ЦЕ ГІРКЕ СЛОВО «СЮРҐЮН»
70 років тому, 18 травня 1944 року, за наказом Йосипа Сталіна весь кримськотатарський народ був звинувачений у колабораціонізмі та депортований з Криму. Трагедія отримала назву «Сюрґюн» (вигнанець).
Попри те, що представники кримськотатарського народу воювали в лавах Червоної Армії і навіть брали участь у партизанському русі, підставою для депортації стало звинувачення в співпраці з Третім Рейхом. У Постанові Державного комітету оборони СРСР № ГОКО-5859 від 11 травня 1944 р. про виселення кримських татар було зазначено, що депортацію проводять тому, що «в період Вітчизняної війни багато кримських татар зрадили Батьківщину, дезертирували з частин Червоної Армії, які обороняли Крим, і переходили на бік противника, вступаючи у сформовані німцями добровольчі татарські військові частини…».
Операція з депортації почалася рано-вранці 18 травня 1944 року і закінчилася о 16.00 20 травня. Для її проведення було задіяно війська НКВС кількістю понад 32 тисячі осіб. Депортованим відводили від декількох хвилин до півгодини на збори, після чого їх на вантажівках транспортували до залізничних станцій. Звідти ешелони з ними відправляли до місць заслання. Хто чинив опір або не міг іти, часто розстрілювали на місці. У дорозі засланців годували рідко і часто солоною їжею, після якої хотілося пити. У деяких ешелонах бранці отримали їжу вперше і востаннє на другому тижні шляху.
Ось витримки зі спогадів тих, хто пережив депортацію:
«Вранці замість привітання добірна лайка і запитання: трупи є? Люди за померлих чіпляються, плачуть, не віддають. Солдати тіла дорослих викидають у двері, дітей – вікно...»;
«Про медичне обслуговування й мови не могло бути. Люди пили воду з водойм і звідти ж брали про запас. Воду кип’ятити можливості не було. Люди почали хворіти дизентерією, черевним тифом, малярією, коростою, воші мучили всіх. Було спекотно, постійно мучила спрага. Померлих залишали на роз’їздах, ніхто їх не ховав»;
«Через кілька днів шляху з нашого вагона винесли померлих: стареньку і маленького хлопчика. Поїзд зупинявся на маленьких полустанках, щоб залишити померлих. ... Ховати не давали».
У телеграмі НКВС на ім’я Сталіна йшлося про те, що було виселено 183 155 осіб (не враховуючи солдатів армії, яких було відправлено на спецпоселення після демобілізації 1945 року). За офіційними даними, в дорозі загинула 191 людина. Останній поїзд було розвантажено 8 червня 1944. Більшу частину було виселено до Узбекистану (151 136 осіб) та прилеглі райони Казахстану (4 286 осіб) і Таджикистану, невеликі групи було відправлено в Марійську АРСР (8 597 осіб), на Урал і в Костромську область.
Значна кількість переселенців, виснажених трьома роками життя в німецькій окупації, загинула в місцях висилки від голоду і хвороб у 1944–1945 роках. За оцінками активістів кримськотатарського руху, які збирали відомості про загиблих у 1960-і роки, кількість загиблих сягнула до 46 відсотків.
Кримських татар, які воювали в частинах Червоної Армії, після демобілізації також було піддано депортації. Відомі винятки, коли окремих офіцерів з числа кримських татар не було вислано до місця депортації як спецпереселенців (наприклад, Амет-Хан Султан), проте їм заборонили жити в Криму. Усього за 1945–1946 роки в місця депортації було заслано 8995 кримських татар – ветеранів війни, зокрема 524 офіцери і 1392 сержанти. У 1952 році (після голоду 1945 року) тільки в Узбекистані налічувалося, за даними НКВС, 6057 учасників війни, багато з яких мали високі урядові нагороди.
Протягом 12 років (до 1956 року) кримські татари мали статус спецпереселенців, що означав різні обмеження в правах, зокрема заборону на самовільний (без письмового дозволу спецкомендатури) перетин кордону спецпоселення і кримінальне покарання за його порушення. Відомі численні випадки, коли людей засуджували до багаторічних (до 25 років) термінів таборів за те, що відвідували родичів у сусідніх селищах, територія яких належала до іншого спецпоселення.
Голова московського земляцтва кримських татар Ернст Кудусов зазначав:
«Сталін вирішив знищити кримських татар тому, що це народ, який не раболіпствує, він ніколи не знав рабства. А Сталін звик керувати рабами. Тому йому дуже подобалися російські – колишні раби, потомствені раби. Тисячолітнє рабство, нічого тут не зробиш…».
На відміну від деяких інших депортованих народів, що повернулися на батьківщину наприкінці 1950-х років, кримських татар було позбавлено цього права формально до 1974 року, фактично ж – до 1989, коли почалося масове повернення народу до Криму. Здавалося, нарешті, кримськотатарський народ, повернувшись на свої споконвічні землі, здобуде мир, спокій, розквіт нації. На жаль, судячи з реалій сьогодення, говорити про це не доводиться. У березні цього року Росія незаконно окупувала й анексувала український Крим, встановила на півострові свою «владу», яка здійснює там переслідування і залякування кримських татар.
Попри обіцянки нинішньої фактичної «влади» Криму захищати права кримських татар, заявив директор програм Європи й Середньої Азії Amnesty International Джон Далг’юзен, цей народ зазнає дедалі більшого насильства й дискримінації. Російська влада дозволяє вільно діяти у Криму збройним угрупованням, які стоять за брутальними нападами на кримських татар, а також залякує кримськотатарських лідерів, погрожує розпустити найвищий представницький орган кримських татар Меджліс, та обмежує їхнє право на свободу зібрання і висловлення думки.
Так, влада Криму не дала кримським татарам провести 17 травня у Сімферополі акцію-реквієм «Запали вогонь у своєму серці», під час якої планувалося запалити свічки на символічному силуеті півострова і словах «No genocide». Натомість так званий «глава кримського уряду» Сергій Аксьонов дозволив кримським татарам провести 18 травня мітинг з нагоди 70-х роковин депортації на мусульманському кладовищі.
Щоб уникнути провокацій, Меджліс кримськотатарського народу прийняв рішення не проводити 17 і 18 травня ніяких масових акцій в центрі Сімферополя. Із Криму вже втекли до семи тисяч кримських татар, а ті, хто лишається, постають перед неймовірним вибором – відмовитися від свого українського громадянства і прийняти російське, або стати «іноземцями» на своїй власній батьківщині. Мустафа Джемільов недавно заявив, що у колах ФСБ є прибічники нової депортації кримських татар: «Існує думка: залишати чи не залишати кримських татар, домовлятися з ними чи не домовлятися, чи потрібно домовлятися на тих умовах, які вони вважають можливими. Як нам повідомили, прибічників депортації та створення умов, які забезпечать максимально вихід кримських татар з Криму, більшість». Зовсім недавно окупаційна влада Криму оштрафувала татар, які 3 травня вийшли на перешийок зустрічати свого лідера Мустафу Джемільова. У перерахунку на гривні люди мають сплатити від 3 до 12 тисяч кожен. Скарги щодо цього від співвітчизників отримав сам Джемільов. Йому Росія раніше заборонила в’їзд на окупований нею півострів. Кримських татар окупанти звинувачують у тому, що вони буцімто несанкціоновано перейшли державний кордон. У разі несплати штрафів грошима, росіяни погрожуть стягнути їх особистим майном.
У відповідь на це Джемільов заявив, що звертатиметься до Європейського суду із прав людини і проситиме підтримки в Туреччини, де мешкає потужна кримськотатарська діаспори.
До речі, її представники останнім часом почали масово звертатися до уряду своєї країни із закликом гарантувати безпеку кримських татар, які проживають в Криму. Так, одна з провідних організацій кримськотатарської діаспори Туреччини – Федерація кримських товариств виступила із заявою, в якій наголошується, що при здійсненні нових несправедливих дій проти наших співвітчизників об’єднаються всі представники та організації кримських татар Туреччини.
«Безпеці життя і майна наших співвітчизників, які живуть у себе на батьківщині в Криму, не може бути завдано шкоди за допомогою різних несправедливих і неналежних дій. Ніяка сила не зможе створити нашим співвітчизникам, які є основними жителями Криму, нове 18 травня… Ми уважно стежимо за розвитком подій і в потрібний час і в потрібному місці продемонструємо нашу демократичну реакцію», – наголошується в заяві.
Микола ПРИБЕРЕЖНИЙ
