УКРАЇНСЬКІ ПЕРЕДЗВОНИ
24 серпня 2014 року у серці Києва, на печерських схилах за Меморіалом пам’яті жертв голодоморів в Україні близько сорока поетів, письменників, виконавців пісень та музичних колективів з різних куточків України зібралися гуртом, аби відсвяткувати 23-тю річницю Незалежності України. Відмінних за віком, статусом, світосприйняттям, творчим самовираженням їх об’єднувало одне – щира любов до рідної землі.
У час, коли необхідно відігрівати одне одного і коли особливо гостро постає питання духовності українського народу, творча громада не дрімає. Так, 18 травня 2014 року (на День музеїв) було започатковано народний мистецько-історичний фестиваль «Українські Передзвони», покликаний об’єднувати серця. Тут лунають різні думки, різними мовами світу, що конче потрібно для налаштування зболених душ на діалог, на пошук шляхів з безвиході, на переосмислення очевидних речей. У будь-які часи, за будь-яких обставин саме творча інтелігенція бралася зашивати діри у свідомості співгромадян, лікувати серця та налаштовувати їх на правильний лад. Згідно з концепцією фестивалю до участі запрошуються різноманітні професійні, самодіяльні мистецькі колективи та виконавці у царині вокалу, музики, народного співу і танців, літератури та поезії. Талановитий сільський аматор виступає нарівні із заслуженим артистом. Учасники «Передзвонів» здають залік на ступінь національної самосвідомості, збереження культурної і духовної спадщини українського народу, та готовності робити власний внесок.
Ідея створення фестивалю народилася у світлій голові народного декламатора Олександра Ліщенка (посів почесне ІІІ місце на 23-му Всеукраїнському відкритому конкурсі читців імені Т. Г. Шевченка у номінації «професійні декламатори»). Співорганізаторами фестивалю є кафедра української філології Відкритого міжнародного університету розвитку людини «Україна», кафедра народних інструментів національної музичної академії України імені П. І. Чайковського та інші натхненники.
Цього разу, за доброю вже традицією, фестиваль відкрився виступом провідного екскурсовода Меморіалу Наталії Ткачук. Хвилиною мовчання учасники і гості фестивалю вшанували пам’ять Героїв Небесної сотні, воїнів, медиків, волонтерів та мирних громадян, які загинули під час бойових дій на Донбасі. Виконання Гімну України на початку заходу довірили юній чарівниці з дитячого фольклорного ансамблю «Яворина» Ользі Зікуновій.
Своєрідним відкриттям для учасників і гостей фестивалю став знаний співак, народний артист України Анатолій Матвійчук, який цього разу виступав як поет – постать, яка допомагає простій людині зрозуміти себе. Дуже дивне відчуття: наче перед тобою не людина, а стовп світла... Щира подяка йому за присутність на «Передзвонах» і на землі взагалі. Доки такі люди нас не цураються – доти у країни є надія!
«…О, мій земний, мій бідолашний люд,
Поділений на племена і раси,
В кармічнім колі злочинів-спокут!
Розіпнутий у просторі і часі
Ми стоїмо з тобою на межі,
Забувши про останню обережність.
А в кожнім з нас – загублена безмежність.
Свята Безмежність Вічної Душі».
Потім, власне, розпочалися виступи учасників фестивалю у вигляді музично-поетичного марафону, що тривали аж до двадцятої години. За декілька хвилин кожен учасник мав розкрити свій внутрішній світ і, що найголовніше, – донести його до людей. Поміж віршами були розмови на різні тематики. Мій улюблений київський поет Людмила Шаренко коректно й переконливо розповіла про підтримку українців в усьому світі. Слова її подруги-москвички, яка в числі інших безстрашних росіян вийшла на мирний протест проти анексії Росією Криму, запам’ятаються мені надовго: «Дуже радію з того, що в Україні не припиняється духовне і культурне життя. Дякую за цікаві звіти. І ще… Надішли, будь-ласка, мені самоучитель з української мови. Я хочу зрозуміти у вас все!». Отже, нині, коли одіозна «дружба народів» тримається лишень на дружбі окремих людей, одна надія на тих, хто звик спілкуватися мовою серця.
Того дня з нами були наші добрі друзі: знана виконавиця пісень, заслужена діячка мистецтв Алла Мігай, хор «Оболонь» під керівництвом Олександра Свердюка та вірний і шляхетний музичний гурт «Козацька ліра» (пробув у якості глядачів аж до кінця заходу, а це вже – дещо!) Справжнім відкриттям фестивалю стали виконавиці Юлія Шутенко, Ольга Артеменко, Тетяна Доміловська, Анна Щербань та інші.
Серед поетів найпереконливішими були Наталя Святокум (Новомиргород), Оленка Зелена (Нетішин) Світлана Рачинська (Дубно), Анна Коназюк (Київ), Олександр Кучеренко (Южноукраїнськ), Євгенія Більченко (Київ). А на попередніх заходах – В’ячеслав Купрієнко (поет і виконавець, Київ), Світлана Дідух-Романенко ( Бориспіль), Владислав Лоза (Вишгород). Ці люди гідні того, аби до них прислухатися. Поезія починає відроджуватися – саме в такому вигляді, як вона і має бути. Поет не повинен бути «зручним» передбачуваним створінням. Його покликання – розхитувати світобудову, витрушувати з людей байдужість, примушуючи їх мислити, ставлячи незручні запитання насамперед собі.
Також щиро радіємо з того, що наш захід підтримало своїми виступами старше покоління. Справжні патріоти рідної землі, імена яких є добре знаними як в Україні, так і поза її межами – Зоя Ружин, Ігор Рудюк, Антоніна Листопад, Тетяна Домашенко, Олександр Панін, Василь Дробот ділилися із нами своїми прагненнями, мріями і життєвим досвідом. Велика дяка їм за це!
Наостанок всі згадували своїх друзів-українців з Донбасу. Кожна людина символізує для нас певне місто. Друзі зараз у небезпеці, і ми за них тяжко переживаємо, незалежно від їхніх переконань. Молимося, аби винайшлися якісь мирні шляхи розв’язання цього жахливого конфлікту.
Друзі мої, українці! Ми всі маємо власне уявлення про справедливість (несправедливість), про добро і зло, про Україну як таку. Тож щиро хочу побажати своїм співвітчизникам робити все можливе, щоб ці основоположні категорії у різних людей співпадали. Тоді можновладці не диктуватимуть, як нам жити, нав’язуючи карколомні ідеї, прикриваючи їх мовними питаннями абощо. У найгіршому випадку матимемо всюди те, що маємо на сході країни.
Тут мені дуже хочеться процитувати вірші мого улюбленого поета Наталі Святокум.
МОЯ УКРАЇНА ВЧОРА...
Моя Україна вчора – достиглий лан.
Твоя Україна вчора – гірські джерела.
А він із Донбасу. В тому його талан.
У нас були різні мови, шляхи і села.
В моїй Україні вчора цвіли сади.
Твоя заливалась чистим ранковим співом.
А він споглядав, як дім обернувся в дим.
І жив у бою, як вдома, – якимось дивом.
І те, чим пишалась я, що в тобі жило,
І те, чим його наповнена стала чаша,
Таки об’єднало в горі. Таки змогло.
І ми зрозуміли, що Україна – наша!
Вона аж багряна кров’ю своїх синів – З порізаним, як пиріг, літаками небом.
Вона почалась в мені із моїх ланів.
А виживе – і йому, і мені, й для тебе.
Люди добрі, Батьківщина – це не політична категорія. Це те Вічне, Святе і Неподільне, яке кожен з нас має нести у серці все своє життя і передати Його дітям. І навчити їх берегти Його. Так має бути, попри все. Дуже вас прошу. Розумійте, в якій країні ми живемо, не роздирайте її на шматки, цінуйте її, робіть для неї все, що тільки можете, і наші діти будуть щасливі! Шануймося, і нас шануватиме весь світ!
Тетяна ЯРОВИЦИНА, модератор заходів фестивалю, київський поет
