаєм було вручати булаву новообраному гетьману. З історичних джерел відомо, що вже в 1581 р. запорожці віддають новому гетьманові Самійлові Зборовському до рук булаву зі словами: «Подаємо тобі цю відзнаку перших гетьманів цього місця, що нам щасливо з доброю славою наказували».
З наковою подією в житті українського народу стало урочисте обрання Кирила Розумовського гетьманом України 22 лютого 1750 року. Урочиста церемонія супроводжувалася винесенням гетьманських клейнодів: великого білого прапора з російським гербом, булави, бунчука, срібної позолоченої печатки, військового прапора. Після святкової канонади з 101 гармати, грамота та гетьманські клейноди були занесені до Миколаївської церкви, де відбулася святкова літургія.
Новообраний гетьман міг отримати булаву від свого попередника, або замовити виготовити її безпосередньо за власним бажанням. Відомо, що 31 жовт-ня 1750 р. імператриця Єлизавета Петрівна звеліла своїм указом виготовити нові клейноди для К. Розумовського: «Клейноды для гетьмана сделать новые, с украшением из каменьев, которых бы ценою до 1500 руб. было и каким образом онде сделаны быть имеют, тому на перед зготовить чертежи, а между тем что бы гетьману во управление вступить можно было, отдать ему клейноды старые, обьявя притом, что и новые даны быть имеют».
13 березня 1751 року Кирило Розумовський у придворній імператорській церкві присягнув на вірність імператриці, і з її рук отримав гетьманські клейноди «пребогато украшенную дорогими каменьями золотую булаву, большое белое знамя с российским гербом, бунчук, печать войсковую и литавры серебрянные с пребогатыми, на бархате шитыми, занавесками и с золотыми висящими кутасами».
Сьогодні у Санкт-Петербурзькому філіалі архіву Російської Академії наук зберігається два документи під назвою: «Рисунок надписи для пожалованной гетману К. Г. Разумовскому булавы». З цих документів дізнаємося надписи, які розміщувалися на гетьманській булаві: «Божиею милостию Елизавета Первая, Императрица и Самодержица Всеросийская» (напис на правій стороні булави); «Верно поданного своего маросийского войска запорожского, обоих сторон Днепра Гетьмана, камергера, Академии наук Президента, Измайловского полку подполковника и кавалера Графа Кирила Григорьевича Разумовского» (напис на лівій стороні булави).
Єдине відоме сьогодні зображення булави гетьмана є на прижиттєвому портреті К. Розумовського, який був написаний у 1758 р. художником Л. Токке.
В публікації О. Лазаревського «Гетманские клейноды (1758 р.)», що була надрукована в журналі «Київська старовина» в 1882 р. знаходимо опис клейнодів останнього гетьмана під час від’їзду з м. Глухова у 1758 р. У статті були перераховані гетьманські клейноди та різні документи. О. Лазаревський зазначає:
«Ящик деревяной расписан, внутри обит тафтою алою. В нем булава серебреная с разными камениями; поверх оной нить трех камней да внизу нить семи камней. Другая булава – серебряная местами вызолочена; в голове нить 2 камней. Третья булава серебряная».
Ймовірно, що К. Розумовський був похований зі своєю булавою. Зі спогадів місцевого жителя Я. Андріяки, який був присутній при відкритті склепу К. Розумовського в 1927 р. було записано наступне: «С правой стороны тела лежала гетманская булава с вправленными в нее красными, розовыми синими и сверкающими прозрачными драгоценными камнями, вероятно рубинами, турмалинами, сапфирами и бриллиантами, с позолоченными промежутками. На конце рукоятки булавы вправлен большой рубин и вокруг золотая кайма». Після відкриття склепу цінні речі з нього були забрані, їхня подальша доля невідома. Зараз залишається багато нез’ясованих питань щодо дослідження та місце-знаходження булави останнього гетьмана.
Дякуючи нашому давньому знайомому та меценату С. П. Соколову та ТОВ «Купола», було виготовлено та подаровано НІКЗ «Гетьманська столиця» реконструкцію булави К. Розумовського. Реконструкція булави гетьмана К. Розумовського виконана на основі вище зазначених документів та описів. Цей цінний подарунок сьогодні займає чільне місце в експозиції палацу К. Розумовського, доповнюючи виставку «К. Розумовський – гетьман України».
Юлія ФУРСОВА заступник завідувача відділом Історії Гетьманства НІКЗ «Гетьманська столиця»
Наша довідка
У 1750 році місто Батурин граф Кирило Розумовський отримав у подарунок від імператриці Єлизавети Петрівни. Граф навідався сюди після отримання титулу гетьмана. За задумом, Батурин ставав столичним містечком з власним університетом (не здійснено). У 1754 році заради реалізації величних задумів до міста запросили італійця Антоніо Рінальді (1710?–1794), що зажив великого авторитету на будівництві палацу Казерта біля Неаполя. Через три роки будівельні роботи в Батурині припинили і славетного архітектора Антоніо Рінальді перехопила Велика Княгиня Катерина (майбутня імператриця).
Наприкінці життя при новій імператриці Катерині ІІ, що скасувала гетьманство в Україні, граф, що перестав бути гетьманом, повернувся до Батурина. Плани дещо змінилися. Тепер мова йшла лише про побудову палацу для графа. Рінальді вже виїхав до Італії, де помер у 1797 році. Тому для виконання робіт було запрошено шотландця Чарльза Камерона, це його єдина будівля в Україні. Палаців подібної мистецької вартості в Україні одиниці.
Ансамбль складався з палацу, двох флігелів та парку пейзажного типу. Палац будували у 1799–1803 рр. Ця триповерхова будівля — рідкісний в Україні зразок палладіанства, адже Камерон був палким прихильником творчості Андреа Палладіо. В ансамблі палацу Розумовського архітектор виявив здібності талановитого інтерпретатора палладіанства як течії в архітектурі.
Палац триповерховий. Один фасад прикрашено лоджією, другий-балконом. Бічні фасади мають напівротонди, що значно збагатили силуети палацу. В інтер’єри напівротонди відкриваються овальними залами. Відновлені наново і зруйновані колись флігелі парадного двору, адже зберегли креслення ансамблю.
Кирила Розумовського поховали в Батуринi, у Воскресенській церкві, що була зведена 1803 році як усипальниця Розумовського. Зі смертю графа будівництво припинили. Російська імперія майже постійно воювала чи захищала те, що встигла захопити. Дивний палац у провінції мало кого цікавив. І його отримали вояки імперії. Перебування в руках військових не сприяло збереженню покинутого палацу. На початку 20 століття палац стояв руїною.
У 1908 році на XIV Всеросійському Археологічному з’їзді в Чернігові було порушено питання про подальшу долю палацу. З 1911 року ним опікувалося «Товариство захисту і збереження в Росії пам’яток мистецтва і старовини», на замовлення якого петербурзький архітектор Олександр Білогруд зробив обміри і численні фотографії палацу, а також опрацював проект його відбудови. Розпочалися реставраційні роботи, що тривали до 1913 року. Подальші трагічні події у світі й країні надовго відвернули увагу наукової спільноти й художньої громадськості від цього шедевру. У другій половині XX ст. було здійснено кілька спроб реставрації палацу, але жодного разу її не було завершено.
Лише завдяки ухваленій в 2002 році Кабінетом Міністрів України комплексної програми відбудови пам’яток заповідника «Гетьманська столиця» – реставрацію було завершено.
Статус національного закладу надано Указом Президента України № 1102 від 16 листопада 2007 року «Про надання статусу національного Державному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця». Заповідник є об’єктом державної власності і перебуває у сфері управління Міністерства культури. «Гетьманська столиця» – це безцінні пам’ятки історії, архітектури, культури, археології і природи: палацово-парковий ансамбль К. Розумовського, Будинок генерального судді В. Кочубея, Музей археології Батурина, Воскресенська церква-усипальниця гетьмана К. Розумовського, парк «Кочубеївський», Миколо-Крупицький монастир, Цитадель Батуринської фортеці, Пам’ятник жертвам Батуринської трагедії 1708 року, Могила П. І. Прокоповича – основоположника вітчизняної науки про бджільництво, винахідника рамкового вулика, інші.
