ПОВЕРТАЮЧИСЬ ДО МИРНОГО ЖИТТЯ

«Синдром героя» — новий термін, який з’явився у інформаційному просторі ще наприкінці активної фази Майдану, коли герої революції повернулись у буденність і з жахом зрозуміли, що їхнє мирне життя зовсім не схоже на те, яким вони жили декілька місяців. Героям барикад важко було звикнути до звичайного життя: працювати замість боротися, готувати їжу на кухні, а не у Будинку профспілок. Якщо такі складнощі в адаптації були у активістів Майдану, що тоді відчувають люди, які повертаються з самого пекла – зони АТО? Про це ми поговорили з Галиною ЦИГАНЕНКО, працівником Психологічної служби Майдану.

– Що відчуває людина, потрапивши у зону бойових дій? Як з цим справляється її психіка?

– Іван Улрік, описуючи свій хорватський досвід роботи з людьми, які пережили тортури та війну на Балканах, пише: «Війна – це страждання людської природи». Це дуже точне визначення. Але люди, які повертаються з території АТО, мають різний досвід цього перебування. Він залежить від ступеня бойової активності, тривалості перебування, кількості втрат, що людина пережила. Але ще більше цей досвід залежить від індивідуальної чутливості, від глибини сприйняття і внутрішніх можливостей справлятися зі стрес-факторами. Для одних зона АТО – це життя повне пригод, для інших – це втрати, страждання, про які хочеться забути назавжди. Лише одна риса є спільною в усіх цих категорій людей: те, що вони почувають, є нормальною реакцією на ненормальну ситуацію.

– Які сліди залишає війна у психіці людей? Наскільки вони помітні, коли люди повертаються до мирного життя?

– Наслідки війни – це наслідки надмірного впливу травматичних подій, підвищена пильність, недоцільна в нових, мирних умовах, чи ризикова поведінка. Також проявляється схильність знімати напругу звичними способами: паління, вживання алкоголю, переїдання, конфліктність. Можуть початися проблеми у відносинах із близькими людьми, відкритися схильність до агресії, яку буде посилювати критичність до тих, хто не пережив того, що пережила людина. Загострити ситуацію може також почуття провини за те, що вижив. Спостерігається підвищена чутливість, плаксивість, поганий сон, підвищення травматизму, загострення хвороб, духовна та моральна криза. Людину починають дратувати будь-які дрібниці, навіть «не так» зачинені двері.

Деякі з цих симптомів є показниками посттравматичного стресу. Якщо симптом заважає жити нормальним життям (наприклад, метро нагадує окоп чи підвал, запах листя – тіло вбитої людини, музика в кафе – завивання сирен чи звук вибухів), викликає тривогу щодо можливої появи соматичних хвороб, супроводжується сильними почуттями сорому, провини, або підозрілості до всього, що оточує, загрожує життю, потрібно обов’язково звернутися за допомогою до професіонального психолога.

– Зараз говорять про «синдром героя», коли людина не може повернутися до мирного життя, звикнути до ролі простого громадянина, не захисника і не героя. Чи може бути вищеперелічене симптоми цього синдрому?

– «Синдром героя» відсутній у переліку захворювань, зокрема, особистісних розладів. Це швидше метафора, яку використовують, щоб привернути увагу до якогось певного явища, що набуло популярного характеру. Звісно, ситуація надзвичайної самовіддачі, втома і хвилювання, кількість втрат накладають відбиток на психіку людини. Вона змушена перелаштовуватися зі звичного функціонування у стан виживання в нових для себе умовах. А потім – навпаки.

– Чи можете привести приклади? Ви ж багато спілкуєтеся з людьми, які повернулися з зони АТО, зустріли певні проблеми на шляху повернення до мирного життя.

– Факти таких проблем є, вони – закономірні, враховуючи вищесказане. Але питання конфіденційності, збереження таємниці професійної діяльності не дозволяє мені описувати їх.

– Що робити людині, щоб повернутися до нормального життя?

– Потрібен час, протягом якого відбуватиметься інтеграція нового досвіду, нових, хоч і негативних та болючих, подій у загальний життєвий досвід. На здатність відновлюватися впливає можливість визнати присутність всього, що вже відбулось у вашому житті. Людина повинна дати собі стільки часу для відновлення, скільки їй буде необхідно, не прагнути зробити це швидко. Треба дозволити собі відпочинок і сум. Пережити цей процес допоможуть ігри на свіжому повітрі, релаксація, фізичні вправи, праця.

– Чи може сім’я допомогти прискорити процес повернення до мирного життя?

– Емоційна підтримка, співпереживання – чудовий спосіб підтримати людину. Потрібно створити у постраждалого відчуття, що його розуміють, бачать його біль, що поруч з ним є рідні люди. Відчуття приналежності до певної групи приносить відчуття безпеки та спокою. Допоможуть сімейні прогулянки, спільні захоплення, але важливе й спілкування з іншими людьми, поза сім’єю.