ВИДАТНІ УКРАЇНСЬКІ ШАХІСТИ

20 липня 1924 року засновано Міжнародну шахову федерацію.

Тепер цей день відзначається як Міжнародний день шахів.

З цієї нагоди варто згадати видатних українських шахістів з Києва Федора Богатирчука, чемпіона України 1937-го і чемпіона СРСР 1927 року, учасника великих міжнародних турнірів, знаного лікаря-рентгенолога, політичного і громадського діяча, який пройшов дуже складний життєвий шлях, та Юхима Боголюбова з Вінниччини – розробника системи гри в ферзевому гамбіті, варіантів у королівському гамбіті та французькому захисті, життєвий шлях якого також був непростим.

«Шахи. Підручник гри» – таку назву мав перший підручник із шахів українською мовою, виданий у 1926 р. Його автор – киянин Федір Богатирчук.

Народився в сім’ї домовласника, регента хору Києво-Флорівського Свято-Вознесенського монастиря. «Син батька українця і мами великороски я вважаю себе українцем. Люблю і ціную українську культуру нарівні з російською. Незважаючи на те, що освіту отримав російською, добре знаю й українську. У Києві розмовляли, головним чином, російською, що була тут розмовною мовою. Мешканці сіл і містечок спілкувалися переважно українською, і у стосунках з ними ми послуговувалися українською». Талант шахіста у Федора Богатирчука виявився у ранньому віці. У дев’ятнадцять років він уперше став чемпіоном Києва й утримував цей титул протягом двох десятиріч. Навчався Федір на медичному факультеті Київського університету. Отримавши диплом, Богатирчук одружився та пішов добровольцем на фронт – служив полковим лікарем. У гетьманський період України працював у шпиталі в Білій Церкві, де одного дня персоналу оголосили, що він закривається, а приміщення передається корпусу січових стрільців під казарми та помешкання офіцерів. «Вже наступного дня приїхав командир корпусу полковник Коновалець, оглянув приміщення і залишився ними задоволений.

Довідавшись, що я українець і розмовляю українською, запропонував мені зайняти посаду полкового лікаря. Я погодився, не підозрюючи, що моя лікарська робота зробить мене дотичним учасником Українського Національного Визвольного Руху». Богатирчук відзначав, що стрільці були винятково ввічливими при звертанні до цивільних осіб, особливо стосовно жінок. «Моя дружина, яка не говорила українською, жодного разу не зіткнулася з нечемним або ворожим ставленням». Відомо, що Богатирчук вилікував Андрія Мельника, який захворів на тиф.

У ті часи співали: «Ох, важко любити двох!». Федір Богатирчук фанатично любив обох: медицину (займався рентгенологією кісток і суглобів, викладав анатомію у Київському інституті фізичної культури і спорту) та шахи (як аматор виїздив на турніри лише за рахунок своєї відпустки). Знаний лікар-рентгенолог видав 1925 року перший підручник про шахове мистецтво українською мовою «Шахи. Підручник гри». На початку 30-х рр. був обраний головою Федерації шахів України, став чемпіоном СРСР 1927 р. (розділив перемогу у першості разом з П. Ро-мановським), чемпіоном України 1937-го; його рейтинг сягнув позначки, яка поставила Богатирчука на 15-те місце у світі. Але не любив, ненавидів більшовизм. Особливо після гри з Ботвинником у турнірі 1935 р., коли у пресі розпочали кампанію його цькування: звинувачували у витраті коштів, виділених на київський шаховий клуб.

Коли Богатирчук звернувся до ЦК КП(б)У, йому заявили: «Ми не можемо довіряти вашому політичному обличчю, що показав ваш виграш у Ботвинника. У вас в турнірі була незавидна ситуація, і ви повинні були знати, яке величезне значення для престижу СРСР мала б одноосібна перемога Ботвинника у цьому змаганні. А ви доклали усіх зусиль, щоб цю партію виграти».

У 1940 отримав ступінь доктора медичних наук, став професором.

З початком Другої світової війни опинився в окупованому нацистами Києві. Згодом, за пропозицією свого однополчанина Андрія Мельника, очолив відділення Українського Червоного Хреста, головна Централя якого містилася у Львові. В лікарні переховував українців та євреїв, не одного врятував від розстрілу у Бабиному Яру. Коли почалися арешти і репресії проти видатних діячів ОУН, у результаті яких розстріляли Олену Телігу та інших, Федора Богатирчука теж запроторили до гестапо, але через кілька місяців випустили. Йому вдалося влаштуватися на роботу в Інститут експериментальної медицини керівником радіологічного реферату. Головною темою його роботи стала розробка нової сироватки проти висипного тифу. Коли восени 1943 року німці покинули місто, Богатирчук разом із сім’єю та працівниками інституту виїхав. Уся родина опинилася у Кракові, де прожила майже рік. Тут він знайшов Степана Попеля зі Львова, з яким провів шаховий матч.

Після війни трохи жив у Німеччині, а наприкінці сорокових переїхав до Канади. Мешкав у Оттаві, працював у місцевому університеті професором анатомії. За розробку мікрорентгенографічного методу вивчення кістки одержав золоту медаль ім. Барклая від Британського товариства радіологів, обраний почесним членом канадського товариства рентгенологів та радіологів (1960).

Брав участь у шаховому житті Канади. 1954 року навіть виступав 62-річним за команду на Всесвітній шаховій олімпіаді в Амстердамі. У 1960-ті рр. тричі вигравав першість Канади. У 1967 р. став першим канадським міжнародним гросмейстером. З часом він почав грати за листуванням і 1967 р. Міжнародна шахова федерація гри за листуванням присвоїла йому звання міжнародного майстра. У 1970 р. вийшов у відставку з посту професора Оттавського університету і нагороджений персональною пенсією.

Як справжній геронтолог, Федір Богатирчук помер на 92 році...

За книгою спогадів «Мій життєвий шлях до Власова і Празького маніфесту», виданою російською мовою у Сан-Франциско 1978 року.

«Я люблю шахи за їхню логічність», – повторював Юхим Боголюбов, якого друзі звали коротко «Боголь». Боголь любив ковбасні дієти, був невисоким, квадратним, як усі 64 клітини разом. Друзі запам’ятали його фантастично веселим гумористом-анекдотчиком, хоч життя його не було веселим.

Народився Юхим Боголюбов 14 квітня 1889 р. у с. Станиславчику на Вінниччині. Син священика учився в семінарії. У 1907 р. вступив до Київського політехнічного інституту. У 20 років захопився шахами, згодом став одним із провідних шахістів України. Коли він грав на міжнародному турнірі Німецького конгресу в Мангеймі, почалася Перша світова війна. Юхим потрапив у табір інтернованих. За шість років перебування в Німеччині Юхим Боголюбов познайомився з Фрідою, німкенею, дочкою годинникаря, одружився з коханою. Залишаючи Фріду з дочками в Триберзі, Боголюбов 1–2 рази на рік приїжджав до СРСР для участі в змаганнях, побачитися з другом Богатирчуком. У 1924 і 1925 рр. після перемог у чемпіонатах СРСР він зважився прийняти німецьке громадянство, бо з «серпастим, молоткастим» важко було їздити на змагання, мандрувати. За це його позбавили звання чемпіона СРСР (єдиний випадок!) і радянського громадянства.

Вісім разів ставав чемпіоном Німеччини (1928–39), перемагав на міжнародних турнірах у Стокгольмі (1919), Берліні (1919, 1926, 1928), Бад-Киссінгені (1928), Бад-Наухаймі (1935), Штутгарті (1939). Як громадянин Німеччини Боголюбов двічі (у 1929-му і 1934 р.) сперечався за чемпіонський титул з громадянином Франції Олександром Альохіним. У 1931 р. він узяв участь у Всесвітній шаховій олімпіаді в Празі, показав на першій дошці німецької команди результат — 12,5 очка з 17 можливих.

Боголюбов був повністю аполітичним, на першому місці у нього були шахи. Коли ж до влади прийшли нацисти, «не арієць» Боголюбов був позбавлений можливості виступати у багатьох клубах; у його дочок виникли проблеми при вступі до університету, і Боголюбов вступив у націонал-соціалістичну партію, хоч його «нацистська діяльність», полягала у грі в шахи. У 1942 р. він приїздив у Київ та Донецьк, розробив систему гри в ферзевому гамбіті, варіанти в королівському гамбіті та французькому захисті. Автор книги «Міжнародний шаховий турнір у Москві 1925 р.».

18 червня 1952 р. у м Триберг, Шварцвальд уві сні упокоївся 63-річний шахіст Юхим Боголюбов.

Ганна ЧЕРКАСЬКА