ЇЇ НАЗИВАЛИ СОВІСТЮ НАЦІЇ
У Москві, у віці 64 роки, померла засновниця ліберальної партії «Демократичний союз», опозиціний політик і громадський діяч Валерія НОВОДВОРСЬКА. Вона була видатним політичним діячем, брала участь в організації мітингів. Також є автором книг «Над прірвою в брехні», «Мій Карфаген повинен бути зруйнований», «По той бік відчаю», «Прощання слов’янки», «Поети і царі».
О Украине. Вы сумели сохранить идеалы Киевской Руси, которая была первой в Европе по экономическому и политическому потенциалу. Украина ушла на Запад. Вы не сразу начнете жить как в Евросоюзе. Но вы научились работать, потому что вас не кормили ни нефть, ни газ. Вы развивались без спецслужб и ядерного оружия.
О войне. Украинская армия сражается не за целостность Украины, а за то, чтобы Украина выжила. Оторвалась от нашей проклятой, жалкой, рабской, злобной России. Это я вам как уроженец России говорю – я знаю, что у нас здесь происходит. Чтобы Украина немножко что-нибудь съела, приоделась, ушла в Европу и жила там мирно, спокойно и счастливо – как европейцы. Как вы понимаете, фашизм там – в Европе – не планируется.
У радянські роки її переслідували за політичні погляди і навіть піддавали «лікуванню» у психіатричних лікарнях. У Новодворської проводилися обшуки, її неодноразово затримували і арештовували.
«Новодворська зацікавилася негативними сторінками радянської історії ще в юності, активно виступала проти вторгнення СРСР до Чехословаччини, – пишуть у своїй публікації «Бабуся російської контрреволюції» Олександр Братерский і Дмитро Карцев. За поширення антирадянських листівок у 1969 році була заарештована, і з 1970 до 1972 року перебувала на примусовому лікуванні в психіатричній лікарні у Казані.
Після виходу на свободу продовжувала займатися поширенням самвидаву, живучи на доходи від перекладів з французької мови.
Кілька разів її судили. Завдяки чудовим ораторським здібностям в поєднанні з їдкою іронією Новодворська набула популярності у роки перебудови, причому, на відміну від багатьох однодумців по ди-сидентському рухові, до її творця Михайла Горбачова ставилася з неприязню, дорікаючи в половинчастості і нерішучості реформ. Вона продовжувала займатися політичною діяльністю і після розпаду Радянського Союзу.
У 1992 році створила партію «Демократичний союз Росії», 1995-му – балотувалася до Державної думи, проте вибори програла.
Розрив Новодворської з новою російською владою стався після початку першої чеченської війни. Джохара Дудаєва вважала своїм другом, операцію, розпочату Єльциним, називала інтервенцією, і була впевнена, що це початок відновлення радянської «імперії зла».
«У суспільстві, яке все ще з великими труднощами долає тяжкі наслідки радянського двозначності, – зазначав Костянтин Еггерт, – Валерія Новодворська, здавалося, взагалі не уявляла собі, що означає говорити не те, що думаєш. Один мій знайомий у дев’яності роки назвав Валерію Новодворську «нашим демократичним панком».
Думаю, що сама Валерія Іллівна не образилася б на таку характеристику.
Саме тому у неї ніколи не було ніяких політичних перспектив, і свою стезю в житті вона, дисидент і публіцист, вибрала правильно».
У 2000-ті роки Новодворська все менше займалася політикою і віддавала все більше часу публіцистиці та публічним виступам. Писала завжди цікаво. Але, що ще важливіше, не так часто і помилялася. І гіркі наслідки двох воєн у Чечні, і рух Росії до авторитаризму вона передбачала давно. Яскравий, сміливий, ексцентричний образ Новодворської не давав спокою ні її опонентам, ні однодумцям. Вона рідко давала інтерв’ю на неполітичні теми і часто жартувала, коли її запитували про особисте життя, але зізнавалася, що любить бувати на дачі і спостерігати за природою.
«Перше, що трапляється і мені дуже подобається, – розквіт черемхи, якої у мене дуже багато. Потім цвіте вишня, і я милуюся нею, потім бузком, одночасно з цим конвалії прокльовуються, за ними шипшина», – розповідала Новодворська в одному з інтерв’ю.
У 2013 році разом зі своїм другом, у минулого відомим підприємцем Костянтином Боровим, приступила до створення партії «Західний вибір». Обох об’єднували яскраво виражені прозахідні і проамериканські погляди: могла похвалити найжорсткіші військові кроки США, чим доводила до несамовитості опонентів.
Валерія Новодворська змушувала російську ліберальну інтелігенцію знову і знову задаватися питаннями про співвідношення етики і політики, принциповості і прагматизму, моралі і патріотизму.
Радикалізм її висловлювань був реакцією принципової людини на конформізм російського життя, породжений, у свою чергу, насамперед радянським досвідом.
Ймовірно, саме тому, що вона всі останні чверть століття займалася тим, що вміла найкраще, – писати і говорити. А це єдине, що дозволено дисиденту в Росії.
Микола ПРИБЕРЕЖНИЙ (за матеріалами інтернет-видань)
ТАК СКАЗАЛА НОВОДВОРСЬКА:
– Украина – это та Русь, которая осталась дома.
– То, что мы позволили Путину сделать нас европейской помойкой, от которой шарахаются, как от зачумленной, вместе с нашим Таможенным союзом, это вина не только Путина, это вина народа.
– То, что мы позволили Путину сделать нас европейской помойкой, от которой шарахаются, как от зачумленной, вместе с нашим Таможенным союзом, это вина не только Путина, это вина народа.
– То, что мы позволили Путину сделать нас европейской помойкой, от которой шарахаются, как от зачумленной, вместе с нашим Таможенным союзом, это вина не только Путина, это вина народа.
– То, что мы позволили Путину сделать нас европейской помойкой, от которой шарахаются, как от зачумленной, вместе с нашим Таможенным союзом, это вина не только Путина, это вина народа.
– Если у нас будет потомство, которое сможет проклясть Путина, это еще хорошо. Не исключено, что путинскими стараниями на этой территории никакого потомства просто не будет.
– Я искренне считала, что люди, задавленные КПСС, подчиняются под угрозой силы. Что как только их перестанут насиловать, они немедленно с восторгом начнут пользоваться свободами и правами и начнут строить капитализм. А вот в 92-м эта иллюзия кончилась. Стало очень страшно, когда КПСС распустили, а люди вместо того, чтобы вздохнуть с облегчением, пошли вступать в КПРФ.
– Это не русский народ. Это толпа с мироощущением маниакально-депрессивных рабов. Привыкли молчать. А тех, кто не хотел молчать , истребили за 70 лет советской власти. Русский народ еще где-то надо приобрести.
– Страх, осторожность, конформизм обрекают на личное бесчестье, от которого нельзя отмыться.
– Быть человеком вообще тяжело. Легко быть пресмыкающимся.
– Реально страшным в постсталинские годы было одно – карательная психиатрия. Это была действительно пытка, и долгие годы я считала лучшим подарком цианид, чтобы всегда носить его с собой.
– Наша история стала злокачественной с XV века, когда вместо Золотой Орды возникла Московская. Если мы не изменим свой генетический код, нам конец.
– Никогда не забывайте про нашу историческую вину. Мы должны склонить голову в раскаянии перед теми, кого мы лишили национальной независимости и, кроме ярма и рабства, не дали ничего. Мы должны соскрести с себя имперское прошлое, и искупать свою вину. И никогда не ставьте знак равенства между нашими собственными преступлениями и жертвами этих преступлений.
– Права должны отстаиваться перед лицом тех, кому это не безразлично. Правозащитники должны, наконец, понять, что с этой хунтой в Кремле общаться позорно, что чекисты им всё равно не посочувствуют.
– У нас в заложники взяли всю страну. Причем, с ее согласия. У этих террористов, которые сидят в Кремле, слишком большие требования: чтобы им навсегда отдали души, тела, страну вместе с ее бюджетом, вместе с ее давно потерянной честью, с ее будущим и чтобы они остались у этой власти вечно.
– Мы ведь свою жизнь наладить не можем. Так открыли сейчас «бюро медвежьих услуг» — портим жизнь нашим бывшим колониям.
– К сожалению, наш тонущий корабль абсолютно бесперспективен, и не только крысы, но и нормальные пассажиры должны срочно эвакуироваться в сторону Европы. Я не одобряю эмиграции. Но каждый вправе спасаться.
– У нас организатор массовых беспорядков – телевизор. Телевизор заряжен настроением нашей власти, которая в любой ситуации сочувствует преступникам, а не жертвам.
– Народ – источник власти. Кто виноват в том, что Россия сначала монголам сдалась, потом большевикам, потом Путину. Кто в этом виноват, кроме народа?
– Церковь – это не христианство. Церковь – государственный институт. Вера и религия – разные вещи.
– Если власть судит людей за всё, что этой власти не нравится, значит, у нас диктатура. Значит, переходим к партизанской войне. Тогда зачем партии регистрировать? Французское сопротивление – оно что, ходило в немецкую комендатуру, чтобы зарегистрироваться? Если наша власть состоит из наших врагов, которые совершенно открыто объявляют нас иностранными агентами, зачем делать вид, что мы живём в одном государстве? Пусть Путин считается оккупантом, который установил здесь военную диктатуру.
– В лице РПЦ наше государство имеет обком и инквизицию. Ещё при Петре I они объявили себя государственным ведомством, создали Священный Синод и священников обязали доносить на прихожан, разглашать тайну исповеди, если прихожане что-то антигосударственное говорят. Они никогда ни за кого не заступались, даже за своих священников, которых сажали.
– Сегодня русский язык служит вовсе не инструментом культуры. Это военно-политический таран, которым у наших бывших колоний вышибается приверженность своей истории и стремление к европейским ценностям.
– Рабский дух, холопство не изжито. Советское холопство. Похоже, у нас ситуация «Обитаемого острова» Стругацких. И сохранились только некоторые выродки, на которых не действуют башни излучения из Останкино.
