ДЕ СПОЧИЛИ ВЕЛИКІ І НЕЗАБУТНІ...
Нещодавно з творчого відрядження до Сполучених Штатів Америки повернувся наш кореспондент.
Пропонуємо увазі читачів цикл його публікацій про перебування за Атлантичним океаном, особливості й умови життя наших співвітчизників.
Моє перебування на американській землі було сповнене не тільки приємними й цікавими зустрічами з представниками української діаспори, а й відвідинами визначних і пам’ятних місць. Зокрема, незабутнє враження справила мандрівка до невеличкого містечка Савт Бавнд-Брук, що неподалік від Нью-Йорка (штат Нью-Джерсі).
… Ледве ми прибули до містечка й під’їхали до храму-пам’ятника святого Андрія Первозванного, як почав накрапати дрібний дощик. Та це не стало на заваді моєму бажанню ближче ознайомитися з цим своєрідним українським пантеоном, де, за влучним висловом одного із співвітчизників, спочили наші великі, наші незабутні, наші найближчі...
Місце їхнього спочинку – український цвинтар у Савт Бавнд-Бруку. Гадаю, поза межами України існує небагато подібних клаптиків землі, що мали б таку велику притягальну й емоційно вражаючу силу, тривожили пам’ять іменами та написами на надгробках, спонукали до розмови з власним сумлінням...
Вони полягли не тільки на полі слави, у збройних змаганнях, – вони йшли із життя, замучені в таборах непосильної праці, в тюрмах, навіть у своїх рідних селах, вмираючи під час Великого Голоду, що ним нищила Україну Москва. Храм-Пам’ятник поставлено над невідомими могилами мільйонів знаних і незнаних жертв.
Тут спочивають діти великого народу – представники різних прошарків, походження, віросповідань, переконань. Між ними – могили багатьох визначних осіб: ієрархів, державних мужів, вояків, діячів культури – тих, що їхніми іменами пишається наш народ. Тут і тисячі тих, які непомітно для історії трудилися усе життя на добро і славу рідного народу.
Із короткого путівника довідався, що ідея храму-пам’ятника як символічного надгробника над мільйонами невідомих могил героїв, які віддали життя за Україну, та жертвам Голодомору 1932–1933 pоків, а також проект цвинтаря належить Владиці Мстиславові.
Історія Цвинтаря охоплює уже шістдесят п’ять років, але це був час неабияких зусиль створити і втримати місця вічного спочинку багатьох дітей українського народу.
«Після довгих пошукувань за місцем, де б можна було створити Осередок Української Православної Церкви в США, – читаю в путівнику, – вибрано велику посілість у Савт Бавнд-Бруку, Н. Дж. Глибоке зацікавлення виявили і підтримали цей проект (що його подав і здійснював Єпископ, пізніше Митрополит Мстислав) Митрополит Іоан, духовенство і активні вірні.
У червні 1951 року Церковна Рада (нині Рада Митрополії) затвердила план про купівлю вибраної посілости, що мала 57 акрів, 3 мешкальні доми, підсобні будинки, ставок та велику леваду. Наступного року відбулося посвячення новоздобутого маєтку.
Ще через рік, постановою Консисторії з 1 травня 1953 року, вирішено приступити до влаштовання на набутій посілості центрального українського православного цвинтаря.
Для цього довелося розпочати довготривалі заходи в урядових установах і лише 1954 року отримано згоду на відведення під цвинтар 15 акрів землі.
У вересні 1954 року відбулося урочисте посвячення цвинтаря, що його довершив тодішній Первосвятитель Церкви Митрополит Іоан. До дня посвячення вже було вирівняно ґрунт під головну дорогу і бічні проїзди.
Побожні вірні, – не тільки з Америки, а й інших країн – щедрими пожертвами допомогли сплатити маєток…».
…Обережно ступаючи, переходжу від однієї могили до іншої, читаю написи на пам’ятниках і хрестах…
Тут спочили ієрархи нашої Церкви, визначні державні мужі, діячі культури. Зокрема, Митрополит Іоан Теодорович, політичні діячі – Микола Лівицький, Борис Мартос, Володимир Кедровський, Дмитро Донцов, Степан Витвицький, Тарас Бульба-Боровець, Олег Штуль, Олександер Лотоцький, письменники – Людмила Коваленко, Євген Маланюк, Оксана Лятуринська, Олекса Стефанович, митці – Василь Кричевський, Петро Холодний, Григорій Китастий, вчені, науковці – Михайло Ветухів, Зенон Храпливий, Олекса Повстенко, правозахисник, генерал Петро Григоренко та інші.
Як мені пояснили, сюди вже перевезено декілька тлінних останків і надгробників з Венесуели, Польщі, Чехії, Німеччини…
Вражає досить велика кількість високомистецьких пам’ятників, а ще дужче – написи, зроблені чи то з волі спочилого, чи його родини.
Посеред кладовища на центральній алеї встановлені Хрест Героям України і первісна плита з-над могили Симона Петлюри. 1970 року її перевезли з Парижа до Бавнд-Бруку. Плита (виконана за проектом професора С. Тимошенка) покладена у центрі цвинтаря біля високого хреста з світлого граніту. На хресті-пам’ятнику борцям за волю Батьківщини (проект П. Холодного) вирізьблено, окрім державного герба України, відзнаки Українських армій.
…Іду повз величну споруду Церкви. Зупиняюся в глибокій задумі біля пам’ятника Митрополитові Василеві Липківському, мученикові за православну віру й нашу церкву, що встановлений поруч. Трохи далі, перед храмом, – пам’ятник Святій Княгині Ользі.
З важким серцем, розчуленим і схвильованим залишав я цей своєрідний Пантеон Героїв України на американській землі. Наостанок ще раз окинув поглядом цвинтар. Тієї миті знову пригадалися слова: «Тут спочили наші великі, наші незабутні, наші найближчі...», а з сивого захмареного неба все падали і падали на землю сльози теплого літнього дощу…
Микола СЕРГІЙЧУК
